Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 6 (526) “Коли моя команда їхала додому, я з усіма сів у поїзд, а потім вийшов через інші двері й махнув до Москви”. Відомий футболіст і тренер Золтан Бреньо святкує 80

Цієї неділі громадськість ушановуватиме з нагоди 80-літнього ювілею відомого ужгородця — одного з перших майстрів спорту СРСР у Закарпатській області, центрального нападаючого московського “Торпедо” (і не тільки), згодом тренера Золтана Бреня.

Народився Золтан Матвійович у Хусті в 1929 році. Саме там познайомилися й одружлися його батько-брати-славець та мама, місцева мешканка. Років через 5 родина переїхала до Ужгорода. Шкільні літа малого Золтана припа-ли на нелегкі часи (1936—1946), однак у задоволенні поганяти м’яча він собі не відмовляв. Як і більшість його ровесників, футбол любив із дитинства. Пізніше став серйозно займатися ним у спортшколі, з 1949-го увійшов до команди ужгородського “Спартака”, яку тоді тренував Степан Зилькберт.

Переломним для Золтана Бреня став 1952 рік. У складі збірної області “Буревісник” поїхав до Сталінграда. Там закарпатці зустрічалися у тренувальному матчі з московським “Торпедо”. Тренер останнього Маслов поспостерігав за Золтаном і побачив у ньому потенціал. Відразу після гри ужгородцю, котрий показав високу майстерність, запропонували переїхати до Білокам’яної, і він, не довго думаючи, погодився. Був тоді ще неодруженим, удома його нічого особливо не тримало, а тут відкривалися цікаві перспективи. Правда, сумнівався, чи відпустять його наші. Маслов порадив керівництву нічого не говорити, хіба товаришу шепнути, що не повернеться. Отож наш герой разом із усією закарпатською командою сів у поїзд, що відправлявся до Ужгорода, а потім… відразу вийшов через інші двері. Два роки, проведені у столичному “Торпедо”, досі згадує з теплотою. Москвичі виявилися напрочуд гостинними людьми, ніякого упередженого ставлення до себе центральний нападаючий-західняк не відчував, зарплата як на той час була всім на заздрість — 1400—1800 карбованців, та ще й окрему кімнату і прописку забезпечили. У 1953 році команда зайняла третє місце в чемпіонаті СРСР, а Золтану Бреню присвоїли звання “Майстер спорту СРСР з футболу”.

У той час футболістів “в оренду”, звісно, ще не здавали, але щоб підтягнути горьківське “Торпедо”, молодого перспективного гравця згодом перевели туди. Результат не забарився, команда пішла вгору. Після цього він ще пограв у полтавському “Колгоспнику”, у складі якого їздив у Польщу на ІІІ Міжнародні ігри сільської молоді, де удостоїлися золотої медалі, а потім повернувся в рідний ужгородський “Спартак”.

А трапилося це ось як, пригадує Золтан Матвійович:

— Приїхав із Полтави додому у відпустку, а тут до мене навідався тренер Михалина, запропонував разом поїхати до першого секретаря обкому партії Ільницького, той, мовляв, чекає. Зайшли. Він спершу по-угорськи запитав, як справи, а потім: “Залишишся тут, гратимеш у місцевій команді”. “Як, — кажу, — я ж у складі іншої, ось телеграма прийшла, щоб приїжджав…” Ільницький пообіцяв, що влаштування цих питань бере на себе, і слово дотримав. Більше того, мені відразу виділили двокімнатну квартиру на Електрозаводській, де ми з дружиною і донькою живемо досі. До речі, одружився я в 25 років, і оскільки вже мав і власну родину, і окреме помешкання, на пропозиції повернутися до Москви, які неодноразово надходили, не погодився.

Так у 1957-му Золтан Бреньо знову з’явився в ужгородському “Спартаку”. У той час там грало багато відомих закарпатських футболістів, команда була сильною. Однак уже за 4 роки майстер спорту з футболу вирішив, що пора давати дорогу молодим, і перейшов на тренерську роботу. Працював у Перечині, тренував ФК “Хімік”, а закінчив спортивну кар’єру великоберезнянським “Авангардом”. Проте на трудовій біографії загалом крапку не поставив: і раніше паралельно з тренерством два роки підробляв черговим водієм автобуса на одному з ВАТ, а згодом влаштувався начальником зміни на електростанції. Саме звідти аж у 2007-му, будучи 78-річним, остаточно вийшов на заслужений відпочинок.

Золтан Матвійович і нині бадьорий, енергійний, по-спортивному підтягнутий. Футбол любить досі, вболіває за наше “Закарпаття” та київське “Динамо”. Щоправда, гравцями не зовсім задоволений: каже, кожен із них сам за себе, немає справжньої командної гри. Утім, як професіонал, має право на критику більше, ніж будь-хто інший. А редакція “Ужгорода” тим часом сердечно вітає ювіляра з такою гарною датою і бажає йому ще довгі роки у відмінній фізичній формі та в оптимістичному спортивному дусі відзначати якнайбільше перемог улюблених команд.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS