Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за 01/12/16



№ 42 (865) «Особливе задоволення – від можливості допомогти й підказати людям» – Світлана Лисюк, яка працює в Ужгородській міськраді вже понад 40 років

Успішна робота будь-якого підрозділу залежить від того, наскільки вмілими є його працівники. А якщо вони ще й мають багатий досвід, чималий стаж роботи, то є привід і для особливої відзнаки. «Ужгород» розпочинає серію публікацій про, так би мовити, «старожилів» Ужгородської міської ради. Нині ми вирішили поспілкуватися із заступницею начальника загального відділу Світланою Лисюк, яка працює в органі місцевого самоврядування більш ніж чотири десятиліття. За цей час її було нагороджено багатьма грамотами від міських голів – з нагоди 8 Березня, Дня незалежності України, Дня Конституції України, а також подякою від голови обласної ради з нагоди Дня місцевого самоврядування.

– Світлано Володимирівно, розкажіть трішки про себе: де народилися, здобували освіту?

– Народилась я 10 березня 1955 року в селі Волі Старосамбірського району Львівської області, у сім’ї вчителів. У рідному селі провчилася шість класів, після чого ми з братом переїхали жити до тітки в Ужгород, бо ж у далекому, всіма забутому селі не було ніякої перспективи для молодого покоління. Навчалися ми в Ужгородській ЗОШ № 2, а батьки залишились учителювати на Львівщині. Коли я була в 10-му класі, вони таки переїхали до Ужгорода.

Батько деякий час пропрацював інструктором у спортивній організації, згодом обійняв посаду завідувача відділу спорткомітету Ужгородської міської ради; мама влаштувалася на роботу до бібліотеки. А ми з братом вирішували: вступати до університету чи йти відразу на роботу?..

– Як потрапили на роботу до Ужгородської міської ради?

– Волею долі, нині покійна завіду-вачка загального відділу Ксенія Макарівна Дунайська одного разу спитала в мого батька: «А у вас немає гарної дівчинки для мене у приймальню?». Тато відповів: «Окрім моєї доньки, нікого не маю…» (усміхається – авт.). Ось так я і потрапила тоді на роботу до Ужгородської міської ради, щоправда на тимчасово вільне (декретне) місце секретаря приймальні міського голови. Це було 23 серпня 1972 року. Приймала мене на роботу Галина Федорівна Задорожна, нинішня Почесна громадянка міста Ужгорода.

– Як далі складалася ваша кар’єра?

– Коли закінчилася декретна відпустка моєї колеги, керівництво не захотіло мене відпускати, і виникло питання: куди мене влаштувати далі? Спочатку перевели на посаду діловода міського бюро РАЦСу. Робота мені дуже подобалася, бо це було постійне спілкування з людьми, реєстрація шлюбів, новонароджених, хтось змінював дивакуваті прізвища… Моїми ж обов’язками було ведення реєстрації немовлят – досі спілкуємося з мамою одного хлопчика, якого я першим зареєструвала на новій роботі. З теплотою згадую покійну завідувачку Анну Георгіївну Завадяк – вона, наче мама, дуже любила всіх працівників колективу.

Згодом, коли жінка, замість якої я працювала під час її декретної відпустки, стала начальницею протокольного відділу, Галина Задорожна сказала мені, що Степан Дьолог (тодішній міський голова – ред.) хоче, аби я була в нього секретарем. Не знаю, чи це було правдою, чи ні, але мене знову перевели на роботу, з якої я починала свій трудовий шлях.

Одночасно вирішила вступити на вечірнє відділення економічного факультету УжДУ. Від 9-ої до 18-ої години я працювала, а на 19-ту вже мала пари. Дипломну писала на фурнітурному заводі «Більшовик», проходила практику в КТБ Закарпатського обласного управління побутового обслуговування, працювала у плановому відділі під керівництвом нині покійного Івана Михайловича Гунька, який всебічно допомагав мені, радив, підтримував.

У 1980 році звільнилося місце завідувача канцелярії Ужгородської міськради – мене переводять на цю посаду, де потрібно було приймати і реєструвати документи від юридичних осіб, контролювати виконання, надсилання відповідей, тобто це була суто технічна робота.

Згодом у структуру виконавчого комітету ввели посаду інспектора з контролю – на неї призначили мене. Працювала з документами Закарпатського облвиконкому, а також Закарпатського обкому партії та Ужгородського міськкому партії, що діяли до 1991 року.

На початку 90-их перебувала три роки в декретній відпустці, після чого мене призначили заступницею начальника загального відділу. Відтоді я незмінно працюю на цій посаді…

– Можете оцінити, що змінилось у роботі загального відділу міськради за більш ніж два десятиліття?

– Хіба що трохи збільшився штат відділу, але робота залишилася майже незмінною. Єдина зміна – що з 90-их років ми почали обслуговувати ще й приватних підприємців, тобто фізичних осіб та різні організації.

Обов’язки між працівниками відділу розподілені: моя колега приймає вхідну документацію, реєструє її та здійснює обробку, подає на доповідь і розписує резолюцію, доводить до виконавця. А все інше, що стосується безпосередньо процесу виконання справи, належить до моєї сфери контролю. Я повинна належним чином надіслати запитувачу, який цікавиться тією чи іншою інформацією, повноцінну відповідь поштою чи передати в руки. А оскільки тепер діє закон щодо доступу до публічної інформації, то за мною закріплене і прийняття запитів та контроль за вчасним наданням відповідей. Однак треба зазначити, що в нашому колективі діє повна взаємозаміна, тому кожен працівник загального відділу може і вміє виконати, за потреби, роботу іншого.

– Мабуть, пропрацювавши так довго в Ужгородській міській раді, маєте певне задоволення від почуття власної причетності до розвитку муніципалітету?

– Відверто кажучи, задоволення є. Справді, приємно бути в курсі всіх подій, що відбуваються в місті, володіти широкою інформацією. Але особливе задоволення – від можливості допомогти й підказати людям у якомусь питанні, адже до нашого 204-го кабінету відвідувачі йдуть із будь-якими зверненнями – хтось не знає, де подавати заяви, як їх писати тощо. Ми, звісно, скеровуємо людей, даємо поради, щоб людина якнайменше ходила кабінетами установи.

– Така постійна взаємодія з людьми є психологічно важкою?

– Ясно, що люди дуже різні… Комусь іноді здається, що ти не так дивишся, не таким тоном говориш, – і одразу виникають претензії. Хоча ми намагаємося з кожним відвідувачем розмовляти привітно, грамотно все роз’яснити. Проте іноді доводиться стикатися з явно неадекватними людьми… Буває, так грюкають від злості дверима, що здається – вони не витримають.

– Поділіться власним досвідом: якими має володіти якостями чиновник, аби співпрацювати з людьми?

– По-перше, повинна бути повага до них, стриманість, толерантність. І найголовніше – аби людина з твого кабінету виходила задоволеною. Нинішній міський голова завжди нам нагадує, що ми маємо обслуговувати людей з усмішкою.

– Світлано Володимирівно, ви працювали під керівництвом сімох міських голів Ужгорода. Цей рекорд можна пояснити вашим професіоналізмом?

– Напевне, міські голови мене цінували. Насправді можу сказати, що всі вони були і є дуже добрими, не можу виділити жодного, і від кожного з них я чогось училася.

– До чого прагнете і що хотілося б іще вдосконалити в роботі?

– Свою комп’ютерну грамотність, аби володіти всіма можливостями сучасної техніки. Бо іноді молодші колеги і донька пояснюють мені, як тією чи іншою програмою користуватися (усміхається – авт.).

Спілкувалася Ольга ПАЛОШ

(опубліковано в категорії: Загальна)  -  01/12/16, 12:33




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS