Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 6 (526) Артур Шейдик: “На жаль, Україна не вважає війну в Афганістані, яку програли політики, а не солдати, своєю…”

Цими днями всі держави, які колись були республіками СРСР, відзначають 20-ту, ювілейну річницю виведення радянських військ із Афганістану. У 1989-му завершилася афганська війна, яка тривала майже 10 років. У ній брали участь понад 160 тисяч військовослужбовців з України. 3280 синів та дочок української землі загинуло, близько 4 тисяч стали інвалідами. Як би не змінювалася з часом політична точка зору на війну в Афганістані, ніхто не сумнівається, що наші воїни чесно й самовіддано виконували свій військовий обов’язок і заслуговують на суспільні визнання та повагу. Щороку 15 лютого наші ветерани тієї війни збираються разом, щоб згадати про тих, хто загинув у кривавій “інтернаціональній” різні, та вшанувати живих воїнів-“афганців”. У нашій області діє Закарпатський осередок Всеукраїнської організації ветеранів війни в Афганістані, який очолює нещодавно обраний голова Артур Шейдик. Артур Іванович — досить аскетична людина, котра не любить говорити про себе та своє життя, але він усе-таки погодився поділитися з нами спогадами тих часів та розповісти про діяльність організації.

— …В Афганістан я потрапив сержантом у 1982 році після “учебки” у м. Богодухів Харківської області.

— Не страшно було туди їхати?

— Навпаки, цікаво. Тоді ще ніхто не знав, що ж реально відбувається в Афганістані. Нам сказали: будемо допомагати братньому народові збирати яблука та пшеницю. Але коли ми приїхали, то першого ж дня потрапили на війну.

— Як вас сприйняло місцеве населення?

— Ми з ним не спілкувалися, якщо не враховувати постійні автоматні черги з їхнього та нашого боку.

— А не думали у 82-му, що ця війна нікому не потрібна?

— Нам тоді було по 18 років, і ніхто із молодих воїнів про ці питання не розмірковував. До того ж це був воєнний період, під час якого за невиконання наказу на солдата чекав розстріл без суду та слідства.

— Як батьки відреагували на те, що вас направляють до Афганістану?

— Я їм тоді про це не сказав, та й після відправки десь із півроку не писав листів…

— Як ви у 89-му сприйняли повідомлення про виведення радянських військ із цієї країни?

— Як певного роду розчарування, оскільки завжди хотілося туди повернутися. Мене завжди притягує війна…

— Ветерани “Афгану” часто згадують про неймовірну жорстокість душманів.

— Жорстокість з їхнього боку, швидше за все, була показовою річчю для радянських солдатів. Наприклад, вони полюбляти “обколювати” полонених героїном, вирізати знизу спини й на животі смужки шкіри, які зав’язували на голові, та щільно присипати рани сіллю. Не треба пояснювати, що було, коли дія наркотику відступала. Траплялися випадки, коли виколювали нашим хлопцям очі тощо…

— Поставлю класичне запитання для ветерана афганської війни: пригадайте, будь ласка, яку-небудь історію звідти, трагічну або, навпаки, кумедну.

— Я служив у Кабулі, що розташований на високогірному плато на рівні 2700 м над рівнем моря. Там узимку вдень +5оС, а вночі — -15о. А до того ще й вогко та брудно. Спочатку наші солдати жили у брезентових наметах, які опалювалися пічками-“буржуйками”. Так ось уночі, коли ми грілися та сушилися біля однієї з них, підошви чобіт плавилися, а в той же час на спинах замерзав іній.

А ще запам’ятався такий випадок. Одного разу метрів за 150 від нас ізсередини вибухнув радянський танк із повним боєкомплектом. Башту підняло десь на 40—50 м, а в наш бік полетіли котки-колеса, які крутять треки гусениць танка.

— Чи змінилися у вас після Афганістану загальне світосприйняття та життєві пріоритети?

— Кожна людина із плином часу змінюється, і в кожної це відбувається по-своєму. Особисто мене Афганістан навчив психологічної готовності зустріти смерть.

— Важко було вбивати людей?

— Чесно кажучи, там про це й не думав. Ти стріляєш у них, вони в тебе, між нами — метрів із 500. А вцілив ти у ворога чи ні, навіть не здогадуєшся…

— Про війну в Афганістані вийшло чимало кінофільмів. Ви як людина, котра все це пережила, що можете сказати про їхню правдивість?

— Скажу так: цілковита правда, але вона стиснена в багато разів, оскільки режисер змушений був вмістити 2 роки у 2 години.

— Перейдемо до сьогодення. Два місяці тому вас обрали головою Закарпатської обласної спілки Всеукраїнської організації ветеранів Афганістану. Чим зараз живе та займається організація? Чи відчувають ветерани-“афганці” піклування й допомогу з боку держави?

— Наголошу: наша організація — єдина справжня спілка “афганців” в Україні, а Закарпатський осередок — єдиний в області. Всі інші — не більше, ніж чиєсь бажання мати власну кишенькову організацію, до яких, як показує практика, входить буквально декілька чоловік.

— Кому і для чого це потрібно?

— Можливо, в цьому питанні не збігаються точки зору більшості ветеранів афганської війни та певних політичних лідерів різного рівня. За СРСР країна приділяла значну увагу та надавала великі преференції матеріальному й духовному благополуччю афганців. Зараз на державному рівні ми стали практично нікому не потрібними, оскільки воїни-“афганці” вважаються ветеранами неіснуючої держави, які до того ж боролися за інтереси чужої країни. Хоча задля справедливості варто відзначити, що перші президенти України приділяли чимало уваги ветеранам Афганістану та спілці. Тому, виходячи з реалій, осе- редки нашої організації на місцях сьогодні є спражнім бойовим братством, члени якого активно контактують, цікавляться перебігом справ, допомагають один одному по всій країні. Організація ветеранів Афганіста- ну — живе об’єднання, котре щоденно намагається вирішувати нагальні проблеми своїх членів (а їх лише на Закарпатті 2730 чоловік, із яких близько 300 — інваліди різних категорій). Це проблеми переважно побутового характеру: допомога на лікування, ремонт чи розширення житла тощо. До слова, лише в ужгородський офіс щодня звертається до десятка чоловік — ветерани-“аф-ганці”, їхні батьки, вдови…

Окремо слід висловити подяку ужгородському міському голові та всьому депутатському корпусу, котрі завжди при можливості допомагають нашій організації. Наприклад, минулоріч у місті 13 ветеранів-ужгородців афганської війни отримали земельні ділянки та 20 — із області. Із бюджету міста фінансується організаційна діяльність міського товариства, яке об’єднує всіх воїнів-“афганців” Закарпаття; влада міста, з якою ми завжди знаходимо спільну мову, виділила “афганцям” офіс на Православній набережній тощо.

— Завтра 20-та річниця виведення радянських військ із Афганістану. Як пройде відзначення цього ювілею в Ужгороді?

— Святкування в обласному центрі заплановане на сьогодні, 14-те. Зранку в ОДА відбудеться зустріч активістів закарпатської організації у складі 56 чоловік із керівництвом області задля вирішення поточних питань, потім, о 12.00, — урочиста частина, яка близько 14-ї години переміститься до філармонії. Там пройде нагородження грамотами та іншими відзнаками, а вже під вечір, о 16.00, неподалік пам’ятника “афганцям” на Православній набережній для ветеранів афганської війни будуть встановлені військові намети та польова кухня. Не обійдеться, звичайно, без “ворошиловських” сто грамів… До слова, 59 представників нашої спілки із Закарпаття 12 лютого поїхали до Києва, аби взяти участь у вседержавному відзначенні цієї події, яке відбудеться в палаці “Україна”.

— До речі, про пам’ятник. Яких змін він нещодавно зазнав?

— Привели до достойного вигляду територію обабіч монумента, відреставрували плитку біля пам’ятника та встановили парапети.

— Що побажали би колегам-ветеранам на 20-річчя?

— Щиросердечно вітаю всіх із цією знаменною подією. Для кожного з нас по-особливому звучить афганське відлуння. Це насамперед біль за тисячами полеглих і скалічених на далекій та чужій землі хлопців. Ми не маємо права забувати подвиг цих людей, котрі виконуючи солдатський обов’язок, віддали своє життя. Схиляємо перед ними голови.

Ветерани Афганістану в наші дні є яскравим прикладом для наслідування молодому поколінню, а їхній бойовий досвід — цінним надбанням. Хай довгим та щасливим буде ваш життєвий шлях, творчої наснаги вам та плідної праці. Нехай цей день буде для кожного з вас днем спокою і благополуччя, додасть міцного здоров’я, щастя і добробуту вашим родинам.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS