Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 44 (688) Ужгородська церква Св. Георгія

На вулиці Августина Волошина в Ужгороді (колишня вулиця Велика, Cоляна і Ракоці) з лівого боку стоїть імпозантна будівля римо-католицької церкви Св. Георгія. У попередньому номері газети “Ужгород”, від 10 листопада 2012 року, йшлося про першу римо-католицьку церкву Св. Георгія, яка містилася на території Ужгородського замку (була заснована в XIV столітті; пов`язана з родиною графів Другетів, котрі володіли Ужгородським замком та Ужанською домінією; знищена під час пожежі в Ужгородському замку в 1728 р.). Історія сучасної церкви Св. Георгія сягає теж давніх часів.

Поширення католицької віри в Ужгороді було дещо призупинене в 60-х роках XVI століття - у зв’язку з появою нової реформатської віри, проголошеної в 1517 році монахом-августинцем Мартином Лютером. Багато ужгородських католиків прийняли тоді нове віровчення - кальвінізм, у тому числі й Дєрдь (Юрій) ІІІ Другет. Проте згодом він, під впливом кардинала Петера Пазманя, повернувся до католицької віри. У 1613 році для боротьби з поширенням реформації Дєрдь Другет заснував у Гуменному (Словаччина) Єзуїтську колегію. Цю колегію в 1640 році перевів до Ужгорода його син Іоанн (Х) Другет, який був вседержавним суддею та Ужанським жупаном, володарем комітату Унг. 31-го липня 1640 року в Ужгород прибули 24 монахи-єзуїти, які розпочали, за сприяння Іоанна Другета, будівництво семикласної колегії, монастиря і церкви. Після його смерті церква і колегія єзуїтів були завершені завдяки його вдові Анні Якушич-Другет. З часом у руках єзуїтів зосередились значні майнові багатства - колегія, села Концово, Велика Кам’яниця і Гута на Ужгородщині. Треба зауважити, що в податкових описах міста за 1629-ий і 1631-ий роки в Ужгороді не було римо-католицької парафії, хоча в місті мешкало близько 1200 осіб, з яких значна частина була католиками. Пізніше, вже в 1668 році, в описі значиться католицький парафіяльний будинок на вул. Капітульній (колишній Замковій). У 1679 році Ужгород зазнав спустошення від військ Імре Текелі, понищені були і єзуїтська колегія, і церква єзуїтів, і невеликий римо-католицький храм, збудований у 1651 р. Перед здачею міста австрійським військам тодішній комендант Ужгорода Ференц Голомбоші, колишній вихованець колегії, переслідуючи католиків, фізично їх знищив. Спустошення зазнали єзуїтська колегія, церква і римо-католицька парафія. У 1685-1689 роках в Ужгородському замку розміщувався австрійський гарнізон, вояки якого пограбували крипту - усипальню Другетів. Навчання в Ужгородській єзуїтській колегії було відновлене щойно в 1694 році. У 1705 році Ужгородський католицький костел знову потрапив до реформатів, а єзуїти в 1708 році перебралися до Польщі та Австрії і повернулися в місто тільки в 1711 році.

Після пожежі 1728 року, коли згоріла первісна римо-католицька церва Св. Георгія, а невеликі старі церкви та парафіяльні будівлі були продані чи розібрані, тодішній місцевий католицький архідиякон Емеріх Горват звернувся до Егерського єпископа з проханням надати дозвіл на будівництво нового храму. Ужгородською скарбницею та лісництвом, як покровителями парафії, було виділено земельну ділянку під будівництво храму. У 1762 році наріжний камінь нової церкви, а пізніше й саму церкву, освятив Егерський єпископ Карло Естергазі (1762-1799).

Будівництво нової ужгородської римо-католицької церкви, освяченої на честь Св. Георгія, було завершене в 1766 році. Поруч із церквою в 1767 році була побудована римо-католицька плебанія (парафіяльний будинок, нині - Ужгородська дитяча музична школа № 1 ім. Чайковського).

Невідомо, який вигляд мала новозбудована церква, бо у 80-90-х роках ХІХ століття вона була перебудована у стилі бароко. Відомо тільки, що в 1763 році напрестольний образ був виконаний егерським єпархіальним художником, монахом-францисканцем Яношем Лукачем Краккером, який виконав і художнє оформлення егерської бібліотеки, церкви Св. Матяша та інших храмів.

Оновлення церкви тривало з 1880-го до 1886 року. Проекти вівтарів, пізньобарокове різьблене оформлення виконав францисканський монах Конрад Швестка (1833-1907), академічний художник, різьбяр і реставратор. Він - автор ескізів головного і чотирьох бічних вівтарів, єпископського крісла (сідалища). У центральному вівтарі храму дотепер збереглася монстранція (дарохранильниця) високохудожньої роботи ювелірів XVII ст. Після поразки національно-визвольної війни угорського народу під проводом князя Ференца Ракоці ІІ граф Міклош Берчені, колишній володар Ужгородського замку і сподвижник Ракоці, у 1711 році вивіз монстранцію, разом з іншими цінностями храму, до Туреччини - тут, у Родошто, він перебував у вигнанні. Незадовго після його кончини (1725 р.) монстранція та церковні коштовності були повернуті Ужгородській римо-католицькій церкві.

Пізньобароковий римо-католицький храм Св. Георгія має прямокутну форму з заокругленням в абсидній частині; увінчаний великою шишакоподібною вежею з трьома годинниками, по боках - дві менші чотиригранні вежі. Усі три вежі мають католицькі однораменні хрести. Вхідні двері великі, у притворі - двоє бічних дверей. Головний неф (човен) поділений чотирма колонами на частини, де розміщені бічні вівтарі та лавиці. Заокруглена тріумфальна арка відділяє неф від святилища з написом у верхній частині: “Дім Божий і це ворота небесні. Буття XXVIII” (латинською мовою). У святилищі - вівтар із двома ангелами з боків, що моляться. Над вівтарем - напрестольний образ “Нагірна проповідь Ісуса Христа” роботи художника Краккера. По боках - вікна-вітражі, на котрих зображені св. Ласло і св. Єлизавета. Спереду - новий вівтар, на якому тепер відправляється Свята Літургія. Справа колись стояли три крісла (сідалища для високопоставлених духовних чинів). Середній неф (центральний) має з правого боку вівтар з образом св. Стефана, який вручає Угорську державу під опіку Богородиці - вона вважається покровителькою Угорщини. Біля цього вівтаря є Хрестильниця зі скульптурою св. Іоанна Хрестителя. На першій колоні раніше була скульптура “Найсвятіше Серце Ісусове” - тепер вона в каплиці на вулиці Заньковецької, побудованій у 90-х рр. ХХ ст. за сприяння пароха храму отця Бейли Богана. Другу колону прикрашає скульптура св. Антонія Падуанського з Ісусом.

У правому малому нефі є вівтар з образом св. Йосифа з Ісусом, скульптура “Пієта” (копія роботи Мікеланджело), перенесена з Кальварії, з 14 Стації Хресної Дороги Ісуса Христа”; у малому бічному вівтарі - скульптура “Ісус Христос розп`ятий зі св. Франциском Азізьким”. На вітражах ще двох вікон - Ісус Христос і св. Марія Маргарита (монограма “F. S.” 1906) та Успіння св. Йосифа (монограма “В. І.” 1913).

Ліва середня частина нефа має бічний вівтар з образом “Ісус Христос уділяє нетлінний вінок св. Георгію”. Біля вівтаря - казальниця з образом Ісуса Христа з ягнятком. У нижній частині - чотири образи святих отців католицької церкви: Єроніма, Августина, Амброзія і Григорія Великого. На першій колоні раніше була скульптура Лурдської Божої матері, що тепер міститься у своєрідному гроті при вході на територію церкви з лівого боку. На другій колоні розміщена скульптура святої Анни з Марією.

Лівий малий неф має вівтар Богородиці. Неподалік - ще один, менший вівтар, зі скульптурою Божої Матері, яка тримає на руках знятого з хреста Ісуса. Перше вікно - з вітражем “Св. Ласло молиться до Богородиці” (монограма “S. J.” 1856-1906). Другий вітраж на вікні - “Благовіщення” (1833-1856; 25.ІІІ.1906).

25-го січня 2009 року римо-католицькою громадою в церкві встановлено меморіальну дошку св. Апостолу Павлові у Рік Біблії (угорською мовою). З правого боку центрального нефа встановлений місійний хрест із датами: “1914-1939; 1993-2005″. У храмі є чотири сповідальниці; на стінах бічних нефів висять ікони Хресної Дороги Ісуса Христа.

Високохудожньо оформлені фрески стелі храму. Над хорами - напис “VDCCLXVI” (1766), а над центральним нефом - фрески: “Благовіщення”, “Хрещення Ісуса Христа в Йордані”, “Молитва Ісуса в Гетсиманському саду”. У Святилищі по центру - “Свята Трійця”, по боках - чотири євангелісти.

З правого боку притвору на стіні висить меморіальна дошка, напис на якій угорською мовою повідомляє, що церква реставрована й оновлена при парохові отці Августині Горваті в 1989 році. На зовнішній стіні апсиди - Святилища - меморіальна дошка Амбрушу Берзевіці, майорові імператорсько-королівського кавалерійського полку (помер 31 серпня 1811 року), встановлена його родиною в 1843 році, з сімейним гербом. Із зовнішньої сторони церкви є двері, котрі ведуть до крипти-усипальні. Тут містяться останки прихожан, які померли від холери в 1890 році. Доступ до усипальні закритий.

Дослідження вимагають прекрасні художні роботи - шість вітражів церкви та фрески на стелі-плафоні. На хорах церкви у 1901 році було встановлено орган, виготовлений братами Рігерами. Церква мала три дзвони - один був відданий для потреб війська під час Першої світової війни.

Ужгородська римо-католицька парафія до 1804 року, як головне Ужанське намісництво, була підпорядкована Егерському єпископству, а згодом передана новоствореному Сатмарському єпископству. Сатмарський римо-католицький єпископ Клобушинський утворив Нижньоужанське намісництво, яке в 1877 році затвердив і Сатмарський єпископ Леврінц Шлаух. У той час Ужанське намісництво мало 22 священиків.

У 1918 році Нижньоужанське намісництво було підпорядковане Апостольському адміністратору отцю Амбрушу Тагі. У 1939 році Апостольським адміністратором став парох церкви отець Ференц Свобода. У листопаді 1939 року Нижньоужанське намісництво було підпорядковане Кошицькому єпископству і вікарієм став отець Іштван Мадарас.

Ужгородська парафіяльна римо-католицька церква Св. Георгія та її священики обслуговували вже у 1901 році церкви й каплиці: на Кальварії - каплицю Воздвиження Хреста Господнього, каплицю Богородиці монахинь ордену Милосердя; в Радванці - каплицю Святої Трійці; в Горянах - церкву Св. Анни; каплицю Св. Йосифа в Ужгородській лікарні; каплицю Св. Хреста на території управління Ужанського комітату (жупанат 1809 р.).

У 1901 році настоятелем храму Св. Георгія був отець Йожеф Бенке, намісником - отець Вілмош Комка, помічними священиками - Кароль Шірола, викладач Закону Божого в гімназії, канонік Шандор Фібігер. На території церкви, на стіні встановлена меморіальна дошка Блаженному отцю Яношеві Шеффлеру, колишньому пароху і Нижньоужанському наміснику.

Після встановлення радянської влади на Закарпатті значно скоротилася кількість римо-католицьких священиків. У 80-х роках ХХ століття їх було тільки вісім, з яких тільки шестеро задовольняли духовні потреби вірників.

У 1996 році було створено вікаріат і Мукачівське римо-католицьке єпископство, яке очолив Преосвященний владика Антал Майнек. У 2012 році відновлено Нижньоужанське намісництво. З 1965 року Літургія велася угорською мовою, тепер - також українською і словацькою мовами. З 2003 року настоятелем церкви Св. Георгія є Нижньоужанський намісник отець Янош Молнар. Помічними священиками при ньому є отці-францисканці Антон Крачуновський і Шандор Коцавер.

У 2002 році філією церкви Св. Георгія стала каплиця Божого Милосердя на Радванці.

У метричних книгах, що зберігаються при парафії, мною зафіксовано понад 50 священиків, які задовольняли духовні потреби ужгородських римо-католиків з 1911-го по сьогоднішній 2012 рік. Для вивчення їхнього життя та душпастирської діяльності потрібне окреме дослідження. Щиро вдячний отцям Яношеві Молнару та Антону Крачуновському за надану допомогу для написання цього повідомлення.

Людвиг ФІЛІП, краєзнавець


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS