Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 2 (626) Ще ближче до влади, або те, що знає чиновник, тепер зможе знати будь-який громадянин

13 січня Верховна Рада ухвалила Закон України “Про доступ до публічної інформації”, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, котра знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та тієї, що становить суспільний інтерес.

Як пояснює автор законопроекту Андрій Шевченко, вже в найближчому майбутньому (закон набуде чинності після того, як його підпише Президент й опублікує газета Верховної Ради “Голос України”) в кожному органі влади повинен з’явитися підрозділ або ж посадова особа, яка відповідатиме за роботу з інформаційними запитами. Упродовж 5 робочих днів ця особа муситиме відповісти на запит, повідомивши ту чи іншу інформацію. Винятки становлять конфіденційні, таємні або службові дані. За відмову відповідати на запит, затримку чи неправдиву інформацію чиновників будуть карати. “Встановлюється штраф за порушення закону про публічну інформацію від 425 до 850 гривень”, - розповідає А. Шевченко.

Що очікувати від нового закону, ми вирішили дізнатися в людей, задіяних в інформаційному процесі, - ужгородських держслужбовців та журналістів.

Віктор Щадей, секретар Ужгородської міської ради, редактор газети “Місцевий час” у 2008-2010 рр.: “Я вважаю, чим більше люди знають про діяльність влади, тим краще. Якщо приймаються закони, спрямовані на те, щоб зробити роботу органів влади прозорішою, - це лише позитив. У свою чергу, влада сама повинна робити все для того, щоб її діяльність була прозорою, щоб люди розуміли, чому приймаються ті чи інші рішення. Особливо це стосується органів місцевого самоврядування, складовою яких є і наша Ужгородська міська рада. Адже нас обирало населення, ніхто нас не призначав, тому ми підзвітні саме нашим виборцям. З прийняттям цього закону робота чиновників має покращитися, стати ефективнішою, тому що відкритість перед людьми буде для них додатковим чинником, котрий дисциплінує”.

Віктор Дрогальчук, начальник управління інформації та зв’язків з громадськістю ОДА: “Безперечно, прийняття Верховною Радою Закону про доступ до публічної інформації - позитивна річ, оскільки він не лише відкриває вільний доступ до будь-якої інформації, котрою володіє чиновник, а й дозволяє оперативніше отримувати її. Хоча, на мою думку, професійному журналісту не потрібно 5 днів, аби роздобути інформацію, що його цікавить. Закон, про який ідеться, швидше, процедурний і, сказати б, некомфортний для чиновників, котрим доведеться бути більш відкритими й оперативними в наданні відповіді насамперед журналістам. Але не тільки. Адже є побоювання, що коли справа дійде до пересічного громадянина, хитрий чиновник знайде купу можливостей, як уникнути конкретної відповіді… А якщо сам запит, м’яко кажучи, некоректний?..

Наразі важливішим для мене як журналіста, а нині ще й держслужбовця, є нагальне прийняття законів про захист професійної діяльності журналістів, суспільне телебачення і радіомовлення, особливо про реформування (роздержавлення) друкованих ЗМІ, бо за ними - доля низової преси, якій нині за більш ніж скромного фінансування і нерідко нерозуміння місцевих чиновників живеться непросто. Треба йти до європейських стандартів, де існування подібних ЗМІ вважається атавізмом. До речі, наша обласна рада одною із перших в Україні ще 2007 року прийняла Концепцію реформування друкованих засобів масової інформації краю, яка справила позитивний вплив на міськрайонки Закарпаття. Однак повне завершення реформування довелося відкласти через відсутність відповідних базових законів”.

Сергій Корольчук, начальник підрозділу охорони державної таємниці Управління Служби безпеки України в Закарпатській області: “Не слід думати, що з прийняттям цього закону вся інформація стане доступною. Бо, напевно, немає жодної країни у світі, яка б розкрила про себе всю інформацію, та й не лише країни, а навіть окремої комерційної структури. Тому в законі є стаття про інформацію з обмеженим доступом, до якої належить загалом уся інформація, що охороняється державою, у тому числі частина відкритої, конфіден-ційна й таємна. Таку інформацію регламентують, окрім цього закону, ряд інших законодавчих та нормативних актів, окремі з яких запроваджено ще з часів СРСР, до яких внесено сучасні уточнення. Зокрема у Законі “Про державну таємницю” визначено, яку інформацію віднесено до секретної в державі, а до якої заборонено обмежувати доступ. Крім того, є відомості з грифом “Для службового користування”. Так, кожне відомство чи установа, які є розпорядниками цієї інформації, що охороняється державою, мають розроблені в міністерствах і відомствах переліки таких відомостей, а підпорядковані їм структури регіонального рівня можуть ще й уточнювати їх. Тож у разі відмови в доступі до інформації через її закритість запитувач має право просити надати йому відповідні документи (перелік конфіденційних відомостей чи Звід відомостей, що становлять державну таємницю), якими керувався розпорядник при закритті доступу до інформації. Тобто якщо установа безпідставно обмежує доступ до інформації, вона повинна пояснити, чи передбачено це законодавством. На жаль, у законі є окремі моменти, котрі нечітко регламентують права чи обов’язки суб’єктів відносин у галузі доступу до публічної інформації; є місця, які важко протрактувати, тож державний орган, користуючись певними посиланнями, може відмовити в наданні інформації. Та це вже питання до законотворців. Окрім цього, маючи право формування переліків конфіденційних відомостей, установа може як зміни вносити додаткові обмеження на доступ до тієї чи іншої проблематики. Щодо дієвості закону, то все залежатиме від того, як здійснюватиметься парламентський, громадський та державний контроль за його реалізацією”.

Алла Хаятова, начальник відділу інформаційних технологій і зв’язків з громадськістю Ужгородської міськради: “На щастя, в моїй журналістській роботі випадків перешкоджання професійній діяльності як таких не траплялося. Єдине, що мушу засвідчити, - процедура отримання інформації в державних органах є непростою, бюрократичною і затягнутою. Це, звісно, дратує. Набагато простіше отримати потрібні дані з неофіційних джерел, в особистій “кулуарній” розмові, ніж офіційно. Це - проблема, з якою стикаються чи не всі журналісти. Плюс ще й небажання певних чиновників іти на контакт тоді, коли це потрібно журналістам, а не їм самим, а ще намагання деяких посадовців “дозувати” інформацію, себто видавати ті речі, котрі свідчать про їхні успіхи й приховувати цілісну картину. В нинішній своїй роботі однією з цілей бачу якраз те, аби сприяти тому, щоби робота міської влади була максимально прозорою. І, скажімо, ми не акцентуємо винятково на позитиві, а й говоримо про проблеми…

Загалом же закон передбачає більшу “транспарентність”, прозорість державного управління та чітко прописує певні норми. Також, до прикладу, зменшено термін надання інформації, діятиме норма про те, що не підлягає обмеженню доступу інформація, яка становить суспільний інтерес… Але, як це найчастіше буває в нашій країні, чимало залежить від того, наскільки сумлінно закони виконують. Тож побачимо… У будь-якому разі в мене цей нормативний акт лежить на робочому столі, і, звісно, я обов’язково ним керуватимуся”.

Редактор відділу новин газети “Новини Закарпаття” Оксана Штефаньо: “Погоджуюся з одним із авторів інтернет-видання “Телекритика” Отаром Довженком, що в нашій країні органи влади самостійно встановлювали гриф “Секретно” на будь-які документи, котрі не хотіли оприлюднювати. Тепер же, згідно з Законом, вони не можуть бути засекреченими. Кожен має право звертатися по інформацію, і всі державні органи зобов’язані відповідати. Я схвалюю прийняття цього документа, але чи буде він виконуватися?.. Вважаю, нічого суттєво не зміниться. На інформаційні запити будуть відписки, а не надання конкретної інформації”.

Віталій Глагола, власний кореспондент “Нового каналу”, готував до ефіру сюжет про забудову дитячого майданчика на вулиці Минайській. Для повноти картини журналісту був потрібен коментар головного архітектора Ужгорода Оксани Зотової (тоді вона ще обіймала цю посаду). “Пам’ятаю, коли ми прийшли до неї в приймальню, вона категорично відмовилася будь-що розповідати. Ще й намагалася виставити нас за двері. Погодилася тільки після того, як я сказав, що в ефірі ми все ж покажемо глядачам її “гостинність”. Адже відмова від коментарю - для нас теж коментар.

З прийняттям закону чиновники вже повинні надавати інформацію, бо в іншому разі вони порушують закон. А ми відстежуватимемо, наскільки можновладці будуть його дотримуватись”.

Радійниця Вікторія Сабо: “Вважаю, що частіше за все інформація є недоступною не через гриф “Таємно”, а через банальну лінь. У моїй практиці трапляються ситуації, пов’язані з байдужістю представників державної влади. Мене це бентежить, оскільки ускладнює роботу журналіста, - розповідає Вікторія. - Іноді, аби отримати необхідний коментар, доводиться бігати до респондента по 5 разів. І щоразу він відмовляє, посилаючись на термінові справи, завантаженість і т. д. Гадаю, це все через неприязнь до працівників ЗМІ або страх перед гострими запитаннями. Очікую, що з прийняттям Закону в Україні вдосконалиться й інститут співпраці представників державних структур із медійниками”.

Журналіст обласного видання “РІО” Евеліна Гурницька: “До інформації, яка користується суспільним інтересом, МАЄ бути доступ. Особливо складно мені доводилося працювати з суддями: то вони постійно на обідах, то спілкуватися не бажають”. Розповідає дівчина й про випадки, які викликали в неї найбільше занепокоєння, - надання неправдивої інформації. “Це все робилося для того, аби маніпулювати суспільною думкою і не давати доступ до джерел опонентів”, - пояснює вона.

“Звичайно, доступ до публічної інформації потрібен, але в розумних межах, - розповідає журналіст прес-служби Закарпатської обласної прокуратури Віктор Тар. - Щодо того, чи траплялися в моїй практиці обмеження в доступі, то нещодавно був випадок, коли для матеріалу мав дізнатися простеньку інформацію про фальшиві купюри, власне про те, скільки їх виявлено в області за рік, якого номіналу, хто цим займався, як покарали винних осіб і т.д. В управлінні Нацбанку в Закарпатській області мені відповіли, що така інформація в них є, але вони її не надають. Як пояснили, нещодавно їм заборонили розголошувати такі відомості у ЗМІ. Крім цього, в Нацбанку є конфлікти з міліцією та одним із обласних інтернет-видань. Так само не надали мені цю інформацію і в УМВС у Закарпатській області”.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS