Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 37 (730) “Уміємо і трудитися, і святкувати”

Міський голова Віктор Погорєлов - про те, чому в нашому місті завжди комфортно

Паску в Ужгороді святкують кілька разів на рік, так само зустрічають Різдво, а дітям під подушку приносять подарунки і Миколай, і Мікулаш. Буває, що в одній родині, а тим більше в одному колективі - до десятка представників різних національностей, релігій і ментальностей, проте це тільки додатковий “плюс” і при розв’язанні проблем, і в разі радісної події. Така толерантність, відчуття єдиної родини складалися віками, протягом усієї непростої 1120-літньої історії Ужгорода.

Тому просто смішні потуги окремих крикунів на ювілейному Дні народження Ужгорода вихлюпнути якийсь негатив, гіперболізувати якісь недоліки, попіаритися, критикуючи все і всіх, а насамперед владу - бо це найлегше. Тих, хто думає, що зможе недолугими провокаціями зіпсувати свято, просто шкода. Ужгородці вміють трудитися і так само - із “вогником” святкувати. Адже і за соціологічними дослідженнями (напередодні провели засідання комісії з питань збереження історичної спадщини та духовності Громадської ради при Закарпатській облдержадміністрації і Агенції досліджень регіонального соціуму “Карпатія”) 85,5% городян пишаються тим, що вони є ужгородцями.

Про те, чим Ужгород особливий загалом і для нього особисто, що зроблено, а що - в нотатнику на найближчу і трохи дальшу перспективу, - міський голова Віктор Погорєлов:

“УЖГОРОД РІС РАЗОМ ЗІ МНОЮ”

- Недарма кажуть: велике краще видно здалеку. Більш ніж тисячолітня історія Ужгорода, здавалося б, невеликого міста - це надзвичайно цікаві, часто драматичні і водночас повчальні події, це мільйони людських доль. Наше місто дуже старовинне, але ж наскільки воно змінилося навіть за час одного покоління, тих, хто сьогодні тут живе, навіть за моє життя!

Я пам’ятаю Ужгород ще без сучасного проспекту Свободи. Були вокзал, адміністрація, військові, площа (тепер Ш. Петефі) лікарня (нинішня обласна), кілька шкіл, садочки, а далі - кукурудзяні поля. Місто було маленьке, хоча, звісно, мені, малому, здавалося величезним. Але я його знав, як і всі пацани, як свої п’ять пальців. Ми жили в комунальному гуртожитку на Театральній - чотири чи п’ять кімнат, і в кожній - інша сім’я, спільні кухня, туалет. Транспорту майже не було - тільки велосипеди, і мене мама в садок возила на велосипеді, не раз на бруківці ми з нею падали… Пам’ятаю парк Горького, теплушку-електростанцію - там була тепла вода і ми купалися. Річка була повноводна - з пішохідного моста хлопцями стрибали у воду, на човнах каталися.

Ужгород ріс разом зі мною, на моїх очах розбудовувався. Міст біля парку Горького реконструювали, коли я вчився у школі, - він був з арками, напівпішохідний - напівзалізничний. А вже наприкінці 80-их я працював директором підприємства, яке облаштувало всі площі, набережні Ужгорода - мощенням, лавками, бордюрами…

- Тоді, напевно, легше було опікуватися проблемами інфраструктури, грошей не бракувало?

- Люди за своєю природою такі, що завжди нарікають, жаліються, як складно і важко. Хоча тепер, з відстані часу, бачимо, що й порівнювати нічого: щороку в місті будували понад тисячу безкоштовних для мешканців квартир, соціальні об’єкти - то лікарню, то “ПАДІЮН”, за кілька десятиліть запрацювало чимало заводів-гігантів.

Тепер, зрозуміло, і держава навіть близько не дає тих коштів, і можливості зовсім інші. Питань до комунальників багато, але всі вони стоять у загальнодержавному масштабі, а не лише в нашому місті.

Та й фінансова криза останніх років дуже боляче вдарила по місцевих бюджетах. Крім того, навіть коли гроші заробимо, акумулюємо і, здавалось би, могли б розв’язати цілий напрямок якихось проблем міста, - переказ коштів не відбувається і ми змушені обмежуватися невеликими ремонтами дахів, доріг.

От тепер маємо близько 20 мільйонів гривень у спецфонді, однак повною мірою використати їх поки що не можемо. Але й так само не можемо йти на те, аби підприємства проводили роботи за власні кошти чи банківські кредити, залишаючись без можливості виплачувати зарплати, податки й відрахування.

І все-таки те, що вдається, - а часто більшість ужгородців навіть не здогадується, ціною яких зусиль, - дуже радує.

ВИРІШИЛИ ГЛОБАЛЬНУ ПРОБЛЕМУ З ОПАЛЕННЯМ

- До Дня міста таки зробили - і ремонт фасадів окремих будівель Жупанату, і фонтани, і скверик позаду обласної адміністрації. А якщо підбити “баланс” ширше?

- Глобальна проблема, яка дісталася нам майже три роки тому, - остаточна децентралізація опалення. Попередня команда, котра працювала в місті, вимкнула централізоване опалення, але не підключила альтернативне. Ми ж ухвалили рішення йти на лізинг, оскільки потрібно було більш ніж 15 мільйонів гривень, а таких грошей у бюджеті, звичайно, не було. І встигли за літо перевести всі бюджетні установи на автономне опалення. Сьогодні в місті понад 120 котелень - великих, малих, модульних тощо. Крім того, найбільш незабезпечені ужгородці (понад 1500 квартир) отримали допомогу зі встановленням індивідуального опалення в їхніх помешканнях.

Вулицю Минайську зробили - це близько 11 мільйонів насамперед наших і частково державних коштів, Мукачівську (близько мільйона); завершили капітальний ремонт, а тепер ще доробляємо тротуари на Швабській (близько 7 млн.). За останні роки відремонтували та побудували близько 7 км тротуарів.

Дуже добре, що вдалося з фірмою “АВЕ” вирішити питання прибирання і вивезення сміття. Тепер перед нами проблема майбутнього полігону, а ще важливіша - сміттєпереробного заводу. Це важливо не лише для міста, а й для Ужгородського та сусідніх районів. Поблизу Перечина і Великого Березного для цього технологічно немає земель. Серйозно взятися мала б обласна влада.

Ще відзначу те, що відновили роботу додатково понад 30 груп про-довженого дня, басейни гімназії та ЗОШ № 20.

“ЧАРІВНУ ПАЛИЧКУ МЕРАМ НЕ ВИДАЮТЬ”

- Планів, мабуть, ще більше?

- Визначу наші пріоритети тезово.

Частину міста вже перевели на цілодобове водопостачання, але приблизно чверть ще отримує воду за графіком - тому продовжуємо ці роботи.

Будівництво нового цвинтаря - з розрахунком на чверть століття.

Борюся з Мінтрансом, аби нам передали дитячу залізницю, - відновимо її роботу.

На черзі - реконструкція площі Театральної, а також вулиці Капушанської, аж до Сторожниці, із заміною комунікацій, тротуарів, з круговими розв’язками, як у Європі, плануємо там 4-рядний рух.

Одразу після Дня міста, сподіваюся, зможемо приступити до заміни покриття на фігурне мощення на Православній набережній.

Завершуємо генеральний план міста, який розробили ще за моєї попередньої каденції, але не встигли передати на експертизу в Київ, - сподіваємося, він буде готовий ще до кінця цього року.

Дуже важко, що місто вкрай обмежене територіально, - тому далі ведемо перемовини з обласною владою, районною, сільськими головами, щоб Ужгороду додали хоча б 800 га. Багато ужгородців хотіли б мати свій шматочок землі, звести будинок, мати можливість вийти у власний сад, подихати свіжим повітрям. Якщо цю вже тривалу “битву” не виграємо, будемо розв’язувати проблему спорудженням багатоповерхівок.

Те, що маємо в місті аеропорт, - питання не тільки міста, а й обласної влади, туристичного іміджу, інвестиційної привабливості цілого Закарпаття. Місто в усьому, зокрема й щодо пільг на оплату за землю, йде назустріч. Сподіваємося на збільшення кількості гостей завдяки аеропорту, розвиток - наприклад, медичний туризм, прихід інвесторів.

Обласна влада разом із міською почала реконструкцію спорткомплексу “Юність”, відновлення тенісних кортів, ігрових майданчиків, а ми, зі свого боку, оформили для цього всю необхідну документацію.

Суттєва реконструкція проведена на стадіоні “Авангард” після передачі трьох полів в оренду команді “Говерла”, а на останньому сесійному засіданні ми ухвалили рішення виділити саме на території “Авангарду” 60 соток для будівництва критого льодового спорткомплексу. Є державна програма, визначено кілька міст України, які з наступного року будуть фінансуватися. Ми вже зробили перші кроки, аби будівництво почалося в Ужгороді.

Хотілось би звести штучну дамбу для підвищення влітку рівня води в Ужі, але для цього треба близько 500 тисяч євро - тому шукаємо інвесторів.

Сподіваємося повною мірою виконати програму оновлення освітлення Ужгорода, хоча “ціна питання” - 25 мільйонів гривень.

Працюємо над розширенням пішохідних зон, встановленням автоматичних шлагбаумів на заїздах до центру.

Попри те, що потрібно дуже багато грошей, не полишаємо намірів звести сучасну школу і дитсадок, розпочати будівництво нового пішохідного мосту.

За проектом транскордонної співпраці з одним із міст-побратимів - польським Ярославом буде оновлено більш ніж 200-літню споруду “Совиного гнізда”.

Наступного року візьмемося за дуже масштабну справу - оновлення історичних фасадів центральної частини міста. Кошти, як я вже казав, маємо у спецфонді.

Мені, як і всім ужгородцям, хотілося б розв’язати всі проблеми - і відразу. Але… чарівної палички нема. Тому обираємо пріоритети і намагаємося довести до завершення вже розпочаті справи.

- Якби у вас хтось попросив поради, чи варто змінити місце проживання на Ужгород, - що б ви відповіли?

- У нас немає промисловості - хімічної, важкої, екологічно шкідливої. Навіть деревообробки немає. Ужгород - бізнес-центр. Підприємництву тут спокійно, зокрема й тому, що великих або злочинних капіталів нема. Поряд кордон, європейські країни, в яких беремо досвід, приклад. Якщо в деяких інших областях близько 5% населення мають закордонні паспорти, то в нас хіба 5% їх не мають. Тому ми завжди входимо до десяток-двадцяток у рейтингах міст, де найкомфортніше жити. У 2005-му посіли друге місце, і я був щасливий! Католик, іудей, православний, навіть мусульманин - не ображають один одного не тому, що є писаний закон, а тому, що так віками прийнято. В одній родині відзначають 2-3 Великодні, діткам приносять подарунки і Миколай, і Мікулаш. Це - якщо коротко (усміхається).

- А як і де відпочиваєте в Ужгороді?

- У минулі вихідні, наприклад, узяв внучку гуляти: я - пішки, вона - на велосипеді. Пішли в Боздоський парк - покаталась на атракціонах; тоді набережними - на Театральну, до моєї мами. Відмітив усі недоліки роботи комунальних служб - у понеділок зранку вже була предметна розмова на нараді… Хтось каже, що я не ходжу, не бачу… Бачу, знаю! Ще б грошей - так, аби на все й одразу…

Редакція газети “Ужгород”


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS