Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 28 (652) Віктор Погорєлов: “Ми творимо місто разом!”

26 липня міському голові Ужгорода виповнюється 60 років. Пріоритети в роботі, наміри і навіть мрії, а також те, як мер оцінює ставлення городян до Ужгорода - напередодні ювілею говоримо не лише про роботу, але й про життя, яке у Віктора Погорєлова спільне з його містом.

- Вікторе Володимировичу, Ви вдруге на такій ключовій посаді. Як відрізняється мер Погорєлов зразка минулої каденції від сьогоднішнього?

- Як на мене, ситуація перш за все відрізняється тим, що тоді економічний стан був кращий… Що ж до мене особисто, то за роки людина набуває досвіду, мудрості. Усвідомлюєш: не завжди слід бути аж таким прискіпливим у певних питаннях, і навпаки - коли протягом певного часу людина не виконує завдань і доручень, то слід із нею прощатися… Можливо, раніше я б не завжди йшов на дуже жорсткі кроки, але тепер розумію, що часом це необхідно.

- Колись Ви сказали, що в минулій каденції допустили кадрові помилки. Ваші підходи до формування команди змінилися?

- Під час виборів були певні домовленості й були зобов’язання, які сьогодні виконані. Але якщо кадри, щодо яких ми домовлялися, протягом року не зможуть увійти в резонанс з моїми намірами, з інтересами міста, з тим, що я б хотів утілити в життя в Ужгороді, то будемо вирішувати…

- Знаємо про Вашу передвиборну програму, про стратегію розвитку міста… Що саме неодмінно хочете втілити?

- Я хотів би, аби щось важливе лишилося в місті після мене - щоби в місті було здійснено стратегічні проекти: не просто відремонтовано дорогу, не тільки встановлено нові ліхтарі… Ті об’єкти, які будували мої попередники, наші діди - вони зосталися. Четверта школа - колишня гімназія - до речі, перша школа в моєму житті… Та навіть об’єкти в Новому мікрорайоні: хтось же їх проектував, будував, віддавав свої години, дні життя, аби вони постали… Хтось зробив зусилля, спрямував свою енергію, прагнення… Люди віддавали себе розвитку міста. І лишали по собі серйозні речі, не думаючи про відомість власного прізвища. І це не тротуарна плитка, яку слід буде міняти за кілька років, бо вона знищиться, і не лавиці, які нині є, але завтра треба буде нові… Я радий, що в місті вже є об’єкти, які зали-шаться після мене: міст у Боздоші, який стоятиме роки й роки, нехай його треба буде свого часу й ремонтувати… Вокзал, який визнаний одним з кращих у Європі і на будівництві якого я був щодня понад сто днів… Старий ужгородський вокзал стояв століття, а цей простоїть іще довше. Мій батько будував, облаштовував Цвинтар Героїв - Пагорб Слави, працював там із самого початку, вклав свої сили, енергію і зробив усе, аби належно вшанувати пам’ять загиблих у Великій Вітчизняній війні… Кожна людина має свої недоліки, і часом великі, але є речі, які лишаються по тобі на віки.

- Ужгородцям відомо про плани будівництва нового моста, садочка і школи. Знаю, що один із Ваших намірів стосується й саме Кальварії…

- Так, я хочу відновити хресну дорогу - каплички на Кальварії, усі 14. Цілком здійсненна мрія, просто слід знайти можливості для цього. І я знайду. Це - лише одна справа з тих, які маю бажання втілити. Загалом же все, що будується, створюється в місті, має бути гідним. Наприклад, я не задоволений будівлею, яка виросла на перехресті Берчені-Фединця - я б цього не дозволив, коли б на той час був мером. Та й багато чого ще, наприклад, квітковий ринок біля входу на пішохідний міст - він архітектурно паплюжить місто… Треба мати підходи та просто патріотизм. Я з великою повагою ставлюся до тих корифеїв, чий внесок у розвиток Ужгорода важко переоцінити. Дуже поважаю Юрія Ільницького, Василя Лінтура, Сергія Устича, Еміла Поповича - я багато в них навчився; Івана Машкова, котрий теж чимало зробив для Ужгорода. Ці люди виборювали фінансування для розвитку, розбудови нашого краю, а в Союзі - величезній державі - було непросто відстояти інтереси невеликого регіону і міста, залучити кошти на будівництво промислових об’єктів. Вони, як і багато інших, віддавали себе Ужгороду. І шкода, коли про таких людей не згадують. А вони є прикладом ставлення до свого міста.

- Як Ви визначаєте пріоритети в житті міста? Зрозуміло, що справ дуже багато, але що вважаєте найголовнішим?

- Пріоритет - це забезпечення життя міста і нормального життя городян. Якщо в нас не дуже хороші дороги і ми дещо робимо - це ще не є пріоритетом. Працюємо над відродженням скверів, над тим, аби привести до ладу береги річки, аби діяли фонтани… Але й це не обов’язково пріоритет, це - звичайна щоденна робота. Найбільш значуще - наповнення бюджету, робота малого та середнього бізнесу і такі важливі речі, як водопостачання й забезпечення опаленням бюджетних закладів і тих ужгородців, які залишилися без тепла.

- Що під час Вашої другої каденції дається найважче і чи бувало, що за ці місяці Ви пошкодували, що виграли вибори?

- Ні. У мене руки не опускаються. Навпаки - з’являється впевненість, професійна злість. Завжди хочеться сказати, як ото говорять: не треба нас дурити, ми ще не п’яні (усміхається). А що дається найважче? Вирішення політичних інтриг. Ці інтриги - це, як правило, не боротьба за ідеї. А лише прагнення деяких осіб задовольнити свої приватні матеріальні інтереси. Це боротьба за домовленості, часто - необ’єктивна. Складно й тому, що ми живемо в час реформ - від податкової сфери і до соціальної…

- В Україні на часі новий політичний сезон і - вибори до парламенту. Чи не плануєте брати участь?

- Я ще не визначився, але думаю над цим. Можливо, є люди, які більш цього гідні. Проте, якщо політична сила, яка мене підтримує, мені довірить… А втім, мені вже довірили ужгородці, і я працюю в місті. Сьогодні я не виключаю можливості своєї участі у виборах в парламент, але остаточного рішення не маю.

- Ми говоримо напередодні не лише Вашого ювілею, а й чергової сесії міськради, на якій ітиметься і про стратегічні речі…

- Так, на цю сесію виносимо питання про підготовку до зими, до опалювального сезону. Думаю, депутати підтримають пріоритетні рішення, адже їм нести відповідальність. Нині те, як хто голосував, може бути оприлюднено і в Інтернеті, й ужгородці можуть побачити, через чиє голосування є загроза зриву опалювального сезону. На сесії мають бути розглянуті й питання наповнюваності бюджету… Свого часу, після виборів, у депутатів була можливість виконати свої обіцянки виборцям на суму до ста тисяч гривень. А наразі є можливість наповнити цей бюджет шляхом приватизації. Так, на сесію ми виносимо питання про приватизацію певних об’єктів, які з міста, зрозуміло, нікуди не підуть, але дадуть змогу наповнити бюджет. Виносимо й питання збирання матеріалів та підготовки до будівництва в місті аквапарку.

- До речі, як складаються у Вас взаємини із депутатським корпусом?

- Сьогодні депутатський корпус в місті структурований, є депутатські групи, і більшість депутатів підкоряється думці, визначеній у фракції. На мою думку, це неправильно - слід зважати на інтереси міста… Але - такі часи…

- Політиці хіба місце в міській владі?

- В місцевому самоврядуванні треба не гратися в політику, а працювати на благо міста, громади - в щоденних насущних питаннях. На жаль, не всі депутати, які хочуть себе вважати політиками, мають підготовку, аби бути фахівцями в усіх напрямках. Я, до прикладу, визнаю, що не завжди компетентний в усіх питаннях медицини, чи, скажімо, в юридичній сфері. Чи навіть в освіті, хоч і був свого часу директором школи. Я спілкуюся зі спеціалістами і після цього приймаю рішення. Вирішувати похапцем - не можна. Треба довіряти фахівцям, професійність і довіра - основа життя в громаді, в суспільстві.

- Ви йшли на вибори з гаслом “Повернемо місту порядок!”. Вдається дотримувати цього курсу?

- Це гасло має двояке значення: і більш практичне, але передовсім - філософське. Я вважаю, що зараз найважливіше - повертати не просто порядок, прибираючи місто, а - повертати порядок, так би мовити, в головах, змінюючи ставлення ужгородців до свого міста. У тому числі, працюючи з малечею, виховуючи дітей - у садочку, в школі… Я б хотів повернути у школи той підручник “Мій Ужгород”, я хотів би, аби діти вчилися любові і поваги до рідного міста. Я вважаю, що повернути місту порядок можна завдяки серйозній громадській діяльності. Не просто прибираючи сміття, а змінюючи поведінку людей, у тому числі з тим же сміттям. Я говорю про духовний порядок, моральний порядок… Якщо ми повернемо це - належне ставлення людей до міста, то в ньому й буде лад, і воно стане направду європейським містом.

- Ви показували фото з Будапешта - зафіксували тераси на вулицях угорського міста. В Австрії ви на телефон знімали урни… Будучи мером, Ви можете собі дозволити гуляти іншими містами як турист, чи на все дивитеся професійним поглядом?

- Специфіка мого життя - це оцінювання ситуації. Чим більше я у владі, тим прискіпливіше дивлюся на стан справ у тому чи іншому місті. Якщо я в Брюсселі спостерігав, як літає сміття вулицями міста й дивувався, що в європейській столиці не так охайно, як мало би бути, то в містах Німеччини я радів, що бачу зразкову чистоту. Дивлячись на смітники на околицях Риму - більші, ніж в Ужгороді - я оцінював… Я звертаю увагу на все - на дотримання порядку, на водопостачання, на роботу транспорту… Так, буваючи в містах за кордоном, я спостерігаю як фахівець, а не як турист.

- Яке місце в Ужгороді - Ваше улюблене?

- Я знаю і люблю все місто, але особливими для мене є центр, Театральна площа. Це - місце мого дитинства, і миле мені з усіма його проблемами: з поламаними лавицями, з пошкодженою бруківкою… Мені часто говорять про вулицю Погорєлова… Так, вулицю треба ремонтувати, і ми до неї доберемося. Але першість сьогодні слід віддати тим вулицям, де ходить більше людей, їздить більше авто. На вулиці Погорєлова розміщена така серйозна установа, як облгаз, і шкода, що ця структура ще не готова посприяти в ремонті дороги, але ми на це очікуємо. Не слід показово робити вулицю Погорєлова лише тому, що вона носить ім’я мого батька… Є ті, яким увага потрібна більш терміново.

- Одним зі знакових місць Ужгорода є альпінарій. Знаю, що є намір облаштувати його до Дня міста, зокрема, відновити водограй…

- Під час своєї попередньої каденції на посаді міського голови ми відновили його після кількох років, коли потічок не працював. Відтак, коли влада в місті змінилася, альпінарій знову занепав. Тепер ми знову беремося його відроджувати, потічок біля пам’ятника Бокшаю і Ерделі запрацює, і цей історичний куточок міста, який свого часу перетворили на смітник, відібрали від ужгородців, повернеться до городян. Зараз я щасливий - роботи з відновлення водограю вже розпочалися: допомогти в цьому взявся меценат, небайдужий ужгородець, і, звісно, залучаються й міські ресурси.

- Відновлювати, відроджувати… Досить часто саме цими словами визначається діяльність нинішньої міської влади…

- Так, хочеться повернути в місто те найкраще, що колись в ньому було - справжній дух Ужгорода. Я в Ужгороді живу 60 років і пам’ятаю його таким, яким місто було багато літ тому - доглянутим та охайним. Пригадую зовсім інше ставлення до міста і в 50-х роках, і пізніше. Я - справжній ужгородець, який знає, що десятиліття тому місто було справді духовним, інтелігентним. Ніхто не ламав лавиць і фонтанів, не смітив на вулицях, не руйнував, не обмальовував стін, в місті панували спокій і тиша, була особлива атмосфера затишку. Зараз спостерігаємо дещо інше. Дехто, хто живе в місті, не вважає його своїм, рідним, а поводиться просто як перебувач. Хочу їм сказати: якщо ти ужгородець, то і стався до міста належно! Я далекий від того, аби називати городян “свинями” і “скотинами”, як це робив мій попередник. Це просто люди, які своїми якостями іще не доросли до того, аби називатися істинними ужгородцями.

- Себто ви не надто задоволені тим, як городяни сприймають своє місто, як поводяться з ним?

- Прикладів неналежного ставлення багато: зламані лавиці, розбиті вітрини, понищені сакури, вкрадені форсунки з фонтанів… Це показує, що є особи, які не живуть єдиним духом із містом. Хочеться їм багато що сказати, пояснити правила спільного життя в громаді… Але розумію, що цього треба вчити - наполегливо і поступово. У тому числі, просто забезпечуючи в місті лад. І, звісно, сподіваючись, що ужгородці підтримають міську владу в цьому. Всім говорю: ми творимо місто разом!

- Про що мрієте - як людина і як міський голова?

- Про те, аби пройтися вулицями Ужгорода, не забруднивши черевиків!

- Що Вас надихає?

- Знаєш, мій вік! (усміхається). І Ужгород, звісно, Ужгород!

- Ювілей, справді серйозна дата - 60. Яких вітань, яких подарунків очікуєте?

- Ну, як завжди - чогось приємного. Але, мабуть, найбажаніший подарунок зроблю собі сам. Я вже тривалий час у дуже великій напрузі і без відпочинку: підготовка до виборів, вибори та - робота мера, в якій і вихідних, як правило, нема… Й опісля дня народження піду у відпустку - невеличку, на два тижні.

Алла Хаятова


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS