Газета ужгородської міської ради і виконкому

№ 39 (559) Краєзнавчому музею подарували унікальний скарб

Цього тижня в Ужгородському прес-клубі реформ журналістам продемонстрували зразки безцінної колекції доісторичних скарбів, яку подарувала Закарпатському краєзнавчому музею дружина знаного археолога Михайла Потушняка.

Тетяна ЛіТЕРАТі, “Ужгород”

Представляв скарб епохи неоліту завідувач відділу археології краєзнавчого музею Йосип Кобаль та сама Габріелла Потушняк. Дружина померлого цьогоріч археолога розповіла, що її чоловік (котрий, до речі, був сином відомого закарпатського письменника і науковця Федора Потушняка) з дитинства займався археологією та їздив із батьком на розкопки. Закінчив історичний факультет УжДУ, працював в інституті українознавства ім. і. Крип’якевича НАН України, захоплювався вивченням періоду неоліту на Закарпатті. Свою колекцію Михайло Федорович почав збирати ще в 1973 році, загалом віддавши розкопкам понад 30 років свого життя.

Йосип Кобаль пояснив: мало кому з археологів удається за життя зробити бодай одне велике відкриття, а Михайло Потушняк спромігся на те, щоб представити світові одразу 2 невідомі досі культури. Близько 10 років він проводив археологічні дослідження в селі Заставне на Берегівщині, де відкрив культуру Кріш, названу так через однойменну річку, що протікає поруч. Кріській культурі більш ніж 8 тис. років, її принесли на територію Закарпаття скотарі й землероби з Малої Азії. Жоден із музеїв України не може похвалитися такими древніми експонатами, адже посуд, знаряддя праці та навіть предмети мистецтва, знайдені Михайлом Потушняком, набагато старші за більш відомі трипільські.

Другим відкриттям археолога стала так звана культура мальованої кераміки, яку він ще близько 10 років досліджував у селі Дяково. Фахівці датують її 5 тис. до н.е. і порівнюють знайдені вироби з тою ж таки трипільською мальованою керамікою, от тільки наші зразки старші за неї на цілих тисячу років. Михайло Потушняк не лише сам розкопував матеріали, але й опрацьовував їх, клеїв, замальовував кожний зразок у спеціальні зошити, працював над визначенням часу їхнього походження та історичною цінністю. Найулюбленіші знахідки археолога - так звані неолітичні венери: жіночі фігурки, які, за припущеннями спеціалістів, могли бути дитячими іграшками, оберегами або й магічними знаряддями. Часто ці глиняні статуетки знаходили поламаними - так, припускає Йосип Кобаль, доісторичне населення краю могло боротися з різноманітними недугами, які “переносилися” з хворої людину в неживу глиняну фігурку. Знаходив Михайло Потушняк як дрібну пластику (амулети, обереги тощо), так і більші керамічні вироби, наприклад частини печей, які в період неоліту також часто робили у формі людських фігур.

Зібрану інформацію археолог мріяв використати для написання книжки й дисертації про період неоліту на Закарпатті, та, позаяк ставився до головної справи свого життя дуже прискіпливо, не встиг опрацювати всієї кількості знайдених ним скарбів. Цього надзвичайно працьовитого вченого за кордоном знали краще, ніж у рідній країні, адже він надрукував безліч статей у багатьох фахових виданнях. Михайло Потушняк вів скромне життя, віддаючи всього себе роботі над знахідками й не надто розголошуючи своїх успіхів на ниві археології. Але після смерті науковця його дружина Габріелла Потушняк вирішила подарувати колекцію чоловіка Закарпатському краєзнавчому музею з тим, аби унікальний скарб доби неоліту змогли побачити всі охочі. Завідувач відділу археології музею Йосип Кобаль зізнався, що тепер матиме роботу на довгі роки, адже йому та його колегам доведеться опрацювати десятки тисяч зразків кераміки і стільки ж кам’яних знарядь праці.

Побачити колекцію Михайла Потушняка відвідувачі музею зможуть лише наступного року. Дирекція планує до відзначення 65-ліття закладу значно розширити виставкову залу відділу археології та відкрити постійно діючу виставку із найдавнішими на теренах України зразками доби неоліту.


Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS