Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 4 (927) ЗНАЧНИЙ КРОК У РОЗВИТКУ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ В УЖГОРОДІ. За рік бригада «Хоспіс вдома» надала допомогу 124 пацієнтам та їхнім родинам

«День – довгий, а вік – короткий…» – каже народна мудрість. Глибинний вислів поособливому розуміють ті, хто через важку недугу опинився на межі життя і смерті. Є такі люди, безперечно, і в Ужгороді, однак є й ті, що допома-гають їм боротися з болем і насолоджуватися життям до останніх днів.

Сімейні лікарі визначають паліативних хворих, які вже виписані з медич-них закладів і специфічного лікування не одержують, хіба для симптоматичного догляду. Далі таких людей підтримує паліативна бригада. Вже понад рік неви-ліковно хворими в обласному центрі Закарпаття опікуються працівники Ужго-родського міського центру первинної медикосоціальної допомоги. На початку 2017го при УМЦ ПМСД розпочала роботу виїзна бригада паліативної допомо-ги «Хоспіс вдома» – перший виїзд був здійснений торік 24 січня. У закладі дбають про медичні, соціальні, практичні і духовні потреби людей, які мають невиліковні захворювання. Також допомагають родині, адже близькі, опинив-шись наодинці з бідою, часто не знають, що робити і як із цим жити.

Щодня працівники бригади виїжджають до своїх підопічних додому, аби полегшити їхній стан. Завдяки медикам не тільки слабшає біль, але й людина відчуває, що вона не покинута напризволяще.

Штат бригади складається з 12 працівників. Це троє лікарів, три медсест-ри, дві молодші медсестри, психолог, соціальний працівник, диспетчер, водій. Працює з медиками і духівник.

Лікар стежить за станом пацієнта, призначає знеболення; медичні сестри роблять усілякі процедури, доглядають хвору людину і навчають цього рідних пацієнта. Психолог і соціальний працівник працюють як із хворим, так і з його близькими. Значну роль у моральному налаштуванні родин, які стикнулися з бідою, відіграє священик.

За рік бригада «Хоспіс вдома» надала допомогу 124ом паліативним паціє-нтам і їхнім родинам. Упродовж цього часу лікарі виїжджали до пацієнтів бли-зько 700 разів; медичні сестри здійснили понад 2 тисячі виїздів; більше ніж ти-сячу – соціальний працівник; психолог – сотню разів, духівник – близько півсо-тні… Десяток виїздів здійснили волонтери. За цією статистикою – долі багатьох людей, спогади й біль родин, який розділили з ними працівники бригади.

«Нашим завданням є допомогти кожному, хто опинився в такій ситуації. У жодному випадку людина не повинна залишатися без догляду, якщо навіть не має фінансів. Хтось обирає, щоб цей шлях пройти до кінця самостійно, але хто звертається по допомогу – отримує її абсолютно безкоштовно», – каже очіль-ниця Ужгородського міського центру первинної медикосоціальної допомоги Тетяна Козак.

Бригада є автономною, команда дружна. За словами працівників «Хоспісу вдома», сприяє цьому розуміння важливості своєї роботи для людей, а також спілкування з колегами. Медики разом із духівником часто обговорюють про-блеми пацієнта і його родини, щоб допомога була комплексною та дієвою. Крім того, це допомагає самим фахівцям уберегтися від морального вигорання. Адже їхня роль у житті таких хворих є надзвичайно великою.

«От, наприклад, перитонеальний діаліз. Чи готова людина, котра не має медичної освіти, це робити? Хтось вирішує шукати доглядальницю. Однак у нас це відбувається абсолютно безкоштовно. Більшу допомогу – наприклад, памперси – шукаємо в різних благодійних чи релігійних організаціях. Можли-во, якісь ліки потрібні, котрі в нас не передбачені, – тоді родичі їх купують. Але максимально, чим можемо, допомагаємо. Зокрема, даємо в користування про-типролежневі матраци, ходунці, спеціальне ліжко», – пояснює Тетяна Козак.

Кількість і частота виїздів визначається важкістю стану пацієнта. Якщо треба, виїздять і двічі на день: спершу – медсестри, потім – лікарі чи навпаки. Як правило, спочатку соціальний працівник бригади проводить первинне опи-тування – телефонує до пацієнтів, цікавиться їхнім станом. Далі, залежно від самопочуття і потреб у наданні допомоги, визначаються пріоритети.

Працівники паліативної бригади розповідають, що кожен пацієнт – історія, в котру вкладаєш частинку себе, а це врештірешт залишає в душі певні сліди, як невидимі рубці від ран. Тому медики допомагають і одне одному, розуміючи, який непростий обрали шлях. А результати доводять правильність цього шля-ху. Найбільшою нагородою для бригади є подяка від родичів хворого чи вже померлого за підтримку – люди зізнаються, що самим пережити цей період бу-ло б набагато важче.

У бригаді пам’ятають кожного зі своїх підопічних, їхні проблеми, які част-ково долали разом із родинами хворих. Пригадують і першого пацієнта, дру-жина якого, перебуваючи в розпачі, зовсім випадково зайшла до кабінету палі-ативної бригади. У чоловіка починалися пролежні. Наступного дня медсестра, санітарка і соціальний працівник пішли до хворого, перестелили ліжко, перео-дягнули чоловіка, зробили профілактику пролежнів. Щодня робили ін’єкції для знеболення.

Фахівці бригади згадують і перший робочий день, коли зустрілися, всі – з великим бажанням діяти. «Хоч робота дуже нелегка, – наголошують, – але, ви-конуючи її, ще більше починаєш розуміти, що здоров’я – це найважливіше». Попри труднощі, за час діяльності «Хоспісу вдома» тут навіть побільшало працівників.

Лікарі зі стажем, які належать до паліативної бригади, за цей рік набули нового досвіду. Кажуть: «Ця робота викликає багато думок і про життя, і про медицину… З хворими, котрі стоять перед брамою смерті, треба бути дуже обережними. Життя наших пацієнтів – це дорога, якою вдруге пройти не мож-на. Тож треба ставитися до такої людини з повагою і нам, лікарям, і всім, хто причетний до її долі».

У діяльності виїзної бригади «Хоспіс вдома» особливе навантаження лягає на плечі психолога – зокрема в налаштуванні хворих та їхніх родин. Тетяна Терпак уже працювала як психолог, коли була волонтеркою в хоспісі у Польщі. Здобула там чималий багаж знань, глибше усвідомила важливість своєї роботи для пацієнтів. Якщо раніше, зізнається, й були якісь побоювання, то потім при-йшло розуміння, що обрала правильну професію. Головна функція психолога полягає не в тому, щоб розрадити чи втішити невиліковно хворих, а в тому, щоб навчити їх та їхніх рідних приймати життя з недугою. Роботу своєї брига-ди Тетяна оцінює позитивно: «Добре, що є велика команда і всі роблять одну справу. Думаю, все так злагоджено в нас тому, що тут зібралися тільки ті, хто знав, куди йде і яку роботу виконуватиме».

В Ужгородському міському центрі первинної медикосоціальної допомоги є й медикаментозне забезпечення для першої необхідної допомоги, зокрема засо-би для знеболення, дезінфікування, перев’язувальні та супутні матеріали, засо-би, які для лежачих хворих є просто необхідними.

Створення виїзної бригади – це доволі значний крок у розвитку паліатив-ної допомоги в Ужгороді. «Плануємо розширювати нашу діяльність і на ден-ний стаціонар, бо є люди, які потребують серйознішої допомоги. Ми не зупиня-ємося на тому, чого досягли за рік, а пробуємо розвивати цю медикосоціальну службу так, аби вона була максимально комплексною. Є й такі паліативні хворі, котрих нема кому доглядати, – для них необхідно організовувати стаціонар. Тому будемо розширювати штаб і робити цю службу повноціннішою», – ді-литься планами Тетяна Козак.

Фінансується «Хоспіс вдома» з міського бюджету і за кошти від благодій-ної допомоги, тож усі послуги для хворих є абсолютно безплатними. Паліатив-на бригада забезпечена приміщенням у Центрі ПМСД, автомобілем, на якому виїжджає до підопічних, певною кількістю медичного обладнання. Візки, спеці-альні ліжка та інші речі для хворих можна брати для користування безкоштов-но на певний час. Пороте цих речей, на жаль, поки що недостатньо для всіх. Тому працівники Центру просять небайдужих допомагати, за можливості, ма-теріалами. Також медики сподіваються, що медична реформа, яка вже наступ-ного року стосуватиметься і паліативного лікування, сприятиме кращому фі-нансуванню.

Тетяна Козак підсумовує: «Загалом за рік роботи я дуже задоволена діяль-ністю нашого колективу. Це не лише робота – це і служіння!».

Метою своєї діяльності бригада «Хоспіс вдома» називає життя з пацієнта-ми впродовж того часу, який їм відведено Богом. Самовіддана праця цієї ко-манди дає надію і допомогу навіть безнадійно хворим. Тому для багатьох в останні хвилини життя працівники паліативної бригади стають справжніми зем-ними ангелами.

Юлія МЕДЮХ


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS