Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 45 (511) Рак молочної залози — вирок? Чи все ж життя триває?

Зазвичай активна увага суспільства до проблем раку молочної залози (РМЗ) привертається 20 жовтня, у Міжнародний день боротьби з ним. Теле- і радіоефіри, газетні шпальти, Інтернет-сторінки строкатіють різного роду інформацією про небезпечну недугу, що, виявляється, посідає І місце в структурі всіх онкологічних захворювань. Про неї говориться під час “круглих столів” та інших заходів, які проходять у межах цього дня… А далі все влягається (хоча, напевно, якби на ній акцентувалося щодня, це набило б оскомину й уже не сприймалося так гостро), проте хвороба нікуди не дівається, а, навпаки, набирає обертів і молодшає. Так, за статистикою, за останні 40 років рівень захворюваності на РМЗ збільшився більш ніж утричі, і нині дедалі частіше він діагностується й у молодих жінок, навіть (щоправда, украй рідко) в чоловіків. Наразі зупинити його нікому не під силу, та все ж можна мінімізувати жахливі наслідки. І про це варто поговорити.

Олена МАКАРА, “Ужгород”

“Сухі” цифри

Зазвичай розповідь про яке-небудь явище чи факт — для переконливості — ілюструється цифрами. Гадається, й у цьому випадку така статистика не буде зайвою, хоча, на переконання Андрія Русина, головного лікаря Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру, не це головне — значно важливіше говорити про можливості впоратися з недугою і лікарям, і хворим.

І все ж. Щороку РМЗ діагностують у 180 тисяч пацієнток у Європі, 130 тисяч — у США, 16 тисяч — в Україні. Більше того, кожні 35—37 хвилин виявляється новий випадок захворювання наших співвітчизниць на рак молочної залози, і щогодини вмирає жінка від цієї патології.

За 2007 рік на Закарпатті зареєстровано 227 випадків захворювання. В Ужгороді на сьогодні на РМЗ хворіють 400 жінок, з них уперше виявлених цього року — 30.

Та найприкріше те, що в більшості випадків хвороба діагностується в занедбаному стані, каже Андрій Русин. І серед причин такої занедбаності він називає насамперед недбале ставлення жінок до власного здоров’я — 90% із тих, у кого хвороба вже зайшла далеко, як свідчить практика, не зверталися до лікаря протягом 8—10 років або ж воліли проходити профілактичні огляди лише формально; відсутність онконастороги в лікарів загальної мережі; неможливість за допомогою жодної з відомих у світі специфічних методик стовідсотково визначити наявність чи відсутність захворювання — на ранній стадії його перебіг безсимптомний, і в цьому полягає складність діагностики. А ефективність лікування і шанси на успіх перебувають у прямій залежності від того, на якій стадії виявлена недуга, — чим раніше, тим кращий прогноз. Так, при нульовій стадії, коли пухлина завбільшки до 1 см, та правильному застосуванні всіх методів 5-річне виживання (після закінчення 5 років людина вважається видужалою) становить понад 95%; при першій — 85, другій — 66. Третя теж має шанс — 41%. І навіть при четвертій, занедбаній стадії, коли є віддалені метастази, правильне призначення протипухлинного лікування дозволяє 10% жінок досягти п’ятилітнього виживання.

Щодо Ужгорода, то тут, за словами Ярослава Дячуна, міського онколога, в 60—70% випадків рак виявляється на І—ІІ стадіях, рідше на ІІІ.

Не застрахований ніхто

І до сьогодні першопричини хвороби раку молочної залози не виявлено. Проте медики виділили групи ризику, при яких РМЗ зустрічається частіше.

Це в першу чергу жінки після 40 років, а також ті, котрі страждають на ожиріння, недостатність функцій щитовидної залози, хворіють на цукровий діабет.

Серед причин виникнення захворювання — порушення репродуктивної функції, ранні місячні (до 12 років), пізній клімакс (після 55 років), пізні перші пологи (після 40 років), велика кількість абортів (у жінок, котрі мали понад 3 аборти, ризик захворіти на РМЗ зростає у 8—10 разів), характер годування дитини (погано, якщо жінка не годує грудьми), а також різноманітні захворювання генітальної сфери, які негативно відображаються на здоров’ї молочної залози.

До захворювання можуть призвести порушення функцій яєчників, щитовидної залози, надниркових залоз тощо.

Додатковий фактор ризику — фізичні травми молочної залози. Особливо, коли внаслідок цього з’являються якісь затвердіння.

При хронічних запальних процесах у молочній залозі, таких доброякісних захворюваннях, як мастопатія, необхідно консультуватися в спеціаліста-мамолога й уживати відповідних заходів. Ця категорія жінок має бути під постійним наглядом лікаря.

Даються взнаки також особливості харчування. Несприятливим є дефіцит вітамінів А, Е та Д, надлишок тваринних жирів, алкоголю. Приблизно 30% жінок-курців потрапляють до групи ризику захворювання молочної залози.

Відіграють свою роль, зокрема, стреси, нездорова екологія. Чимало важить і спадковість — якщо рак молочної залози виявлений у близьких родичів, особливо в молодому віці, то ризик занедужати зростає в кілька разів. Так, у дочки, матір якої хворіла на РМЗ, — на 25% і на 50% та більше, якщо таку патологію мала рідна сестра.

І найважливіше: від раку молочної залози не застрахований ніхто, тож кожна жінка повинна бути насторожі.

Де вихід?

В уважному ставленні до самих себе. Як сказав Ярослав Дячун, наші жінки повинні навчитися любити себе, а отже, знати про стан свого здоров’я все.

Зокрема завдяки регулярним щорічним клінічним обстеженням у сімейного лікаря, дільничного терапевта або ж гінеколога, до чиїх обов’язків входить і огляд молочних залоз. “Це є в алгоритмі обстеження, — зауважує Андрій Русин. — Тож якщо лікар цього не робить, ви маєте наполягти”. В разі потреби саме ці спеціалісти направлять жінку на консультацію до мамолога чи онколога, а ті, у свою чергу, призначать ультразвукове чи рентгенологічне дослідження.

Наразі найбільш інформативним методом діагностики РМЗ вважається мамографія. Тоді чому вона в нас не є так само обов’язковою, як, наприклад, флюорографія? — цікавимося в Андрія Русина. “Ми порахували, що при завантаженні 2—3 тисячі знімків на рік на 1 мамограф, аби охопити цією процедурою 600 тисяч жінок, наявних в області, 10 апаратів явно замало. Грамотний спеціаліст з УЗД бачить не менше, а то й більше, ніж рентгенолог під час мамографії. Я вважаю, що в умовах нашої держави використання ультразвуку доцільніше. Крім того, до 30 років дуже виважено треба ставитися до мамографії і не вдаватися до неї без показів. Натомість можна зробити магнітний резонанс чи УЗД”.

Мамографія ж показана 40-літнім жінкам раз на 2 роки й старшим за 50 — щороку. Молодим — лише за показами, наприклад, тим, хто в групах ризику, чи для підтвердження діагнозу РМЗ й відстеження ефективності лікування, каже Римма Конар, лікар-мамолог Ужгородської міської поліклініки.

— І ще про один метод не раджу забувати — про самообстеження молочних залоз. Саме з його допомогою у 70—90% випадків жінки власноруч виявляють зміни в грудях — хто ж краще за них знає їхній організм?! Ця процедура має стати невідступною звичкою, ба навіть потребою, так само, як, скажімо, похід у перукарню. При цьому важливо усвідомити: самообстеження робиться не для того, аби виявити патологію, а щоб переконатися, що молочні залози в нормі. Проводити його можна починаючи з пубертатного віку, а після 20 років — обов’язково, — радить Римма Сергіївна, — щомісяця на 5—7-й день менструального циклу. У цей час рівень гормонів в організмі найнижчий, груди в спокійному стані, тож результати обстеження будуть найоб’єктивнішими. Жінки у менопаузі теж повинні оглядати молочні залози одного й того ж дня, так само раз на місяць.

Самообстеження включає огляд молочних залоз перед дзеркалом, промацування їх у положенні стоячи і лежачи. Огляд молочних залоз проводиться при гарному освітленні, стоячи перед дзеркалом, у трьох положеннях: руки опущені, підняті догори за голову, на поясі. Варто встановити, чи не з’явилися втягнення або набухання ділянки шкіри, втягнення або відхилення вбік соска, вкорочення або деформація радіусу ареоли (пігментованої ділянки шкіри навколо соска), зміна розміру й звичайної форми однієї з молочних залоз, жовтуваті або кров’янисті виділення із соска, скоринки, намокання або виразки на соску, почервоніння, подразнення й набряк шкіри молочних залоз.

Промацування молочних залоз проводиться в положенні стоячи або лежачи на спині. Краще проводити самообмацування в положенні лежачи, при цьому грудні м’язи розслаблюються, в молочних залозах можна більш чітко намацати ущільнення. Під лопатку з обстежуваного боку можна підкласти невеликий валик або подушечку, щоб половина грудної клітки була трошки піднята. Дослідження проводиться в таких положеннях: рука з обстежуваного боку піднята догори за голову, вбік, уздовж тіла. Обережно й м’яко промацується кожна ділянка молочної залози подушечками пальців протилежної руки за методом квадрантів: молочна залоза умовно поділяється на 4 квадрати, й обстеження починається із зовнішнього верхнього, далі за годинниковою стрілкою переходить до зовнішнього нижнього, звідти — до нижнього внутрішнього і завершується оглядом внутрішнього верхнього. При промацуванні визначають, чи немає вузлів і ущільнень у тканині молочних залоз. Далі, помірно здавлюючи між пальцями ареолу й сосок, слід визначити, чи немає виділень із соска. І останніми промацують пахвові западини, над- та підключичні ділянки, щоб виявити збільшені лімфатичні вузли. (Інформацію, зокрема, з техніки самообстеження можна знайти й у виданому з ініціативи Закарпатської обласної громадської організації інвалідів-онкохворих “Амазонки Закарпаття” та лікарів-онкологів Паспорті здоров’я жінки, який безкоштовно розповсюджується серед жінок медичними працівниками).

Якщо “щось” таки є

Під час самообстеження жінка може намацати ущільнення. Лякатися цього не слід, бо вони можуть мати природний характер, з’являтися в грудях за тиждень до менструації. У цей час груди збільшуються, тяжчають, може з’явитися біль, і в них промацуються маленькі горбки, схожі на зернятка. Це набряклі молочні залози, і вони розсмокчуться, як тільки почнеться менструація. Поява ущільнень у молочній залозі може бути пов’язана і зі збільшенням тканини молочної залози під дією гормону естрогену. Це може бути так звана фіброаденома чи кістозно-фіброзна мастопатія. Зазвичай вони безпечні і мають тенденцію до переродження в рак не більшу, ніж сама тканина молочної залози. Проте в будь-якому разі до лікаря звернутися треба, бо лише він точно визначить характер таких ущільнень.

Натомість затвердіння, що з’явилося зненацька, збільшення пахвових лімфатичних вузлів, больові чи дискомфортні відчуття, втягнення соска, відхилення його від звичайного положення або ж виділення з нього — все це має спону-кати, не гаючи часу, звернутися до лікаря, котрий зможе оцінити цей стан. “Не варто сподіватися, що зміни минуть самі по собі. На жаль, дуже часто в таких випадках жінки звертаються до кого завгодно, лише не до лікаря. Вдаються до самолікування, йдуть до фітотерапевтів, екстрасенсів, бабок і зрештою втрачають найголовніше — час, — розповідає Римма Конар. — Скільки б не було сторонніх “радників”, відповідальність за власне здоров’я несе сама жінка”.

Своєчасне звернення до лікаря — це шанс на повне виліковування й можливість уникнути операції. Якщо все ж таки без неї не обійтися, на переконання Ярослава Дячуна, впадати у відчай категорично не можна, треба робити все, аби поборотися з хворобою.

— А чи слід казати жінці про її діагноз? — запитую.

— У сучасних умовах треба. Якщо я відчуваю, що жінка має всі шанси жити, кажу правду. Коли ж, звичайно, там 4-та стадія, займаюся психологічною підтримкою, — каже Ярослав Львович.

— Як ви вважаєте, рак молочної залози — це вирок?

— Ні. Багато з тих, хто перебуває в нас на обліку, живуть і по 15—20 років. Я переконаний, що жінки повинні й після операції вести активний спосіб життя, як наші “амазонки”, котрі не лише самі пройшли через усе це, а й допомагають недужим у до- й післяопераційний періоди упоратися з психологічними проблемами, адаптуватися до подальшого життя. На це і намагаюся налаштовувати своїх пацієнток.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS