Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 47 (460) Найдавніша пам’ятка паркової культури міста: чи має вона майбутнє?

Підзамковий парк, або як його називає більшість ужгородців — парк Горького, нині не привертає увагу відпочиваючих. Але колись — і це добре пам’ятає старше покоління нашого міста — сюди у вихідні стікалося багато городян відпочити чи поблукати в тіні розлогих дерев.

Юрій ТУРЯНИЦЯ, Ужгород

Із книжки Й. Кобаля “Ужгород відомий і невідомий” дізнаємося, що “перші будинки по вул. Підградській (таку назву вона носила із самого початку) були зведені у 50—60-х роках ХІХ ст. Та найцікавішим об’єктом, вартим уваги, є великий парк… Це найдавніша пам’ятка паркової культури Ужгорода”. На місці нинішнього парку в ХV—ХVІ ст.ст. був звіринець, тобто обгороджений ліс, в якому полювали господарі Ужгородського замку. Тоді він мав набагато більшу площу. З часом потроху звіринець Другетів утратив своє значення: тварин не стало, натомість тут заготовляли сіно і вирощували горіхи, яблука та груші для потреб замку.

Згодом ліс, а також уся територія перейшли у володіння міста, і на ній облаштували міський парк, який назвали ім’ям Іштвана Сечені. У 70-х роках ХІХ ст. він став улюбленим місцем городян. Саме тут була збудована перша в Ужгороді залізнична зупинка (нині — “Парк” Ужгородської дитячої залізниці).

Великою популярністю користувався ресторан, що був розташований у парку під тінню дерев. (До речі, від найдавніших насаджень залишились окремі дерева: ясен звичайний, липа дрібнолиста, в’яз, граб звичайний, тополя сіра. А найстарше дерево Ужгорода — платан кленоподібний, якому майже 300 років. На початку ХХ ст. парк реконструйовано, і він набув вигляду типового парку, а насадження — сосну звичайну й австрійську — зберегли. В другій половині ХХ ст. тут з’явилися декоративні рослини і бузок, чабушник і туя).

Та, напевно, найбільше зацікавлення викликали спортивні споруди на території парку. Історія їх появи така. Закарпаття, яке на початку 1800-х років входило до складу Австро-Угорщини — а саме тоді в Європі відбувалося масове зацікавлення спортом, — було провінцією, де не надто приділяли увагу культурному розвитку. На той час не було кіно чи театрів, і брак розваг спричинив до того, що люди почали виявляти інтерес до спорту. В деяких джерелах знаходимо, що датою зародження спорту на Підкарпатті є 1856 рік. Саме тоді в Ужгородській гімназії (нині комерційний коледж) був створений перший спортивний гурток, котрий дуже швидко зібрав у свої лави близько 300 учнів. Керівництво міста разом з гімназією підтримало зацікавленість молоді спортом, сприяло його розвитку і виділило для цього велику територію в нинішньому Підзамковому парку, на якій у 1758 році було облаштовано спортивний майданчик. Тут було розбито бігові доріжки, гімнастичний майданчик, майданчики для стрибків у висоту й довжину, сектор для кидання камінням. А для збереження спортивного інвентаря та роздягання поруч побудовано дерев’яний будинок. На жаль, ці споруди слугували відносно недовго, десь 11 років — повінь 1867 року знесла їх усі. Після цього певний час спортивне життя міста так чи інакше загальмувалось, але ненадовго.

За часів Чехословаччини в Підзамковому парку, там, де нині тенісні корти, був стадіон спортивного клубу “Русь” (СК “Русь”). Він був гарно облаштований, а його територія утримувалася в ідеальній чистоті.

На правому березі Ужа, на території парку є плавальний басейн. З цьоого приводу ужгородка С. Совіна розповіла таке: “Важливу роль у спортивному житті ужгородців та їх відпочинку відігравав басейн, що був побудований “за чехів” міською управою Ужгорода. Там мали змогу відпочивати і займатися плаванням кілька поколінь ужгородців. За доступну ціну чи абонемент сюди приходили цілими сім’ями, брали в оренду окрему кабінку на 2-му поверсі адмінбудівлі або вішалку в загальній роздягальні. Біля басейну завжди грала музика і працювали буфети, а при вході до нього були зроблені спеціальні ванночки, розташовані так, що не можна було ввійти у воду, не помивши ніг”. До слова, це єдиний об’єкт із спортивних споруд, який майже в незмінному стані зберігся до наших днів. Окремо варто сказати, що упродовж 55 років у цьому басейні проводили тренування закарпатські ватерполісти, котрі представляли Ужгород на всеукраїнський та міжнародних змаганнях…

Жителька Ужгорода з Радванки, котрій нині за 80, розповідає, що після війни Підзамковий парк деякий час був закритий, і жителі розташованих неподалік вулиць тут випасали худобу. Нова влада офіційно відкрила парк у 1947 році, і його назвали Парком культури і відпочинку ім. Горького. У повоєнні роки він користувався великою популярністю і був улюбленим місцем відпочинку ужгородців. Сюди зручно було діставатися дитячою вузькоколійною залізницею, потяги якої курсували від обласної філармонії до кінцевої зупинки “Парк”.

Пригадую, при вході до парку розміщувалися тумби — каси, де продавали квитки, які коштували 1 крб. За ці гроші можна було відвідати звіринець, що знаходився в кінці парку і в якому жили косулі, ведмідь, лисиця, вовк, кабани, орел та сова; послухати виступи самодіяльних колективів. Посередині парку був розташований павільйон, де грали в доміно, шахи, більярд, карти. Поруч розміщувалися торгові павільйони й лотки з морозивом, безалкогольними напоями, тістечками, пивом. У вихідні міський Будинок культури на танцмайданчику, що мав у діаметрі близько 40 м, проводив вечори відпочинку молоді, а квиток на цей захід коштував 3 крб. (після грошовї реформи 1961 р. — 30 коп.). Грали на вечорах військовий оркестр та оркестр міського Будинку культури. Залишки цього майданчика частково збереглися й додині.

У радянський час за десяток метрів від головного входу було встановлено пам’ятний знак — камінь із написом: “Тут в 20—30-х роках під керівництвом комуністів відбулися масові мітинги і маніфестації трудящих проти соціального і національного гноблення за воз’зєднання Закарпаття з Радянською Україною”.

Розповідь наша було б неповною, якщо не згадати про малу дитячу залізницю, котра з перших днів її існування нерозривно пов’язана з діяльністю парку.

Відкрита у серпні 1947 року і юридично “закріплена” наказом міністра шляхів сполучення СРСР (МШС) № 725/93 від 19 листопада 1947 року, вона й сьогодні слугує ужгородцям.

На той час її довжина складала 1,1 км, для перевезення пасажирів використовувалися два дерев’яні двоосні вагони та паровоз 490-37. А обслуговували залізницю 48 школярів, котрі займалися в гуртку юних залізничників.

… Пригадую, наприкінці 50-х — початку 60-х років дитяча залізниця користувалася великою популярністю. Відпочиваючі сім’ями подорожували нею. В години пік у вихідні часом неможливо було дістатися у вагон, тому необхідно було дочекатися наступного потяга.

Начальник залізниці Любов Змушко розповіла нам, що збудована залізниця за кошти Львівської залізниці з ініціативи партійно-радянського керівництва області та комсомолу. На даний час діють дві станції — “Молодіжна” та “Парк”. Рухомий склад — тепловоз ТУ-2 та два цільнометалеві пасажирські вагони. Шляхове обладнання — напівавтоматичне блокування. Навчається в 16 гуртках “Юного залізничка” 360 підлітків із загальноосвіт-ніх шкіл міста. Навчальний процес складається з теоретичного курсу та навчально-виробницої практики. Під час теоретичного навчання велика увага приділяється питанням особистої безпеки та безпечним прийомам роботи на кожному робочому місці. Навчання в гуртках — 3 роки, а саме: з жовтня по квітень — теоретичне навчання та екскурсії на підприємства транспорту, з травня по серпень — виробнича практика. Цей період для юних залізничників є найцікавішим: вони, як дорослі, під наглядом старших виконують всю роботу по руху потяга.

О. Мегела в матеріалі “Залізниця для юних” (газета “Ужгород” за 3 червня 2006 року) пише: “Значення дитячої залізниці важко переоцінити. Адже йдеться не лише про організацію дозвілля підлітків, бо тут діти не просто відпочивають, а й опановують залізничні професії, набувають практичні навички, стають відповідальними та самостійними.

На жаль, великою проблемою є варварське ставлення окремих людей до майна залізниці і в першу чергу станції “Парк”. Раніше там був гарний маленький вокзал з касою, пультом керування, телефоном тощо. Але сьогодні мало хто знає, що майже щомісяця на на цій станції доводилося все відновлювати і ремонтувати. Хулігани розбивали вікна, трощили обладнання, що було в приміщенні. Ось і довелося вокзал розібрати, а на його місці поставити маленьку “будку” і один телефонний аппарат, який із закінченням робочого часу знімається”.

Нині дитяча залізниця перевозить щорічно понад тисячу пасажирів, залишаючи в пам’яті дітей спогади про веселу мандрівку. А в цьому (2007 р.) вона відкрила свій ювілейний, 60-й сезон.

Прикро констатувати, але на початку 80-х років ХХ ст. парк Горького почав занепадати. Саме в цей час місцем відпочинку ужгородців став відкритий за рішенням місцевої влади парк 300-річчя возз’єднання України з Росією (нині Боздоський). Поступово, а згодом і зовсім Підзамковий втратив своє призначення. За цей час знищено ігровий павільйон, звіринець, амфітеатр, будиночок кінцевої станції “Парк”, торгові павільйони, танцювальний майданчик, огорожу. Нині він у занедбаному стані й чекає на своє відродження.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS