Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 41 (734) У пошуках компромісу. Найчастіше проблеми ромів створюють вони самі

В Ужгороді обговорили шляхи інтеграції нацменшин у суспільство

Відкриті слухання на тему «Роми Закарпаття – становище, досвід, аналіз проблем» відбулися цього вівторка, 15 жовтня. На засідання запросили представників органів місцевого самоврядування з усієї області, лідерів ромських організацій, представників прокуратури і закладів освіти. Йшлося, зокрема, про соціалізацію ромських сімей, працевлаштування і поліпшення їхніх житлових умов.

Критична точка: за справу взялася держава

На засіданні обговорювалися питання соціального і правового захисту ромів, освіти й охорони здоров’я, що прописані в Указі Президента України «Про стратегію захисту та інтеграції ромської нацменшини в українське суспільство до 2020 року». Як зазначено в документі, інтеграція в українське суспільство ромської національної меншини сьогодні є соціально значущою. Головне питання в тому, чи справді роми свідомо хочуть інтегруватися в суспільство і жити за його законами, а чи, може, вкотре намагаються заробити на цьому грошей.

Чому ромських дітей не беруть до шкіл?

Особливо гостро на відкритих слуханнях постала проблема забезпечення належних умов для здобуття освіти дітьми цієї нацменшини. Заслухавши обидві сторони конфлікту, учасники засідання дійшли висновку, що претензії ромів здебільшого не аргументовані і просто безпідставні. Коли мова зайшла про те, що їхніх дітей відмовляються приймати до шкіл, до слова запросили головну освітянку Ужгорода Оксану Бабунич, котра і розставила всі крапки над «і»: «Ця проблема є штучною. І творять її самі ж батьки цих дітей. Коли я чую про те, що ми не хочемо приймати діток нацменшин до шкіл, – не можу зрозуміти, звідки ростуть ноги таких чуток! Проблеми зі зарахуванням ромів до шкіл, звичайно, виникають, та це не залежить від нас. Здебільшого такі випадки мають місце, коли батьки подають неповний пакет документів про дитину. Управління ж освіти не має права прийняти дитину до школи, якщо в неї немає довідки про стан здоров’я, свідоцтва про народження чи інших документів, необхідних для здійснення цієї процедури».

Стосовно того, що в класах початкової школи подекуди вчаться і вісімнадцятирічні, то тут теж є свої нюанси. Якщо дитина не відвідує школу чи не досягла того освітнього рівня, якого вимагає держава, перевести її до наступного класу неможливо. «Тут проявляється ще один фактор. Подекуди батьки, з незрозумілих причин, переводять дитину до інших закладів освіти до першого класу, – пояснює директор Ужгородської ЗОШ № 13 Мар’яна Савко. – А потім, зрозумівши, що справа марна, повертають туди, звідки забрали. І так кілька разів поспіль. Про який тоді освітній рівень ми можемо говорити? Панове, думаймо конструктивно і не створюймо проблеми на рівному місці! Якщо ви здійсните все, що від вас вимагає державний стандарт, ніхто вам і слова не скаже проти. Не треба забувати, що роми, окрім прав, як і всі інші, мають ще й обов’язки. Їх, так чи інакше, зобов’язані виконувати всі без винятку».

Крок назустріч зроблено – тепер черга за ромами

Торкнулися на слуханнях і проблеми житлових умов ромів. Район Радванка, вулиці Тельмана, Гранітна й інші – про тутешні пейзажі містянам можна не розповідати, оскільки всі все бачать самі. І самовільна неправомірна забудова тут – не новина. Ба більше, якби ці будівлі хоч були схожі на хати! Халупи, сколочені з дощок, картону й інших підручних матеріалів, а ще антисанітарія виділяють Радванку з-поміж усіх мікрорайонів міста. «Деякі ромські сім’ї проживають в будинках понад 50 років, та ще й досі не приватизували їх, – каже громадський діяч Мирослав Горват. – І знову ж таки проблема – у відсутності бажання щось зробити, аби жити добре. Адже назустріч нам вже йдуть, і треба тільки проявити ініціативу».

Проблемним питанням у плані інтеграції ромів в українське суспільство є й охорона їхнього здоров’я. Тут теж важливу роль, за словами начальника управління охорони здоров’я Закарпаття Романа Шніцера, відіграють зовнішні фактори: «Кожна третя дитяча смерть в Ужгороді – у родині ромів. Дбати про дитину треба з першого року її життя, та, на превеликий жаль, розуміють це одиниці. А коли справа доходить вже до критичної точки, нічого вдіяти не можемо і ми. Причини смертності різні. Всі вони – здебільшого від несерйозності й необережності батьків: діти замерзають, у них виявляють асфіксію, задихання. Ми намагаємося контролювати дії ромів. У таборах з великою кількістю мешканців відкриваються медичні пункти, де роми можуть отримати весь необхідний спектр медичних послуг. І знову все впирається у їхнє бажання бути здоровими. Ми не можемо їх примусово лікувати. Вони ж, в основному, то не бачать потреби в лікуванні – то не хочуть її бачити. Це помітно і щодо захворюваності ромського населення на туберкульоз. Роми найчастіше є його носіями. В них ця недуга зустрічається в кілька разів частіше, ніж в інших. Безперечно, свою роль тут відіграє генетика і спадковість, та все ж на ранніх стадіях ще можна щось вдіяти, головне – вчасно звернутися».

Чи буде компроміс?

Підводячи риску під усім вищесказаним, можемо констатувати, що значною мірою проблеми ромів створюють вони самі. Це стосується загалом соціальної сфери буття, освіти, медицини. Головна перепона на шляху до впорядкованого, цивілізованого життя – небажання ромів робити щось самотужки. У більшості випадків їм простіше прикинутися незахищеними і поскаржитися на владу, яка нібито й пальцем не ворухне, аби допомогти їм. Але ж чи варте це того, щоб бути відокремленими від решти суспільства, або ще гірше – ризикувати власним життям?

Коли ж, нарешті, вдасться прийти до конструктивного розв’язання проблеми цієї меншини? Чи хоч до компромісного! Для цього, безперечно, суспільству доведеться докласти ще чимало зусиль.

Мар’яна Гостра


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS