Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за Листопад 2014



№ 47 (790) «Фарбувала хрести більш як тиждень»

Ужгородка Катерина Омельчак взяла участь в урочистостях з нагоди 100-річчя від створення Легіону Українських Січових Cтрільців.

Ми вже писали про 87-літню мешканку Ужгорода Катерину Омельчак, яка багато років опікується військовиками частини А 1778, а тепер жертвує майже всю свою мінімальну пенсію на потреби наших захисників, котрі перебувають у зоні АТО.

Нещодавно жінка стала учасницею урочистих заходів з нагоди сторіччя Легіону Українських Січових Стрільців, 72-ої річниці УПА і Дня українського козацтва, які відбулися в м. Збаражі 14 жовтня, у свято Покрови Пресвятої Богородиці.

Катерина Омельчак родом із Тернопільщини, тож її серце завжди тягнеться до рідної землі. Там жінка не один рік проявляла чималий ентузіазм і наполегливість у впорядкуванні могил січових стрільців, за що отримувала відзнаки та щирі слова вдячності від представників органів влади.

«Я щодня виходила туди в робочій одежі. Багато старих хрестів поросли зеленим мохом, тож довелося його зчухувати. Потім за свій кошт придбала білу емульсію і фарбувала хрести більш як тиждень. Вісімнадцять років тому вдалося поставити скромний пам’ятний знак, на якому ми написали такі слова: «Калиновий цвіт України, палкі патріоти! Не вмре ваша слава, не згине, ми дух ваш і край наш піднімем з руїни. І славу про вас понесем у віки», – розповіла пані Катерина.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  27/11/14, 10:18


№ 47 (790) Ужгородський «Айболит». Ветеринару Дмитрові Дацюку приносять на лікування навіть горобців

Дмитро Дацюк – не корінний ужгородець, у нашому місті проживає всього 4 роки, однак за цей час уже встиг зарекомендувати себе не тільки як добрий лікар, а й як людина з великим серцем.

Лише за цей рік він допоміг зоозахисникам простерилізувати близько сотні безпритульних собак і кішок. А ще вирішив, що всіх тварин-безхатьків лікуватиме безплатно. Не дивно, що кожного дня йому несуть хворих нічийних псів, кішечок, голубів і навіть звичайних горобців.

«Тут я роблю добру справу»

– Дмитре, любов до тварин у вас із дитинства?

– Так. Родом я з села на Вінниччині, тому вдома у нас завжди було велике господарство: кінь, корова, гуси, кролики, голуби. Я дуже любив усіх наших тварин, і вони любили мене. Голуби йшли на руки, не боялися зовсім. А ще я постійно приносив додому знайдених котиків. Мама мене навіть називала кошачим татком. Словом, я з дитинства знав, що хочу бути саме ветеринаром. Після закінчення 9-го класу вступив до Тульчинського технікуму ветеринарної медицини. Потім продовжив навчання на ветеринарному факультеті Одеського аграрного університету.

– Правда, що ви довгий час працювали у Латвії?

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  26/11/14, 10:18


№ 47 (790) У музичній школі капітальний ремонт

Ужгородській дитячій музичній школі № 1 ім. П. І. Чайковського, що на вул. Волошина, 11, наступного року виповниться 70 літ. Майже півстоліття в будівлі не проводили капітальний ремонт. Від вересня цього року, відповідно до програми соціально-економічного розвитку міста, ухваленої міською радою, у закладі розпочали ремонтні роботи, які виконуються за кошти міського бюджету.

Як розповів начальник управління капітального будівництва Ужгородської міської ради Адам Юрко, загальна кошторисна вартість об’єкта становить близько 320 тисяч гривень. Роботи виконує одне з місцевих приватних підприємств. До переліку робіт входить капітальний ремонт фасаду, заміна штукатурки, фарбування фасаду, відновлення карнизних тяг, планок, заміна водостічної системи, водовідведення, зокрема водостічних труб. Заміна вікон проводилася за рахунок коштів спецфонду музичної школи. «Що стосується головного фасаду, який виходить на вул. Волошина в історичній частині міста, то він має відображати ідентичність тієї історичної забудови, яка була в попередні роки. Ми врахували, що він має доповнювати весь ансамбль будівель, які є поруч із музичною школою. Відповідно до цього були підібрані нові вікна і кольорова гама будівлі», – зазначив пан Адам.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  25/11/14, 10:11


№ 47 (790) «Бавка» показала «Лева у пастці»

У Закарпатському академічному обласному театрі ляльок «Бавка» 11-го листопада ужгородцям була презентована вистава Ольги й Олександра Матеїв «Лев у пастці» у виконанні народного українського театру імені Ярослави Бандурович міста Берегова.

Відзначу, що прем’єрний показ цієї постановки ще у червні цього року на Всеукраїнському театральному фестивалі «Від Гіпаніса до Борисфена» в місті Очакові Миколаївської області здобув почесне друге місце.

Цього разу вистава в Ужгороді була присвячена світлій пам’яті Президента Міжнародної ради «Віжи-3000» Юрія Гецка – людини, яка до останнього подиху працювала на благо рідного краю, була патріотом Закарпаття. Своїми спогадами про нього поділилися його друзі – журналіст Михайло Папіш і член Міжнародної ради «Віжи-3000» Іван Шпеник. Актор театру ім. Я. Бандурович Іван Чегіль виконав пісню про Берегово.

«Лев у пастці» – це соціально-побутова драма на дві дії, спеціально написана режисерами театру для участі в конкурсі. Вистава торкається вічної теми взаємовідносин батьків і дітей, що порушується у світовій літературі вже не перше століття. Події вистави відбуваються у звичайній українській родині в період 70-х – 90-х років ХХ століття, коли ламається радянська політична система, розпадається одна з останніх імперій світу – СРСР, народжується нове суспільство, що базується на інших світоглядних засадах і принципах. Це період в історії України, Закарпаття, коли руйнуються традиційні устої, звичаї, спосіб життя, формуються нові взаємини між людьми, нові моделі поведінки, спричинені капіталізацією держави, побудовою ринкової економіки, яка, на жаль, донині так і не добудована і потребує докорінної реконструкції.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  25/11/14, 10:10


№ 47 (790) Богдан Андріїв – в. о. мера Ужгорода – відмовився від премій і доплат на користь армійців

Цього тижня депутати визначилися з тим, кого хочуть бачити на посаді секретаря міської ради (а заразом і в. о. мера), новими заступниками міського голови, керуючим справами виконкому та членами виконавчого комітету.

Віталій Семаль, за котрого проголосували два тижні тому, сам відмовився очолювати місто і написав заяву про складання депутатських повноважень. З першої спроби покинути крісло секретаря йому не вдалося – на понеділковому засіданні не зібрався кворум.

У четвер його відставка теж не минула спокійно. Щойно пан Семаль оголосив перерву для підготовки роботи лічильної комісії, як з міліції повідомили про замінування будівлі міської ради. Пізніше, коли правоохоронці перевірили будівлю і не виявили вибухівки, засідання продовжилося. Комісія змогла таки завершити роботу, і голосами 36-ти колег Віталій Семаль перестав бути депутатом та секретарем ради.

На його місце депутатська більшість запропонувала ужгородського підприємця Богдана Андріїва. За призначення пана Андріїва проголосували 40 депутатів. «Проти» не було жодного, один з депутатів утримався. Сівши у крісло головуючого, новий секретар ради подякував своїм попередникам Вікторові Щадею й Віталію Семалю за роботу і зусилля.

«Я усвідомлюю всю відповідальність, яка лягає на наші плечі, і хочу вас завірити в тому, що не зроблю жодного кроку, який буде йти на шкоду інтересам нашої громади», – сказав у вступній промові Богдан Андріїв і додав, що доведе добрі наміри своїми справами.

Одразу після цього депутати змінили рішення міської ради про кількісний склад виконавчого комітету, зменшивши число членів з 21-го до п’ятнадцяти. Потім ввели додаткову посаду заступника міського голови і призначили першим заступником міського голови Івана Волошина, заступником міського голови – Ольгу Травіну, а керуючою справами виконкому – Даніелу Геворкян.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  24/11/14, 10:44


№ 47 (790) Чергова перемога мешканців гуртожитку на Джамбула

Мешканці 126-квартирного дев’ятиповерхового гуртожитку по Джамбула, 50 виграли черговий суд.

12-го листопада у Львівському апеляційному адміністративному суді, за участі й підтримки Ужгородської міської ради, було скасовано ганебне рішення Господарського суду Закарпатської області від 2006 року, яке зобов’язувало міськраду видати свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку ТОВ «Патент».

Мешканка гуртожитку Олена розповідає, що про це свідоцтво людям стало відомо через рік, у 2007 році: «Після того, як його було видано, на засіданні ради ВАТ «Патент» було ухвалено рішення про продаж кімнат у гуртожитку мешканцям за відповідними цінами для трьох категорій: мешканцям, які працювали в той період на підприємстві «Патент», інвалідам і пенсіонерам та всім іншим. Також було вирішено зобов’язати мешканців до моменту продажу кімнат укладати договори про їх оренду. Мешканці, звичайно, відмовлялися підписувати ці договори оренди».

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  24/11/14, 10:42


№ 46 (789) «Я готовий боротися, я не опущу рук!»

28-річний студент УжНУ Сергій Дудкеєв знає ціну власного життя. Для нього вона становить суму в кілька десятків тисяч євро.

Майже рік тому хлопцеві та його друзям мало вірилось у можливість назбирати необхідні кошти для лікування від рідкісної хвороби за кордоном. Однак завдяки допомозі небайдужих людей неможливе стало реальністю. Днями Сергій повернувся з лікування в Німеччині.

«Сергій дуже не хотів, щоб інші дізналися про його хворобу»

З народження Сергієві був поставлений діагноз: хронічна лімфовенозна недостатність, лімфодема, судинна мальформація правої нижньої кінцівки. Минулої осені хвороба загострилась. Вітчизняні лікарі пропонували термінову ампутацію ноги, а німецька клініка була готова лікувати хлопця, обіцяючи зберегти ногу. Проте на обстеження та лікування було необхідно майже 37 тисяч євро. Сирота з дитинства, Сергій не міг розраховувати на підтримку сім’ї, а його друзі самостійно не мали чим оплатити лікування. Дорогою була кожна хвилина, адже стан здоров’я часом дуже погіршувався. Сидіти склавши руки, залишивши товариша в безвиході, друзі не могли. Аби врятувати його життя, взялись до волонтерської діяльності.

«Ми вирішили збирати гроші, але Сергій дуже не хотів, щоб інші дізналися про його хворобу, він боявся осуду – як чоловік не хотів просити від когось гроші. Але, мотивуючи тим, що здоров’я – це найголовніше, що дароване Богом життя треба рятувати, нам вдалося його вмовити», – розповідає організатор збору коштів Василина Попович.

Перші кошти були зібрані під час благодійного концерту, організованого на підтримку Сергія. Після цього заходу багато людей почали телефонувати, пропонувати різні способи збору грошей, давати нові ідеї. Втіленням однієї з таких стала участь у передноворічному ярмарку ручних робіт у центрі міста. Дівчата цілу ніч власноруч виготовляли всілякі цікавинки для продажу, а вторговані кошти перерахували на лікування. Чи не доленосною під час ярмарку стала зустріч з однією дівчиною, подруга якої лікувалася в німецькій клініці, де мав проходити лікування і Сергій. Опісля знайомство з Вікторією надало друзям ще більшої впевненості та ще більшого поштовху до подальшого збору коштів.

«Молився до Бога, щоб врятував мені ногу»

Нестабільна ситуація в країні, подорожчання євро позначалися на темпі збирання потрібної суми. Інколи наставали помітні спади у процесі збору грошей. Тоді, за словами Василинки, дуже важливою була моральна підтримка з боку самого Сергія: «Бували випадки, коли здавалося, що сил уже немає, руки опускалися, але його сила волі, оптимізм і віра в те, що він вилікується, що ми маємо успішно завершити цю справу, не давали процесу зупинитися».

Так, заручившись підтримкою Ужгородського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, Закарпатського реабілітаційного центру «Вибір», Мукачівського реабілітаційного центру «Нове життя», навесні розпочали двотижневу благодійну акцію зі збору коштів «Ми хочемо допомогти студенту. А ти?». Кошти збирали волонтери, здебільшого група студентів першого курсу соціальної роботи, які щодня виходили в місто зі скриньками. Перед стартом акції на обласних телеканалах були відзняті телесюжети, аби мешканці знали, хто і для чого збирає гроші. Згодом акція перенеслася до Мукачева – там її підхопила місцева молодь. Окрім цього, практично у всіх можливих людних місцях, навчальних закладах міста й усієї області було розповсюджено інформаційні плакати про Сергія. Збір коштів відбувався і біля храмів, вірники різних конфесій долучалися до доброї справи. Інформація про щоденні надходження коштів на рахунок хлопця висвітлювалась у спеціальній групі в соцмережах.

Значна сума коштів для того, аби Сергій зміг поїхати до Німеччини, була вже зібрана, проте її все одно не вистачало. До всього цього – на початку літа Сергій потрапив у аварію, їдучи з другом на скутері. І так хвора нога зазнала перелому й істотного травмування. Але ця ситуація, на диво, посприяла швидшому виїзду хлопця до Німеччини – після звернення друзів лікарі німецької клініки пішли назустріч і значно зменшили суму на лікування.

«Лежачи у швидкій, я дивився крізь скляний дах на небо і молився до Бога, щоб врятував мені ногу і взяв руки лікарів у Свої руки. Лікарі побоювалися за стан ноги, з огляду на складність патології. Тоді я дуже просив усіх, хто мене знає, посилено молитися», – пригадує Сергій.

Кілька місяців хлопцеві довелося наново вчитись ходити, а вже наприкінці вересня він знову поїхав до німецької клініки. Як каже Сергій, лікарі були дуже здивовані, що після такого травмування він усе ж став на ноги. Обстеження та лікування тривало понад місяць. Лікарі дали багато рекомендацій, навчили, яким має бути постійний догляд ноги. «Нога тепер у стабільному стані, хоч ходити ще важко. Через те що хвороба є невиліковною, то протягом усього життя її треба вміти тримати в доброму тонусі. Лікарських інструкцій потрібно обов’язково дотримуватися. Вони ж вимагають постійних фінансових затрат. Треба буде регулярно проходити обстеження й лікування у Києві, а також у німецькій клініці. Мені доведеться довіку з цим жити, але я готовий боротися, я не опущу рук», – запевняє Сергій.

Тепер Сергій навчається на другому курсі в УжНУ

Хлопець зізнається, що раніше жалів себе, шукав винних у своїх проблемах і через це у своєму житті накоїв чимало дурниць та помилок, але згодом зрозумів: є люди, яким набагато гірше, тож він не має права себе жаліти. «У моєму житті був переломний момент, коли бачив смерть мами, – вважає Сергій. – Тоді я відчув своє безсилля і зрозумів, що далі так жити не можна. Адже за життя – безцінний Божий дар – треба бути відповідальним, за кожний вдих і видих у ньому».

Тепер хлопець навчається на другому курсі в УжНУ, здобуває фах психолога. Місією свого життя вважає допомогу та підтримку людям, що опинились у ситуації, подібній на його, адже має корисний досвід, котрий може передавати іншим. «Цінність життя починаєш розуміти тоді, коли є ризик його втратити. Тоді починаєш радіти кожному дню, помічати, наскільки прекрасна природа. В кожній усмішці людини є сенс, адже людині можна подарувати надію. Особисто мені було дуже приємно, коли люди просто телефонували, підтримували мене. Це дуже допомагало», – каже Сергій.

Він переконаний, що протягом усього життя Бог тримає його під Своїм заступництвом: «Люди часто скаржаться, що все погано, але нічого не роблять. Я сам хотів би все й одразу, мені не вистачає терпіння. Але просто так нічого не буває, треба докласти зусиль і праці. Поставити мету і поступово до неї йти. А Бог буде допомагати, посилати необхідних людей. Моя ситуація показала, що є стільки добрих людей, це просто вражає!».

І Василина, і Сергій упевнені: незважаючи на афери з грошима, які в сучасному світі почастішали, допомагати обов’язково треба, адже не все є обманом. «Є люди, яким справді потрібно допомогти. Ось приклад – завдяки вашій довірі і добрим серцям ми врятували життя Сергієві. За це я дуже вдячна усім тим людям, котрі зробили свій посильний внесок у нашу справу. Я дуже вдячна всім волонтерам, які допомогли зібрати гроші. Хочу подякувати Андрієві Гепенку за відеоролик на підтримку Сергія. Не бійтеся робити добро! Дякую вам за те, що дали Сергієві шанс жити повноцінним життям!» – звертається до людей Василинка.

Сергій теж висловлює всім подяку: «Я в першу чергу вдячний Богу, а також людям, через котрих Він діяв. Я дякую всім людям, які просто вірили і сподівались на моє одужання. Велике спасибі регіональному телебаченню, журналістам, через яких люди дізналися про мою проблему. Дуже допомогли різні факультети УжНУ. Усім велика вдячність!».

Історія Сергія засвідчує: від допомоги одній людині твоє життя не зміниться, але воно безсумнівно зміниться для цієї людини.

Ольга ПАЛОШ

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  21/11/14, 10:40


№ 46 (789) Провулок Кохання і «компот». Які назви мають вулиці Ужгорода

Далека, Висока, Дружна, Зелена, Учительська – такі вулиці є, мабуть, у кожному населеному пункті. «Ужгород» же дізнався, як змінювалися назви вулиць нашого міста і які родзинки маємо у цій сфері.

Наймасштабніша зміна назв вулиць була на початку 90-их

Нині в різних містах України активно обговорюється потреба перейменувати нарешті всі радянські вулиці. Лист із такою пропозицією у вересні надійшов від ЗОДА навіть Ужгородській міській раді, хоч у нас із цим ще, порівняно, добре. Справді, вулиці Радянську, Енгельса, Кірова, Героїв Сталінграда, проспект 60-річчя Жовтня, набережну Піонерську вже давно перейменували, і зробили це ще на початку 90-их років минулого століття.

Тодішній мер Ужгорода Еміл Ландовський каже, що такої масштабної зміни назв міських вулиць, як тоді, мабуть, зроду не було. «При міській раді ми створили цілу комісію, яка тим займалася. Очолював її нині вже покійний професор Іван Гранчак, від депутатів курував Павло Федака. Основною була та думка, що ужгородським вулицям слід повернути історичні назви. Тому багато де так і зробили. Не дуже чіпали вулиці, названі на честь письменників, науковців, композиторів. Прибирали тільки жорстко пов’язані з комуністичною ідеологією та діячами. Тоді ж повернули Капушанській її історичну назву, але згодом ветерани звернулися до наступного мера Сергія Ратушняка, і той, потураючи їхнім проханням, повернув їй радянську назву Перемоги. Нині офіційно вона називається вулицею Перемоги, хоча всі її знають все ж як Капушанську», – розповідає Еміл Федорович.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  19/11/14, 10:06


№ 46 (789) Керол Полсон: «Пишаюся тим, що була серед ініціаторів створення «Дороги життя»

Серед іноземців, котрі в різні часи відвідували Ужгород, американка Керол Полсон посідає особливе місце. Вона була однією з ініціаторів створення 1997 року Асоціації громадян міст Ужгорода й Корвалліса, і саме їй, за свідченням багатьох, Ужгород завдячує заснуванням 1999 року Медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» (тоді – «Оптиміст»).

Це вона, разом з Олегом Кириленком і Василиною Марко, наполегливо й настирливо переконувала неповоротких ужгородських чиновників у тому, що такий заклад нашому місту конче потрібен. І не тільки переконувала, а й показувала – у своєму рідному Корвалліссі (штат Орегон), куди був запрошений тодішній міський голова Степан Сембер.

Відтоді минуло чимало часу, «Дорога життя» відсвяткувала 15-річчя, а пані Керол залишається найбажанішою гостею для працівників і вихованців цього закладу.

Днями вона з чоловіком знову навідалася до Ужгорода, тож ми не могли не скористатися можливістю поспілкуватися з нею.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  18/11/14, 10:15


№ 46 (789) «Відкрите місто», реклама та схема виносної торгівлі

Засідання виконкому цієї середи почалося з того, що один із його членів – керівник молодіжно-патріотичної організації «Карпатська Січ» Тарас Деяк – заявив про свій вихід зі складу комітету.

Своє рішення він пояснив зміною керівництва міської ради і наостанок додав, що тепер знову їде воювати на Схід. А коли разом із побратимами розберуться з терористами, – повернуться до Ужгорода, аби розібратися тут із залишками представників колишньої «регіональної» влади.

Знову на засідання виконкому прийшли власники зовнішньої реклами – хотіли проконтролювати, чи їм продовжать дозволи на рекламоносії до 2019 року. Однак проти висловилися присутні представники Громадської ради, які мали зауваження, зокрема, до реклами на огорожах перехрестя проспекту Свободи і вулиці Швабської – на огорожу цю, мовляв, немає жодних документів, та й до декоративності її виникає чимало запитань.

Члени виконкому після тривалих суперечок взагалі дійшли висновку, що в питаннях реклами не можуть працювати задовільно, адже досі не мають давно обіцяного аналізу розташування рекламоносіїв у місті. Тому проголосували за те, щоб відправити проект на довивчення.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  17/11/14, 10:27




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS