Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 41 (507) Передаючи добро по колу…

У цей приїзд до Ужгорода Лев Луцкер завітав до нашої редакції зі своєю давньою знайомою, а нині партнером по культурницьких акціях, головою Асоціації російських товариств Чеської Республіки і співголовою організації “Українські матері” Оксаною Продан. Вона з тих наших земляків, котрі, живучи далеко від батьківщини, пропагують нас за кордоном.

Олена МАКАРА, “Ужгород”

Оксана з 1995 року межкає в Брно. Народилася ж на Міжгірщині в родині вчителя й поета Петра Продана. Фах російського філолога здобула в Ужгородському держуніверситеті. Згодом учителювала, працювала в дитячих та молодіжних організаціях. Її останнім місцем роботи в Ужгороді було культосвітнє училище. Усе ніби складалося, проте, як розповіла наша гостя, “в певний момент відчула, що люди й суспільство грають в ігри, правил яких я не розумію й не сприймаю. Від цього з’явилося внутрішнє незадоволення, я не бачила можливостей для подальшої своєї реалізації, тому вирішила поїхати з України”. Звісно, закордон не чекав із розкритими обіймами. До всього не знала чеської, тож доки вчила мову, працювала на текстильному заводі. “Було важко, — розповіла гостя. — Адже людина, котра приїздить у чужу країну, прибуває на порожнє місце. Не має дитинства, юності, школи, університету, друзів тощо. І починає все з чистого аркуша, який треба заповнити”. Слава Богу, Оксана зустріла багатьох хо- роших людей, до того ж чехи середнього і старшого віку знали російську. Тому нерідко, коли приходила мити вікна чи прибирати квартиру, в них виникали розмови на різні теми, наприклад, про чеську історію, президента Масарика. “Як, ви це знаєте? — запитували вони. — Яка у вас освіта?” Коли дізнавалися, що вища, дивувалися, що змусило її зайнятися такою працею… І саме ці люди підтримали в ній прагнення шукати своє місце вже в новому суспільстві.

Сконтактувала з українцями, котрі так само приїхали в Моравію з прагненням оселитися тут. А згодом, 1998-го, вони заснували Організацію підтримки громадян України, маючи на меті убезпечити їх від потрапляння в так звану кримінальну зону. Бо не знаючи мови, не орієнтуючись у законах країни прибуття, наші співвітчизники нерідко підпадали під вплив криміналітету. На жаль, добрі наміри успіхом не увінчалися — за рік через небажання, а нерідко й боязнь прибулих іти на контакт нічого вагомого зробити не вдалося.

Але вже за 3 роки ситуація змінилася. Люди, котрі вирішили пов’язати своє подальше життя з Чехією, відчули необхідність спілкування зі співвітчизниками, задоволення духовних та культурних потреб. І таким чином 2001 року вони об’єдналися в Асоціацію російських товариств Чеської Республіки. Її членами стали росіяни, українці, поляки, казахи, таджики — усього 121 особа. Спочатку це були просто зустрічі вихідців із Радянського Союзу, переважно людей творчих — художників, поетів, музикантів. Наслідком таких зібрань стала поява кількох літературних альманахів. Потім студенти з Волині, котрі навчалися в Брно, створили ансамбль “Сударушка”. До речі, торік він став лауреатом міжнародного фестивалю. А згодом з’явилась ідея міжнародного фестивалю російської творчості, яку за підтримки влади Південноморавського краю спільно зреалізували Оксана Продан та Лев Луцкер 2005 року. “Це був рік 60-ліття Перемоги, а час проведення — кінець серпня — річниця чехословацьких подій 68-го. Для нас це була тема пам’яті, — каже Оксана. — Ми прагнули довести, що пам’ять про війну об’єднує багатьох людей, а агресія відступає перед творчістю”. На фестивалі в Брно зібралися художники, поети, письменники, фотографи з Німеччини, Литви, Польщі, США, Голландії, України, Росії, Чехії. Тут проходили творчі зустрічі, працювали різноманітні виставки, виступали творчі колективи, налагоджувалися контакти колишніх співвітчизників. Представники російських товариств вирішили зробити такі зібрання регулярними і проводити їх у столицях Європи.

Під час цього ж форуму виник задум книжки одного вірша — поезію чеської авторки роздали кільком поетам, аби вони переклали її мовами тих країн, звідки приїхали учасники фестивалю. Таким чином з’явилося “Життя на канаті” 12 мовами, презентація якого планується на жовтень.

Уже рік при Асоціації працює організація “Українські матері”. І це теж вимога часу. В Брно велика українська громада, а її представники так само прагнуть спілкуватися й розвивати свою культуру. До того ж вони приїхали сюди з родинами, тож хочуть, аби їхні діти якнайшвидше влилися в нове середовище. Тому товариство опікується їхнім навчанням у чеських освітніх закладах (до речі, за словами Оксани, чеські вчителі зауважують на талановитості українських дітей), а по суботах в українській школі вони займаються з унікальним педагогом Людмилою Романчук. Планують відкрити й стаціонарний дитсадок, що працюватиме за концепцією “Радості” (тієї самої, започаткованої Л. Луцкером ще на початку 90-х в Ужгороді). Як каже наша землячка, “виховуватимемо дітей, котрі згодом засідатимуть у чеському парламенті”.

А ще товариство бачить своїм завданням підтримку й пропаганду української культури. Торік під час зустрічі з новим українським консулом було сплановано День України в Моравії. Знов-таки отримали всіляку підтримку крайової влади. До організації долучились і Товариство русинів, і влада краю Височина, який нещодавно підписав угоду про співробітництво із Закарпаттям. І 31 травня цього року в Брно відбувся фестиваль “Повернення до коренів”, на якому були гідно представлені не лише українське мистецтво, а й народні промисли та національна кухня. Від Закарпаття сюди запросили Заслужений Закарпатський народний хор. “В Інтернеті якось знайшла інформацію, що хор як колектив може припинити існування через погане фінансування. Тому вирішили підтримати земляків і показати на європейській сцені. Гроші знайшли — їх виділила влада Південноморавського краю, — розповіла Оксана. — Крім того, ми хотіли, аби це було взаємне пізнання. Тому запросили чеську організацію “Жінки після 50-ти” на Закарпаття. Її очільниця, повернувшись, відгукнулася так: “Закарпаття — це земля мого серця”.

У найближчих планах — організація вечорів Параджанова (“Чехи знають його, але ми хочемо наголосити на тому, що це український митець”, — зауважив Лев Луцкер) та української поезії…

Виявилося, що Оксана — не лише людина з активною життєвою позицією, вона ще й успішна бізнес-леді і — чого ніяк не сподівалася — авторка ніжних, проникливих, дуже жіночних поезій. Вони зібрані в збірку “Заговорю любовью”, яка 2006 року була представлена на міжнародних книжкових виставках у Парижі та Празі в рамках проекту “Моравія — колиска слов’янства” і відображає переконання свого творця, що жити й діяти треба з любов’ю.

Наперекор ползущему злословью,

Голодному до крика воронью —

Заговорю не словом, а любовью,

На языке любви заговорю.

“Саме в цьому сенс, — переконана Оксана. — А ще в радості від того, що зміг допомогти, що іншій людині хоч трошки стало легше. Як казав Рей Бредбері, “передайте добро по колу”.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS