Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 35 (679) Перший парковий пам’ятник Ужгорода

Багато ужгородців та й гостей нашого міста, проходячи повз імпозантну будівлю колишньої Ужгородської королівської гімназії (сучасний хімічний факультет УжНУ), споглядають неординарний пам’ятник у невеликому парку - бюст молодого чоловіка. Напис на постаменті гласить, що це бюст Габора Дойка (1769-1796). У багатьох постає запитання, ким була ця людина, що їй в Ужгороді, тодішньому Унґварі, встановлено пам’ятник.

Тож Габор Дойко. Угорський про-світитель і поет, був викладачем гімназії. Ще будучи семінаристом Егерської богословської семінарії, захопився поезією. Згодом перебрався до Будапештської богословської семіна-рії, де з однодумцями організував самоосвітній гурток з вивчення угорської літератури. Уже в ці роки пише вірші, на його поезію звернув увагу Ференц Казінці (1759-1831), угорський просвітитель, мовознавець, літератор і поет, якобінець, який у 1794 р. відбував покарання в Мукачівському замку “за участь у змові Мартиновича”. Після повернення до Егерської богословської семінарії Габор Дойко за вільнодумство був відчислений з неї. У 1792 р. він став учителем, одружився.

У 1795 р., будучи хворим, разом з дружиною переїжджає до Ужгорода і стає викладачем Ужгородської гімназії. Молодий організм не зміг подолати хворобу легенів, і 21 жовтня 1796 р. закінчилося його земне життя. Поховали Габора Дойка на Ужгородському кладовищі Кальварія. Незважаючи на те, що був педагогом в Ужгородській гімназії тільки один рік, гімназисти полюбили його. Вони приходили на його могилу, покладали квіти, віддаючи йому шану. Через деякий час Ужгород покинула дружина Габора Дойка, і тут не залишилося нікого з його рідних. У 1805 р. директор гімназії Імре Ференц у листі до Ференца Казінці повідомляв, що мало хто вже знає, де могила Габора Дойка.

Питання про вшанування його пам’яті порушив через більш як півстоліття учитель угорської мови і літератури гімназії Янош Золтчак. У 1864 р. в Кошицькому віснику “Felvidйk” (”Верховина”) з’явилася його стаття з закликом вшанувати пам’ять Габора Дойка. І він, і гімназисти намагалися відшукати могилу поета і педагога на Кальварії. Досліджуючи поховання на цьому цвинтарі, гімназист 7 класу Іштван Пентек разом з товаришами натрапили на дерев’яний хрест, на якому ніби було ім’я поета. З дозволу міської управи вони принесли його в гімназію. У 1870 р. Янош Золтчак організував у гімназії літературний гурток імені Габора Дойка. Щорічно 21 жовтня гуртківці відзначали день пам’яті поета.

16-го жовтня 1892 р. директор гімназії Ласло Годолі зібрав у залі засідань закладу інтелігенцію Ужгорода. Тут були не тільки вчителі гімназії Янош Золтчак, Янош Гампел, Лайош Дієр, а й мер Ужгорода Мігаль Фінцицький, капітан місцевої поліції Ференц Форкош, адвокат Бертолон Рейзман, юрист др. Ласло Івантші та ін. На зібранні було створено комітет зі вшанування пам’яті Габора Дойка, членами якого стали Ласло Годолі (голова), Мігаль Фінцицький, Янош Золтчак, Бертолон Рейзман (скарбник) та Еде Мазух (секретар, вчитель гімназії). Спочатку було вирішено встановити пам’ятник Габору Дойку на території римо-католицької частини кладовища на Кальварії і почати збір коштів на пам’ятник не тільки на Закарпатті, а й за його межами.

Громадськість Ужгорода відразу відгукнулася на цю пропозицію. Першим зробив пожертвування на пам’ятник гурток імені Габора Дойка, внісши 200 корун. Згодом 100 корун вніс мукачівський греко-католицький єпископ Юлій Фірцак, 100 корун зібрали городяни міста, а граф Йожеф Терек, наджупан Ужанського комітату, організував благодійний вечір, на якому було зібрано 400 корун. Долучився до збору коштів на пам’ятник і Ужгородський Червоний Хрест. Уже в 1893 р. комітетом було зібрано на пам’ятник Габору Дойку 1300 корун. У 1895 р. комітет мав зібрані кошти вже в розмірі 2000 корун і звернувся до керівника і вчителя Ужгородської керамічно-промислової школи, скульптора Яноша Петрідеса з пропозицією представити на розгляд комітету проекти пам’ятника. Відтак чотири різні гіпсові моделі пам’ятника, за які Петрідесу було виплачено 200 корун преміальних, були встановлені для огляду в бібліотеці гімназії (мабуть, вони колись містилися в музеї гімназії, та після її ліквідації безслідно щезли).

У 1905 р. відбулася зустріч гімназистів, які закінчили її 20 років тому (випуск 1884-1885 навчального року). Спочатку вони планували на зібрані кошти закупити вінки і покласти їх на могили викладачів, але потім вирішили передати гроші комітету для встановлення пам’ятника Габору Дойку. До благодійної акції долучився і сам міністр освіти і культу Угорщини Адальберт Апоні, перерахувавши на пам’ятник 1500 корун, з умовою, що проект пам’ятника буде представлено на розгляд Будапештської мистецтвознавчої ради. На прохання Ради директор гімназії Мигаль Романець звернувся до відомого в Угорщині скульптора Еде Самовольського, нашого земляка (уродженця Великого Березного), і з ним 17 березня 1907 р. був укладений договір на виготовлення пам’ятника, кошторисною вартістю 5300 корун. Еде Самовольський спочатку вирішив зробити пам’ятник із бронзи, але згодом замінив її на карарський італійський мармур.

Для урочистого відкриття пам’ятника Габору Дойку, яке відбулося 3 жовтня 1909 р., Ужгородська мерія виділила 150 корун, Ужанський комітат - 200 корун. На цю подію до Ужгорода прибули поважні гості, зокрема представники Угорської академії наук, Товариства ім. Шандора Петефі та Кароля Кішфалуді, Угорського історичного товариства, деякі представники Угорського парламенту. Серед високих гостей були наджупан Ужанського комітату граф Габор Старої, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Юлій Фірцак, папський протонотар, майбутній єпископ єпархії Антал Папп, королівський камералій Петер Кенде, королівський шкільний інспектор Шандор Гідаші, наджупан комітату Вершец Тапанчови доктор Дєрдь Негребецький, піджупан комітату Ене Лорінці, реформатський пресвітер Габор Ком’яті, євангельський пресвітер Аладар Маргочі, римо-католицький абат-вікарій Йожеф Бінке та ін. Урочисту промову на відкритті пам’ятника виголосив у скверику гімназії її директор Мигаль Романець. Пролунав гімн, після якого гімназист 8-го класу Ласло Токач продекламував вірш “Перед пам’ятником Дойку”, написаний учителем гімназії Арпадом Філепом. Гості і представники інтелігенції міста поклали до пам’ятника вінки та квіти. Так урочисто завершилося відкриття першого паркового пам’ятника в Ужгороді. Ще довго громадськість міста і його гості милувалися прекрасним мистецьким твором Еде Самовольського.

Та минали роки, і пам’ятник Габору Дойку, як і пам’ятник засновнику гімназії графові Іоанну (Х) Другету, став на заваді новому тоталітарному режиму. У 1945 р., із заснуванням Ужгородського державного університету, який розмістили в будівлі колишньої королівської гімназії, бюст Габора Дойки зняли і закопали у скверику. На його місці встановили бронзовий бюст В. Леніна. Проте настали інші часи, СРСР розвалився, виникла нова Українська незалежна держава, яка почала будуватися на демократичних засадах, дотримуючись принципів збереження пам’яті і пам’яток історії, ліквідації пам’ятників тоталітарної системи. Тож пам’ятник Леніну був демонтований.

Знайшлися патріоти Ужгорода, які вказали на місце перебування пам’ятника Габору Дойку, і він був спочатку перенесений до Закарпатського краєзнавчого музею. Через певний час понівечений бюст відреставрували і при сприянні Ужгородської міської ради (тодішній голова Еміл Ландовський) та ужгородської міської організації Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ) у 1994 р. пам’ятник повернувся на своє попереднє місце.

Під час урочистостей з цієї нагоди присутні теплими словами згадали і автора цього мистецького твору Еде Самовольського, нашого земляка, відомого угорського скульптора. Він народився 28 грудня 1878 р. в селищі Великому Березному, в сім’ї адвоката Лорінца Самовольського. На початку 80-х років ХІХ ст. сім’я Самовольського оселилася в цьому верховинському селі. Та невдовзі його хворий батько помер і виховання дітей лягло повністю на плечі матері. Закінчивши початкову школу, Еде став учнем Ужгородської керамічно-промислової школи, директором і вчителем якої був Янош Петрідес. По завершенні навчання у школі Еде продовжив удосконалювати свої знання і здібності в Кошице, а згодом - у Будапештській вищій мистецько-промисловій школі. Деякий час працює в майстерні відомих угорських скульпторів Дєрдя Зола і Йожефа Рона. Прагнучи вдосконалити своє мистецтво, Еде вчиться і працює в найкращих майстернях Мюнхена, Парижа, Італії. Уже в 1902 р. він - учасник мистецької виставки в Будапештській галереї. Протягом кількох років творить прекрасні скульптури. Серед них слід згадати бронзове рельєфне зображення 12 апостолів на дверях базиліки Св. Стефана в Буда-пешті, скульптуру гонведа 1848-1849 рр. у Кошице; проект пам’ятника Визвольної війни, проект пам’ятника королеві Єлизаветі. У 1913 р. він був нагороджений Золотою медаллю. Про нього з теплими словами відгукнулася і наша міська газета “Унґ” у 1906 р.: “Ми завжди з радістю сприймаємо, що уродженець нашого краю (Ужанського) творить щось вагоме”.

Саме пам’ятник Габору Дойку був одним із визначних мистецьких творів Еде Самовольського. Останні значні роботи митця не були завершені, бо 26 грудня 1914 р. він несподівано помер. Пам’ять про нього зберігають 6 прекрасних мистецьких творів в Угорській національній галереї, низка пам’яток у Будапешті, Кошице та й Ужгороді і навіть один із унікальних хрестів, який був виявлений мною у 2003 р. на колишньому римо-католицькому кладовищі Великого Березного.

В Ужгороді народилися і творили видатні люди, роблячи свій внесок не тільки в нашу історію та культуру, а й у загальноєвропейську, бо ми завжди були і є часткою Європи. Про видатних ужгородців повинно знати і сучасне, і прийдешні покоління.

Людвіг ФІЛІП, краєзнавець


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS