Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 49 (515) Влада готує генеральний план оновлення пам’ятних знаків Ужгорода

Нещодавно в одному з інтерв’ю нашій газеті міський голова Сергій Ратушняк наголосив на тому, що зовнішній вигляд Ужгорода змінюватиметься на краще і чи не основну роль у цьому має відіграти оновлення міських пам’ятників, погрудь, меморіальних дощок та місць, де вся ця культурна спадщина розміщена. Як виявилося, з пам’ятниками в місті й справді проблема. Система надання дозволів на розміщення такої архітектурної форми передбачає, що будь-яка організація чи спільнота (культурна, просвітницька, релігійна, певної національної меншини тощо) може подати до міськвиконкому заявку на встановлення в місті пам’ятного знака, а після отримання дозволу ескіз майбутнього творіння повинен пройти затвердження міською науково-художньою радою. Проте більшість спільнот дозвіл отримали і пам’ятний знак встановили, а от про необхідність обговорення ескізу науково-художньою радою просто “забули”.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Ужгород”

Фаховий скульптор, багаторічний член міської науково-художньої ради Василь Олашин розповідає, що наше місто дійсно вже багато років отак самовільно, без погодження професійних митців, розбудовує скульптурні архітектурні форми. Фактично більшість із розташованих в Ужгороді пам’ятних знаків перебуває за межею законності, оскільки встановлення їх не було дозволене міською науково-художньою радою. Чому не звертаються за відповідним дозволом, сказати важко. Можливо, вважають це зайвим, можливо, бояться, що ескіз майбутнього творіння “забракують”, а може, думають, що знести вже готовий пам’ятний знак у влади рука не підніметься. Щодо останнього, помиляються, каже Василь Олашин, адже нещодавно міський голова скликав науково-художню раду, на якій саме це питання й обговорювалося. Загалом рада, до складу якої входять професійні архітектори, скульптори, живописці, майстри прикладного мистецтва, графіки тощо, вирішила розробити далекоглядний генеральний план, що зачіпав би всі куточки Ужгорода й визначав, де та які скульптури слід звести або прибрати.

сквер між вулицями Довженка та Ракоці

Саме він буде першою ластівкою архітектурного нововведення. Ескіз майбутнього місця відпочинку вже готовий і навіть пройшов затвердження науково-художньою радою, а розробити його довірили архітекторові Володимиру Павлею, нашому співрозмовнику Василю Олашину та його сину Василю Олашину-молодшому. За проектом у новому сквері буде працювати фонтан (нинішній розберуть, залишивши лише комунікації), який прикрашатиме жіноча фігура. Давно не діючий бювет із мінеральною водою також змінить свій вигляд: Василь Олашин вважає критий бювет недоцільним, оскільки приміщення використовувалося хіба як спальна кімната для безпритульних. Куточок скверу за нинішнім бюветом скульптор планує прикрасити своєю роботою — колоною пам’яті репресованих, яка має замінити нинішній незаконно встановлений пам’ятник у сквері поблизу вулиці Боженка (останній, за поглядами фахівців з науково-художньої ради, не відповідає художнім нормам, тож його демонтують, щойно відкриється реконструйований сквер на Довженка). Загалом, заплановане місце відпочинку городян зміниться майже до невпізнанності, нового вигляду набудуть зелені насадження і навіть лавиці. Лише дерев’яні скульптури не чіпатимуть — вони, на думку фахівців із науково-художньої ради, виконані зі смаком і гармонійно впишуться в новий вигляд скверу.

МЕМОРІАЛЬНІ ДОШКИ

Наступним кроком оновлення обличчя міста будуть демонтажі незаконно встановлених меморіальних дощок, які, на думку Василя Степановича, перетворили Ужгород на суцільне кладовище. Річ у тім, що техніка білої насічки портретів на чорних дошках традиційно використовується лише при виготовленні надгробних зображень, тож застосовувати її на меморіальних дошках старовинного міста просто неприпустимо. Так само, як і вішати на них віночки. Мода на віночки, що прикрашають пам’ятники й меморіальні дошки, прийшла до нас з Угорщини, але навіть там вони не використовуються так надмірно і бездумно, адже це також цвинтарна традиція, якої можна дотримуватися, скажімо, раз на рік, присвячуючи якійсь даті. Неприпустимо також перетворювати меморіальні дошки на постійне місце жалоби, щораз запалюючи під ними свічки. Подібне практикують вірники греко-католицької церкви, яка, до речі, також незаконно встановила на огорожі єпархії, що на вулиці Капітульній, меморіальну дошку у вигляді книжки (невже навіть така поважна установа, як церква, не могла дотриматися букви закону?).

площа народна

Майбутній генеральний план оновлення міських пам’ятників та скульптур має кілька доволі скандальних пунктів. Наприклад, міська науково-художня рада обговорює можливу заміну пам’ятника Тарасові Шевченку, який нині знаходиться на площі Народній. Гучна суперечка стосовно зведення в лівій частині площі будівлі Національного банку тимчасово вщухла (нагадаємо, що ще за чехословацьких часів площа не була завершена, а викопаний фундаментний рів, де мала вирости дзеркально подібна до приміщення лекторію “Знання” будівля, перетворили на трояндову клумбу. Коли ж постало питання стосовно завершення загального вигляду площі будівництвом нового приміщення крайового відділення Нацбанку, розгорівся скандал, через який заплановане було тимчасово відкладене), тож вирішити долю цього пам’ятника наразі досить важко. Але Василь Олашин вважає, що колись його таки необхідно замінити на такий, що дійсно вартий великого поета, оскільки ані його нинішній вигляд, ані місце розташування не викликають у городян і туристів відповідних відчуттів. Стосовно ж запланованого зведення будівлі Нацбанку особиста думка Василя Степановича є такою: подібне місце не може бути порожнім, і якась будівля там рано чи пізно виросте точно, тож якщо обирати між будівництвом гастроному чи банку, то, мабуть, варто схилитися до останнього — врешті-решт у кого, як не в банку, є гроші, аби звести добротну будівлю замість дешевої халтури? До речі, на тій же площі Народній науково-художня рада пропонує встановити пам’ятник чехословацькому архітектору Крупці, котрий свого часу спроектував цей район Ужгорода й долучився до архітектурних робіт у словацькому місті Кошице. Можливо, саме передчасна смерть Ф. Крупки і стала причиною незавершеності архітектурного ансамблю площі Народної, але й те, що він устиг зробити для нашого міста, заслуговує на те, аби увіковічити його в скульптурі. Василь Олашин та його колеги з науково-художньої ради вже й місце для неї підібрали — зелена зона між школою № 3 та приміщенням медфаку УжНУ, розділена навпіл деревами, на їхню думку, цілком підходить для того, аби з одного боку її прикрашало перенесене сюди із сусіднього скверу погруддя Томаша Масарика, а з іншого — скульптура Ф. Крупки. Погруддя президента Чехословаччини Томаша Масарика, згідно з планом науково-художньої ради, слід перенести, аби весь сквер між набережною, площею Дружби народів та вулицею Боженка можна було перетворити на сучасний великий дитячий майданчик.

пам’ятник Волошину

Масу незадоволення викликає в митців із науково-художньої ради і пам’ятник Августину Волошину, який колись розмістили на залишеному від старовинного моста клаптику набережної Незалежності. В лідера русинів, на думку Василя Олашина, мала би бути щонайменше площа з пам’ятником, тим більше, що з його теперішнього місця, за не такими й далекими планами міської влади, відбудовуватиметься новий міст через річку (його хотіли відновити ще за радянських часів).

площа Ш. Петефі

Вона також зазнає змін. Сам пам’ятник Шандору Петефі не демонтують (хоч особисто Василь Олашин від нього не в захваті), планують лише облагородити ту частину площі, якою городяни майже не користуються через відсутність дорожніх переходів та лавиць. Так сталося, що площа Петефі умовно ніби поділена на дві частини. Кілька років тому компанія “МакДональдс”, поговорюють, пропонувала міській владі шалені гроші за оренду її частини, на якій мала відкритися одна з мережевих їдалень так званої “швидкої їжі”. Правильно чи ні вчинили міські чиновники, відмовивши світовій компанії в місці для будівництва кафе, мені як непрофесіоналу сказати важко, але зрозуміло, що не можна залишати в нинішньому стані одну з найкрасивіших за місцем розташування площ Ужгорода. Василь Олашин упевнений, що за чехословацьких часів, коли вона розбудовувалася, частина її, безумовно, була відведена для якоїсь мети (надто вже грамотними були чехословацькі архітектори, аби залишити таку велику ділянку порожньою), але для чого планували її використати, Василь Степанович, на жаль, не знає. Наразі сказати, які конкретні зміни чекають на площу Петефі в майбутньому, ужгородський скульптор не може, але переконаний, що зміни стосуватимуться лише тієї частини, що не використовується.

КУВАННЯ

Нещодавно наша газета анонсувала заплановане на наступний рік відкриття кованого дерева з позначеною в кілометрах відстанню до всіх міст-побратимів Ужгорода, яке мало “вирости” на реконструйованому Корзо. Василь Олашин розповів, що науково-художня рада порадилася і вирішила відхилити цю пропозицію, оскільки коване дерево аж ніяк не в’яжеться з архітектурою історичної частини міста. Стосовно ж кованої брами, про авторів якої ми писали в минулотижневих “Суботніх зустрічах”, Василь Степанович сказав, що вона є вдалим експериментом, але тимчасовим, оскільки, як уже згадувалося, міська влада планує серйозну реконструкцію площі Поштової з будівництвом підземного паркінгу й нового моста через річку (точно не відомо, буде він транспортний чи пішохідний).

ПЛОЩА КОРЯТОВИЧА

У далекоглядних планах також велика реконструкція площі Корятовича зі встановленням в її центрі (на місці клумби, що біля магазину “Карпати”) великого кінного пам’ятника Федору Корятовичу (один із найімовірніших виконавців цієї роботи — наш співрозмовник Василь Олашин, котрий є також автором скульптури Корятовича в мукачівському замку “Паланок”). Ця ужгородська площа дуже перспективна, але нині набула дещо хаотичного вигляду. Тож, на думку Василя Степановича, їй би дуже пасувала кінна фігура, що замінила би величезні бігборди, які геть заліпили зелену зону. Скульптор планує зробити Федора Корятовича дуже “живим”, з якоюсь секретною родзинкою на зразок пальця Корятовича в “Паланку”, який туристи вже майже до дірок затерли, загадуючи бажання.

Ще не визначилася науково-художня рада з новим виглядом Театральної площі. Можливо, тут відновлять фонтан, а може, й залишать сцену.

АЛЬПІНАРІЙ

Зате разючих змін зазнає альпінарій біля площі Поштової. Улюблену багатьма ужгородцями скульптуру Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі науково-художня рада пропонує перенести у двір художнього музею — там, мовляв, до неї ставитимуться шанобливо, а не сідатимуть видатним митцям на коліна й навіть голови. Замість художників біля каскадного фонтана та ставочка проектанти планують поставити якусь більш нейтральну скульптуру, скажімо, діток, котрі, присівши біля ставка, опустили у воду ручки, або рибалки з вудочкою (тут, каже Василь Олашин, слід добре поміркувати, аби дрібні деталі скульптури — ту ж вудочку — не знищили хулігани). На запитання, чи не боїться науково-художня рада спровокувати незадоволення громадян, Василь Степанович відповів, що вирішувати мистецькі питання — справа не громадськості, а висококласних фахівців. Тож городяни можуть долучитися лише до пропозицій стосовно встановлення пам’ятників тим чи іншим історичним діячам або подіям, а власне мистецьке вирішення слід залишити творчим організаціям.

Попри загальне враження фахівці з науково-художньої ради не планують переробити геть усі скульптури та пам’ятники міста. Наприклад, монумент загиблим унаслідок Чорнобильської катастрофи на площі Дружби народів свого часу пройшов усі погодження науково-художньої ради і, на думку Василя Олашина, цілком відповідає художнім нормам (що не перешкоджає всім перехожим дітлахам хихотіти, тицяючи оголеній скульптурі пальцем у пах — авт.), дитяча металева гірка у формі коника на самому початку вулиці Собранецької також грамотна і на своєму місці. Не зазнає змін і загальний вигляд площі Фенцика перед будівлею філармонії, на якій розміщений пам’ятник цьому церковному діячеві.

Незабаром науково-художня рада хоче зініціювати перегляд порядку видачі дозволів на встановлення пам’ятних знаків, так, аби дозвіл давався не до, а обов’язково після затвердження проекту науково-художньою радою, що дозволить уникнути в майбутньому ситуації, яка склалася нині. Тож будемо сподіватися, що Ужгород скоро стане містом лише якісно виконаних пам’ятників та скульптур (причому прикрашатимуть вони не тільки центр, а й усі закутки міста) нового зразка, таких, що залишають чіткий слід у свідомості людини, таких, аби хотілося повертатися до них знову і знову.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS