Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 45 (689) УЖГОРОДСЬКА РЕФОРМАТСЬКА ЦЕРКВА

Крокуючи вулицями історичного центру Ужгорода, підходимо до двох розташованих поруч імпозантних будівель: Комітатського будинку - жупанату 1809 року і реформатської церкви. Ужгородська реформатська церква є однією зі старовинних культових пам’яток - її історія сягає XVI століття. Як же утверджувалося реформатство в Ужгороді та нашому Карпатському краї?

Перший проповідник кальвінізму

Основоположником нової християн-ської віри став Мартин Лютер, який обіймав високу посаду в Католицькій Церкві, був монахом ордену Св. Августина, професором Віттенберзького інституту, доктором богослов’я. 31-го жовтня 1517 року він вивісив на ворота Віттенберзької замкової церкви, настоятелем якої був, свої 95 тез реформування Церкви. Невдовзі ці тези були надруковані і знайшли схвалення у значної кількості католицьких вірників Німеччини, а згодом - і низки країн Західної та Центральної Європи. За свої дії Мартин Лютер був відлучений від Католицької Церкви, та реформація швидко знаходила своїх послідовників. У Швейцарії послідовником Лютера став Ульріх Цвінглі. У Франції реформацію прийняв юрист і теолог Жан Кальвін. Реформація Лютера, але особливо Кальвіна дійшла до Угорщини - більшість угорців стали послідовниками нової віри, яка отримала назву кальвінізм.

Дійшло реформатство і до Закарпаття, яке тоді входило до складу Угорської держави. Центром реформації стало місто Берегово (Берегсас), протестантизм охопив увесь Березький комітат, де в більшості проживало угорське населення. У 1545 році в Берегові вже було проведено два синоди протестантів, котрі проголосили кальвінізм основною релігією угорського населення.

Проповідником кальвінізму на Закарпатті став Мартон Шанто Калманчегі (народився наприкінці XV століття в Калманчені, помер у 1557 році в Дебрецені). Теологічну освіту він здобув у Краківському католицькому університеті; по возведенні в духовний сан став каноніком і директором церковної школи в Дюлафегерварі. Пізніше, вже будучи проповідником протестантизму, перебрався із Трансільванії до Мукачева, а звідти - до Ужгорода, де в 1546 році організував першу реформатську громаду вірників.

Тодішня влада вживала жорстких заходів проти протестантів. Так уже в 1523 році Угорський сейм ухвалив закон № 54, згідно з яким королю надавалося право суворо карати протестантів як єретиків, страчувати і позбавляти майна. У 1525 році був ухвалений ще жорстокіший закон, що надавав право навіть спалювати протестантів.

“ЧИЯ ВЛАДА, ТОГО Й ВІРА”

Однак, незважаючи на суворе переслідування послідовників реформатської віри, вона знайшла своїх покровителів в особі графського роду Другетів, володарів Ужанської домінії. Дворянство Ужгородщини поширювало реформацію у своїх володіннях, бо діяв принцип “Чия влада, того й віра”. Другети ліквідували в Ужгороді римо-католицьку парафію, передавши реформатам Ужгородську замкову церкву Св. Георгія. Грамотою 1589 року було надано майнові привілеї реформатським пасторам і вчителям. У той час реформатським проповідником в Ужгороді був Пал Мішкольці. До Ужгородської реформатської парафії були причислені села Ужанщини - Кам`яниця, Доманинці, Ярок та інші, де вже були реформати.

КОНТРРЕФОРМАЦІЯ ТА ЄЗУЇТИ

Та з реформацією розпочалася контрреформація, жорстка боротьба між католиками і реформатами. Контрреформацію розпочали самі правителі Габсбурзької монархії, надавши великі права єзуїтам. Протестанти звинувачувалися у зраді батьківщини, позбавлялися всяких прав, їхня маєтність конфісковувалася. Постраждали, зокрема, Валентин і Іштван Другети, хоча вони мали великі заслуги за підтримку австрійського трону. Протестантів підтримав і Семиградський князь Іштван Бочкаї, який очолив повстання. Переможний хід повстання заставив владу 23 червня 1606 року укласти мир. Це дещо покращило становище реформатів. Була до деякої міри підтверджена свобода віросповідання. Отже, перший етап контрреформації не привів до бажаного успіху в Угорщині та на Закарпатті.

Почався другий період боротьби з послідовниками нової віри. Під впливом Естергомського кардинала Петера Пазманя в католицьку віру знову був навернутий Гуменянський граф Дєрдь (ІІІ) Другет, який після смерті родичів Валентина (1609) та Іштвана (1612) Другетів став володарем Ужгорода й Ужанської домінії. На пропозицію Петера Пазманя він у 1613 році заснував у Гуменному єзуїтську колегію, основним завданням якої стала боротьба з протестантами. 2-го липня 1615 року в Ужгородському замку єзуїтам було вручено засновну грамоту, яка підтверджувала їхню місійну діяльність і надавала матеріальну підтримку. У 1640 році сином графа Дєрдя Другета Іоанном (Х) єзуїтська колегія була переведена в Ужгород. У 1646 році вдова Іоанна Христина Другет довершила будівництво колегії та церкви.

Потрібно відзначити, що в Ужгороді в 1629 році вже не було католицької парафії, а був, згідно з податковим списком 1631 року, будинок реформатського пастора. Тоді в Ужгороді було всього 238 будинків, у яких проживало близько 1200 осіб. Ще у 1613 році, завдяки графу Дєрдю (ІІІ) Другету, реформатська громада Ужгорода мала на Великій вулиці свою церкву, фару і школу. Та пізніше вони були забрані у них, а реформатські священики були позбавлені єзуїтами церковної десятини (1640 р.). Тодішній Ужанський реформатський намісник Янош Гергеї звернувся по захист до трансільванського князя Дєрдя Ракоці, і церковна десятина на користь реформатської церкви, за сприяння піджупана Ужанського комітату Габора Понграца, була повернута. У той час реформатів підтримали дворянські родини Горватів, Понграців, Убрішів, Мокчаїв, а також Марія Естергазі. На захист протестантів став Імре Текелі - керівник антигабсбурзького повстання, який у 1684 році в Гуменному стратив 15 магнатів. У цьому ж році він заволодів Ужгородом і замком - 14-го квітня 1684 року в Кошице був страчений останній володар замку і домінії Жігмонд Другет.

НОВА ЦЕРКВА

У 1695 році новий володар Ужгородського замку і Ужанського комітату Міклош Берчені знову забирає у реформатів церкву, фару, школу, позбавляє їх майна і земельної власності. Пастор тодішньої ужгородської реформатської громади Мигаль Варі вимушений був покинути з родиною Ужгород. Пристановище ужгородським реформатам надав Дєрдь Горват (Павловецький) - його власний будинок у Радванці був переобладнаний під церкву і фару. З 1705-го по 1778-ий роки реформатських вірників обслуговували шість пасторів у с. Радванці. У 1778 році новий пастор Ужгорода Імре Дєрі звернувся до імператора Йосифа ІІ з проханням про сприяння поверненню реформатської громади в Ужгород.

Становище Реформатської Церкви поліпшилося в 1781 році, після того як Йосиф ІІ видав декрет про віротерпимість (Ediktum Tolerantiale). У 1783 році пастор Імре Дєрі переніс свій осідок в Ужгород, а в Радванці реформатів обслуговував Янош Мартон. Ще більше прав отримали реформати Угорської держави після ухвалення в 1790-1791 рр. Державними зборами статті XXVI закону Угорщини, затвердженого імператором Леопольдом ІІ.

27-го січня 1789 року ужгородські реформати звертаються до міської влади з проханням дати дозвіл на будівництво власної церкви. Право на земельну ділянку під церкву вони отримали в 1793 році, і 16 травня того року відбулося закладення першого каменя під нову реформатську церкву Ужгорода. У 1796 році, через три роки, нова реформатська церква прикрасила Ужгород. Недобудованою була ще вежа, не було дзвонів. Дзвіницю церкви збудували щойно в 1818 році.

Реформатські вірники брали активну участь у визвольній війні 1848-49 рр. під проводом Лайоша Кошута, а по ній їхні права знову були дещо урізані. І тільки в 1880 році вони отримали право проводити свої синоди в м. Дебрецені.

ВІЙНИ ТА УТИСКИ

Перша світова війна 1914-1918 рр. важким тягарем лягла на плечі, зокрема, реформатів Ужгорода, Закарпаття. Багато з них полягли на фронтах війни. 10-го вересня 1919 року Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшло до складу Чехословацької Республіки. Багато реформатських общин було віднято від Реформатської Церкви краю.

2-го серпня 1921 року відбулися збори реформатських громад краю, які ухвалили рішення про створення автономного Реформатського Єпископства. 17-го квітня 1923 року реформатським єпископом був обраний Бела Берток, а головним пресвітером Закарпатської Реформатської Церкви - Дєрдь Андраші. У 1939 році Закарпатська реформатська церква ввійшла до складу Угорської Реформатської Церкви як автономне єпископство.

Нелегкою для реформатської церкви Закарпаття була і Друга світова війна 1939-1945 рр., хоч на цей час церква нараховувала 140 тисяч вірників, 90 церков і 6 молитовних будинків. Чоловіче реформатське населення було призване в армію, багато з них не повернулося до рідних домівок.

Радянська влада, встановлена на Закарпатті з 1944 року, не поставилася прихильно до Реформатської Церкви краю, обмежила її діяльність. Понад 20 реформатських священиків були незаконно засу-джені “трійками” і відбували покарання в таборах ГУЛАГу, а хустський пастор Ендре Гече був закатований в Ужгородській тюрмі (похований на Капушанському кладовищі). Близько 70% чоловічого населення з реформатів були забрані владою на “маленькі роботи” й багато з них не повернулося звідти.

Зі здобуттям Україною незалежності почала діяти така демократична норма, як свобода віросповідання. Для реформатських вірників відкривалися реформатські ліцеї (1993-2000 рр.), які діють і тепер, - у Великих Берегах, Петрові та Великій Доброні. Закарпатська Реформатська Церква має свій дитячий будинок “Добрий самарянин” у с. Великій Доброні Ужгородського району; у Берегові діє дияконічний центр для бідних, у Чомонині - реабілітаційний центр для тих, хто страждає на алкоголізм та інші види залежностей, та ін. Нині в області нараховується понад 180 реформатських громад, однією з яких є Ужгородська. Її пастором з 1998 року є Янош Гейдер, Ужанський намісник. Ужгородська громада нараховує 700 вірників, богослужіння проводиться угорською та українською мовами.

“ПРИЙДИ, ІСУС ЧЕКАЄ”

Сучасна будівля Ужгородської реформатської церкви була оновлена в 1906 році. До неї була прибудована абсидна частина прямолінійної форми з двома бічними виступами і двома невеликими бічними вежами, котрі, як і велика центральна вежа, увінчані Віфлеємською зіркою. Будівля неоготичного стилю, продовгуватої форми, тридільна. Церква має невеликий притвір, над дверима якого є напис: “Прийди, Ісус чекає”; на підлозі - число “1906″. Всередині - головний човен, по боках якого розміщені лавиці для вірників. Чотири колони тримають хори з органом 1852 року, оновленим на початку ХХ століття майстрами Будапештської фірми “Амстер”. Над дверима з внутрішнього боку є напис: “Іди з миром”. В апсидній частині, відокремленій від головного човна загородкою з дверцятами, стоїть “Стіл Господній”, при якому відправляє Богослужіння пастор і 6 разів на рік уділяє вірникам “Господню вечерю”, але тільки тим, хто пройшов конфірмацію. Зліва і справа - лавиці для кураторії та вірників. Під стіною - 4 Мойсеєві крісла для духовенства. Чотири сходинки ведуть до проповідальниці, над якою є напис: “Завдяки крові Ісуса вільний вступ до святині” (Лист апостола Павла до євреїв, 10, 19). Усі написи - угорською мовою.

Метричні книги ведуться в церкві з ХVII ст. Головним пресвітером (головою церковної ради) є Янош Ердеї. При церкві є бібліотека, якою завідує Єва Борат. У храмі зберігаються унікальні пам’ятки церковної утварі для відправи “Господньої вечері” (причастя) - чаша 1653 року, цинково-олов’яні посудини XVIII ст. та срібна чаша 1800 року. Поруч із церквою розташований парафіяльний будинок 1850 року, який теж був перебудований у 1906 році. Ужгородській реформатській громаді повернуто тільки частину будинку, де міститься квартира священика і парохія громади.

(Автор висловлює щиру подяку пастору реформатської церкви Яношу Гейдеру за надану ним допомогу для написання цієї статті).

Людвіг ФІЛІП, краєзнавець


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS