Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 2 (626) Зустріч, на яку чекали понад 65 років. Саме стільки часу знадобилося рідним рядового Носенка, аби знайти місце його поховання

Про те, що їхній дід та прадід артилерист 650-го стрілецького полку 138-ї стрілецької Карпатської дивізії Іван Носенко похований у братській могилі № 217 на Пагорбі Слави в Ужгороді, рідні з полтавського Миргорода дізналися в переддень 65-річчя Перемоги. Доти вони мали лише інформацію, що Іван Андрійович загинув на Закарпатті у 1944 році, і весь цей час не припиняли пошуки бодай найменших відомостей про нього, які зрештою увінчалися успіхом. А цієї середи його онук та правнук Іван і Діма Кириченки разом із членами пошукової групи “Скіф” Миргородської міської станції юних туристів, якою керує Кириченко-старший, приїхали до нашого міста, аби вклонитися праху свого родича і земляка.

Олена МАКАРА, “Ужгород”

Свій візит до Ужгорода миргородці почали із зустрічі в міській раді за участю заступника міського голови Юрія Белякова; ветерана Великої Вітчизняної війни, котрий отримав бойове хрещення на Курській дузі, Миколи Вавіліна; голови первинної ветеранської організації при ЖРЕРі № 2, учасниці трудового фронту Ольги Писаревої; голови ради ветеранів міста Ужгорода Володимира Коваленка та пошуковців міської ЗОШ № 3, на базі якої на початку 60-х років був заснований перший на Закарпатті шкільний музей бойової слави, Віталія Айрапетова і Тамари Тімко. Саме тут присутні почули історію пошуку.

Про воєнну долю свого діда по материнській лінії, уродженця села Гаркушенці Миргородського району Полтавської області, Іван Кириченко знав лише, що той був призваний на війну в перші дні, у складі 138-ї стрілецької Карпатської дивізії дійшов з боями до Чехословаччини і загинув на Закарпатті. Першим успіхом в активному пошуку, до якого долучилися й вихованці групи “Скіф”, стала Книга обліку безповоротних втрат сержантів і солдатів Миргородського району, в котрій під номером 56 зроблено запис про призов Івана Андрійовича Носенка, 1912 року народження, до війська 24 червня 1941 року. “Потім отримали з архіву Міноборони Росії копію документа, складеного в управлінні 138-ї стрілецької дивізії 30.11.1944 року, з іменними списками безповоротних втрат сержантського і рядового складу дивізії за період з 13 до 24 листопада, - розповідає Іван Іванович. - Загалом за ці дні з поля бою не повернулося 87 бійців. Мій дід значиться третім серед загиблих 14 листопада”. Більше того, стало відомим і те, що він був убитий за півтора кілометра від східної околиці села Малі Ратівці, що неподалік Ужгорода (на той час це була територія Чехословаччини, нині - село Ратівці Ужгородського району), похований у першій із чотирьох братських могил поблизу села (збереглася навіть схема їх розміщення, намальована капітаном штабу дивізії Наумовим, із переліком похованих у кожній із них), а 1945 року перепохований на Пагорбі Слави в Ужгороді. “Ця звістка, отримана минулоріч незадовго до 9 Травня, ошелешила, - веде далі І. Кириченко. - На початку року ми з моїми вихованцями як переможці Всеукраїнської експедиції “Історія міст і сіл України” побували на Закарпатті в центральному таборі туристського активу учнів України, що в селі Осій Іршавського району (цього року вони вчергове стали першими і знову приїхали на Закарпаття, - авт.), об’їхали Берегово, Мукачево, Іршаву, навіть були в Ужгороді й не знали, що дід похований саме тут”.

Отриманою інформацією Іван Іванович поділився з головою ради ветеранів Миргорода Василем Вертелецьким. А той, у свою чергу, порадив: “В Ужгороді мешкає наша землячка Ольга Писарева. Зв’яжіться з нею, вона вам допоможе”. І справді, Ольга Никанорівна не відмовила в допомозі, проте згодом повідомила, що обійшла увесь Пагорб Слави і серед надмогильних написів прізвища Івана Носенка не знайшла. Водночас Ратівський сільський голова Ганна Андрусь, зустрівшись з односельцями, котрі пам’ятають події 1944-го, підтвердила, що всі 33-є загиблих 14 листопада були перепоховані на Пагорбі Слави… І знову новий виток пошуків, а в підсумку виявилося, що рядовий Носенко покоїться в найбільшій на Пагорбі братській могилі № 217 просто біля Вічного вогню. Нині важко з’ясувати, чому його імені не було на меморіальній плиті, тоді як в Іменному списку захоронених на території Ужгородського району, що підлягають увічненню станом на 20.09.1995 року, воно є. Як би там не було, та теперішнє керівництво Ужгородського комбінату комунальних підприємств пообіцяло відновити справедливість…

А потім нагодилася поїздка на Закарпаття, в уже згадуваний табір в Осої. Тож миргородці твердо вирішили відвідати місце поховання свого діда й земляка. І тут знову не обійшлося без активної участі О. Писаревої. “Сама доля звела нас, - ділиться І. Кириченко. - Ольга Никанорівна допомогла нам у всьому. Ми з нею в телефонному режимі спілкувалися чи не щодня по півгодини. Потрібно було спланувати наш день, бо діставалися до Ужгорода майже за

100 км. А хотілося побувати і тут, і в Ратівцях, на місці загибелі Івана Андрійовича, про що є домовленість із сільським головою, а ще й повернутися на базу”. Зрештою все склалося якнайкраще, до того ж до організації відвідин гостей із Полтавщини долучилася й міська та обласна влада, зокрема надавши їм транспорт.

На зустрічі в Ужгородській міськраді миргородці передали привітання від свого міського голови Сергія Соломахи, а ще вручили зібрані про Івана Носенка матеріали та книжку “Миргород. Ветеранська слава” із написом автора Василя Вертелецького, в якій є сторінки про Героя Радянського Союзу ужгородця Володимира Зарембо, колишнього випускника Миргородської першої школи імені Панаса Мирного, на що заступник ужгородського міського голови Юрій Беляков, зокрема, сказав: “Я дякую вам за небайдужість до доль людей, котрі забезпечили нам життя. А ще обіцяю усіляке сприяння з нашого боку у вашій пошуковій роботі”.

…Квіти від вдячних земляків лягли до могил матері Володимира Зарембо на Кальварії та самого Героя Радянського Союзу на Пагорбі Слави. А потім відбулася така довгоочікувана - протягом 65 років - зустріч із дідом та прадідом Іваном Андрійовичем Носенком, чиє ім’я викарбуване останнім у списку 643 похованих у братській могилі № 217.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS