Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 36 (660) Ужгородські побратими

(Закінчення. Початок у минулих номерах)

Кошице

Друге за величиною і значимістю місто Словаччини стало побратимом Ужгорода у 2003 році. Кошице - надзвичайно красиве старовинне місто, яке розташоване біля підніжжя гірського масиву Чєрна Гора в долині річки Горнад. Уперше його назва була згадана в письмових джерелах 1230 року. Згодом місто виросло і з невеличкого поселення перетворилося на центр антигабсбурзьких повстань 1701-1711 років та неофіційну столицю їх очільника Ференца Ракоці II. Постать Ракоці досі важлива для мешканців Кошице: одним із туристичних напрямків відвідин міста є ознайомлення з музеєм Ференца Ракоці, де можна побачити його помешкання, і з собором святої Альжбети, у крипті якого похований цей герой угорського народу. Сам по собі собор святої Альжбети є неабияким дивом готичної архітектури. Будівництво його було розпочате ще 1378 року і тривало понад століття, але простояв собор усього 48 років, поки не був знищений пожежею. Реконструкція трохи змінила храм зовні, але в основному зберегла його в історичному вигляді. Загалом центральна частина Кошице становить чудовий ансамбль старовинних будівель з красивим міським театром у центрі, позаду якого міститься “співочий” фонтан, що підсвічується вночі. Неподалік можна оглянути й підземні тунелі з залишками старовинних мурів міста, котрі зовсім випадково були виявлені у ході ремонтних робіт. Заслуговують на увагу також старовинна вежа ратуші та Домініканський собор 1290 року. На цьогорічний День міста до Ужгорода делегація з Кошице приїхала на чолі з мером цього міста Ріхардом Раші. Попри певний період затишшя у побратимських відносинах між Ужгородом та Кошице, мери цих міст домовилися про відновлення спільних культурних, спортивних та освітніх програм.

МОСКВА

Столиця Російської Федерації Москва теж стала побратимом нашого міста у 2003 році. Власне, договір про партнерство був підписаний лише з префектурою Північно-Східного адміністративного округу Москви, тож побратимом можна вважати тільки частину російської столиці. На жаль, колись дуже активна співпраця між Ужгородом і Москвою (зокрема, між юніорськими футбольними командами) поступово згасла, та воно й не дивно, з огляду на те, що Москва має більш як 80 міст-побратимів по всьому світу.

Про це величезне місто з давньою історію можна писати дуже багато. Історична столиця Великого Князівства Московського, Царства Руського, Російської імперії (з 1728 по 1732 роки), Радянської Росії, СРСР і, нарешті, Російської Федерації належить до 10 міст світу з найбільшою кількістю населення (станом на 1 січня 2011 року в місті налічувалося 11 551 930 мешканців). Розташована Москва на березі однойменної річки. Про гігантські розміри російської столиці можна судити з того, що її обслуговують 6 аеропортів, 9 залізничних вокзалів, 3 річкових порти і досить широка мережа метрополітену. Це місто, безперечно, є великим куль-турним центром: три його архітектурні об’єкти включені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (ансамбль Кремля та Красної площі, церква Вознесіння в Коломенському й ансамбль Новодівичого монастиря); тут працюють понад 60 різноманітних музеїв (найграндіознішим є Третьяковська галерея), велика кількість виставкових і концертних залів тощо. До цікавих споруд Москви можна також віднести Останкінську вежу, головний корпус Московського державного університету, відомий пам’ятник “Робітник і колгоспниця” та багато іншого.

Безпосередній же побратим Ужгорода - Північно-Східний адміністративний округ Москви - є одним з 10 адміністративних округів російської столиці. До його складу входять цілих 17 районів із Калузько-Ризькою, Серпуховсько-Тимірязєвською та Люблінсько-Дмитровською лініями метро.

Каяні

Фінське містечко Каяні стало побратимом Ужгорода так само у 2003 році. Цікаво, що фіни під час зустрічі на святі в спільного побратима Ніредьгази самі запропонували нашому місту дружбу, але підтримувати добрий почин чомусь не стали. Майже від самого початку побратимські зв’язки Ужгорода з Каяні полягають лише у двосторонніх офіційних привітаннях керівників міст зі святами; не відповіли фіни й на цьогорічне запрошення відвідати Ужгород у День міста. Тим не менше, ужгородці сподіваються, що колись Ужгород і Каяні таки доведуть свою дружбу, адже мають багато причин товаришувати.

Каяні - місто дуже цікаве. Воно розташоване в центральній Фінляндії, засноване 1651 року генерал-губернатором Піетарі Брахе як фортеця; було знищене під час російсько-шведських битв 1716 року. Назва міста походить від річки Каянінйокі, що протікає через нього, а відомим поселення стало завдяки видобутку деревної смоли - її відправляли до європейських портів, де використовували як герметик для кораблів. Нині в Каяні проживає трохи більше 38 тисяч жителів, і їх кількість зменшується з кожним роком. Найцікавішим туристичним об’єктом цього міста є залишки фортеці, в лабіринтах якої люблять гратися діти, а ще - будиночок хранителя замку Луссітупа, музей, міська ратуша і царські конюшні, збудовані спеціально для російського імператора Олександра I. Недалеко від Каяні лежить знамените “Різдвяне селище”, де влаштовуються чудові тематичні свята. Але основною туристичною принадою цього міста є риболовля, яка заманює сюди як професійних риболовів, так і рибалок-аматорів з усього світу.

КРОСНО

Польське місто Кросно стало містом-побратимом Ужгорода у 2008 році. Міста співпрацюють у багатьох сферах, зокрема, разом вони виграли європейський грант на розвиток велосипедного спорту - облаштування велодоріжок, організацію змагань тощо, а тепер розробляють ще один грант на забезпечення пожежних частин Кросно та Ужгорода новою технікою.

Кросно - невелике містечко, що входить до складу Підкарпатского воєводства і має трохи більш як 48 тисяч жителів. Перше письмове джерело, котре згадує Кросно, датується ще 1282 роком. Уже тоді це поселення славилося ткацькими традиціями, які розвивалися після дарування містечку Магдебурзького права. Аби убезпечити цей важливий ремісницький і торговий центр від ворогів, Казимир Великий звелів побудувати в поселенні замок і захисні стіни навколо всього містечка. Про багатство міста в середньовіччі можна судити хоч би з наявності в ньому вже тоді системи водогону і каналізації. Тричі на рік тут проводились величезні ярмарки, на які з’їжджалися торговці навіть з Угорщини й Русі.

Цю середьовічну атмосферу містові Кросно вдалося зберегти до нашого часу. Не маючи особливих туристичних принад, воно не є центром туризму, але чудовий замок, тихі вулиці, ткацькі традиції та місцеві вина можуть забезпечити чудовий відпочинок - недарма ж Кросно перебуває на 6 місці в рейтингу польських міст із найкращими умовами проживання.

УЛЦИНЬ

Чорногорське містечко Улцинь (Ulcinj) стало побратимом Ужгорода у 2009 році. Воно розташоване на березі Адріатичного моря, є одним з найдавніших поселень у цьому регіоні й дуже відрізняється від решти Чорногорії великим відсотком албанського населення (більш ніж 72%). Вважається, що Улцинь, який тоді ще мав назву Колхініум, був заснований грецькими колоністами у V столітті до н. е. Пізніше його захопили римляни, котрі перейменували поселення на Олциніум. Після розпаду Римської імперії і до середніх віків ця територія офіційно належала Візантії, але насправді була “піратським раєм”, де зупинялися корсарські кораблі й велася жвава торгівля полоненими та рабами. У 1183 році засновник сербської королівської династії Стефан Неманя захопив Улцинь - з тих пір поселення розрослося у прибережне місто, яке спеціалізується на туризмі та вирощуванні оливок.

Улцинь вважається дуже хорошим місцем сімейного відпочинку. Особливо сюди радять приїздити з дітьми, адже місцевий пляж вкритий унікальним чорним піском, який містить багато йоду, солей і мінералів, корисних при шкірних захворюваннях, проблемах з легенями, для лікування ревматизму. Окрім 17 кілометрів пляжу, Улцинь може похвалитися чудовим древнім містом зі старовинною цитаделлю, вежею Балшича XII століття та двома палацами. Вузенькі вулички, великий продуктовий ринок, мечеті створюють враження, що ви перебуваєте десь на Сході, але величезна оливкова плантація одразу за містом нагадає, що це таки запашний південний берег Чорногорії.

Сату-Маре

Румунське місто Сату-Маре має багато історичних, культурних і навіть родинних зв’язків із Закарпаттям, тому не дивно, що наш обласний центр проявив ініціативу у справі підписання договору про парнерство між містами Ужгород і Сату-Маре. Офіційно міста стали побратимами у 2009 році і відтоді досить активно співпрацюють, особливо в культурній сфері. Мер цього міста Юліу Ільєш навіть очолив делегацію, яка приїхала привітати Ужгород із Днем міста цього року.

Назва Сату-Маре перекладається як “велике село”. Нині місто, звісно, давно переросло свою назву, адже є столицею цілого повіту, але в часи заснування (перші згадки про нього датуються X сторіччям) це справді було велике село зі стратегічним значенням. Ще в ті часи для захисту Сату-Маре була збудована фортеця, а в 1543 році власники поселення - родина Баторі - наказали провести масштабні роботи зі зміни русла річки Сомеш, внаслідок чого добре укріплене містечко опинилося на острові. У часи панування Габсбургів фортецю перебудували на замок з 5-ма бастіонами, які зробили його схожим на зірку. У XVIII столітті Сату-Маре почало перетворюватись на справжнє місто: тут звели першу будівлю мерії, греко-католицький собор, реформатську церкву, фабрику кераміки, деревообробне підприємство. Нині це гарне місто з багатою історією відвідує чимало туристів. Серед цікавинок тут можна оглянути Вежу пожежників, музей повіту Сату-Маре, старовинну будівлю гільдії лимарів (майстрів з обробки шкіри) тощо.

ЇГЛАВА

Чеське місто Їглава (Jihlava) є адміністративним центром краю Височина, з яким Закарпаття вже багато років підтримує тісні контакти. Офіційно керівники Ужгорода та Їглави підписали договір про співпрацю у 2010 році і з тих пір радо підтримують дружні відносини, зокрема, у сфері спорту.

Це місто зародилося у 1270 році, коли в тутешній окрузі були виявлені поклади срібної руди. Незабаром Їглава стала великим поселенням, мешканці якого дбали про його розвиток і красу вулиць та площ. За роки існування шахт місто стало таким багатим і самодостатнім, що навіть після припинення видобутку срібла мешканці не покинули його, а залишилися, розвиваючи інші ремесла. Головною частиною Їглави з давніх часів є центральна площа, котра вважається найбільшою в Чехії (займає цілих 3,6 га). На ній розташована міська ратуша - тут і нині працює мерія міста. Цікаво, що на фасаді ратуші видніється напис ще з XVI століття “Місто Їглава і Слово Боже збережуться на віки”. Також на цій площі містяться костел єзуїтів у стилі бароко, на подвір’ї якого є вхід до катакомб (підземелля завдовжки 25 км, де люди ховалися під час війн), та готичний костел святого Якуба, покровителя шахтарів. Привертають увагу туристів і чумний стовп XVIII ст. та фонтан “Нептун”. Буквально до кінця минулого століття ця площа мала цілісний старовинний вигляд, проте кілька років тому місцева влада, незважаючи на протести мешканців, дозволила зруйнувати кілька старовинних будівель, замість яких побудували сучасний торговий центр. Через те, що місто було зведено поблизу шахт, центральна його частина починає поступово осідати, а будинки руйнуються. У 1961 році під землю провалилася ціла вулиця неподалік центру міста, після чого підземелля площею близько 5 га укріпили бетоном.

Трогір

Казкове хорватське місто Трогір теж стало побратимом Ужгорода у 2010 році. На жаль, дружні зв’язки між містами розвиваються не дуже активно, але керівництво Трогіра завжди декларує, що дружба з Ужгородом для них дуже важлива, зокрема, наша делегація вже запрошена на святкування Дня міста Трогів, яке проходитиме у листопаді.

Про туризм мешканці Трогіра знають справді багато, адже щороку це курортне хорватське місто відвідують тисячі гостей. Засноване воно було греками у III столітті до н. е. під назвою Трагуріон. У VII столітті на цю територію прийшли слов’яни і місто опинилось у власності хорватських королів. У 1123 році Трогір був повністю знищений сарацинами, але мешканці не покинули його, а швидко відбудували, перетворивши на успішний порт. За час існування місто зазнало панування різних володарів і держав: перебувало під контролем венеційської республіки, потім було частиною Австрії; під час двох світових війн контролювалося італійцями, згодом увійшло до складу Югославії. І врешті в 1990 році Трогір відійшов до незалежної Хорватії. Кожна сторінка історії залишила в місті якусь архітектурну родзинку, і нині йому притаманне таке собі змішання різних стилів. Найцікавішою є стара частина Трогіра, розташована на невеликому острові. Тут вам і палаци, і вежі, і храми, і велика кількість старовинних будівель, а ще лабіринти вузеньких вулиць, які виходять до моря. Серед усього архітектурного багатства цього міста особливо виділяється Кафедральний собор святого Ловро, збудований у XIII-XVI століттях у романському стилі і внесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Шарошпоток

Угорський Шарошпоток є поки що останнім з ужгородських побратимів - 20 серпня 2011 року в урочистій атмосфері мер Ужгорода Віктор Погорєлов і мер Шарошпотока Янош Арош підписали договір про співпрацю. У планах - спільно розвивати екологічні програми по захисту водних артерій Карпатського регіону.

Шарошпоток - невеличке місто, розташоване неподалік Мішкольца. Його населення становить близько 15 тисяч мешканців, котрі пишаються багатою історією цього населеного пункту. Вона цікава тим, що саме в Шарошпотоку минули дитячі роки відомого трансільванського князя Ференца Ракоці. Палац, у якому проживав Ракоці, добре зберігся до наших днів - його навіть зображено на 500-форинтовій купюрі. Нині цей замок з розкішним англійським парком та будівлями колишнього Тринітаріанського монастиря є окрасою Шарошпотока.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS