Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за Вересень 2014



№ 39 (783) В Ужгороді встановлюють світлодіодні ліхтарі

У попередніх номерах ми інформували про те, що в обласному центрі почали реалізовувати ІІ етап Програми модернізації зовнішнього освітлення, у рамках якої в місті передбачено встановлення 1620-ти світлодіодних світильників та нових опор, а також заміну світильників на наявних опорах. Зміни у вуличному освітленні вже можуть оцінити мешканці Нового району, де відбувається активне облаштування ліхтарів.

Енергоощадність світлодіодів

За оцінками експертів, при заміні традиційних освітлювальних приладів на світлодіодні можна зменшити грошові витрати на електроенергію на 60-90%. Порівняно з люмінесцентними лампами, а тим більше з лампами розжарення, світлодіодні джерела світла споживають у рази менше енергії. Завдяки тривалому терміну служби цих приладів скорочуються кошти на їх технічне обслуговування, оскільки не потрібна часта заміна ламп. Тривалість експлуатації світлодіодних ламп досягає 50–100 тисяч годин. Жоден інший різновид ламп не здатний служити так довго.

Головним елементом кожного світлодіода є штучно створений напівпровідниковий кристал, при пропусканні через який електричного струму випромінюється світло. Це світло є м’яким, рівним і яскравим, не містить ультрафіолетових та інфрачервоних променів. У світлодіодах велика частина енергії йде у світловий потік, бо напівпровідникові джерела світла не потребують нагрівання, як, приміром, лампи розжарення.

Їм не страшна ні зима, ні підвищена вологість

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  30/09/14, 09:33


№ 38 (781) «Я досі у списках пропалих безвісти». Ужгородець Дмитро Головатий дивом врятувався з «іловайського котла»

31-річний ужгородець Дмитро Головатий у 2004 році 8 місяців прослужив миротворцем в Іраку, однак і уявити не міг, що справжню війну йому доведеться пережити не там, а в рідній країні. Діма дивом врятувався з «іловайського котла». Нині він з іншими пораненими проходить лікування у Мукачівському військовому госпіталі, переніс кілька операцій на руці. Прострілені пальці його поки що не слухаються, в голові постійно шумить. Але найгірше те, що заснути без заспокійливого він просто не може, бо щоночі йому знову і знову сниться, як він іде в наступ…

Перша повістка батькові двох малих дітей прийшла ще навесні – потрібно було прийти до військкомату й відмітитися. Друга повістка запрошувала на медогляд, а третю, з вимогою прийти з речами наступного ранку, Дмитрові вручили просто під будинком, де на нього чекали працівники військкомату.

– Ухилятися від служби я й не думав, лише просився до своїх хлопців, з якими вже воював в Іраку. Але мене відправили у 24-ту окрему механізовану бригаду, яка базується у Яворові на Львівщині. Поселили в якомусь приміщенні, де стояли старі залізні ліжка без матраців.

З Яворова Дмитра з іншими хлопцями перевезли на Рівненський полігон, у підпорядкування 51-ої механізованої бригади. Поселили в наметах, де замість ліжок були збиті грубі дошки. Кілька хлопців-закарпатців розвернулися і поїхали додому, прямо в прокуратуру. Їх, було, вже в дезертири записали, але вони скоро повернулися, і тут-таки всім воякам виділили замість матраців і подушок… сіно.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  22/09/14, 12:08


№ 37 (780) «Ми працюємо на увесь світ»

Троє братів з Ужгорода виготовляють унікальні ювелірні прикраси

Троє братів Юрій, Роман та Ігор Кочути втілюють у життя індивідуальні замовлення неповторних ювелірних виробів, що розходяться по всьому світі. Персні, каблучки, весільні обручки, кулони, браслети, ланцюжки, намиста незвичайного вигляду з найрізноманітнішого матеріалу – все це може стати реальністю завдяки роботі майстрів.

Інформація щодо виготовлення прикрас є закритою

Хлопці розповідають, що бажання взятися до цієї справи виникло в них ще в дитинстві. «Під час навчання у школі я виготовляв прикраси з алюмінію, міді, свинцю, дерева, шкіри, латуні, бронзи. Потім була перерва, затишшя, бо нам не вистачало вміння й відчуття смаку дизайну. Ми кілька років вели іншу діяльність, але насправді працювали над тим, аби знайти і виробити власний стиль, навчитися створювати щось нове і красиве», – каже Юрій Кочут.

Щоб набути навичок роботи, брати проходили різноманітні майстер-класи, вивчали спеціальну літературу, але інформація щодо виготовлення прикрас є дуже закритою – знавці справи неохоче діляться досвідом, приховуючи нюанси. За словами хлопців, «мати певні знання замало – треба вміти власноруч виготовити певну річ, що не одразу вдається; потрібно довго тренуватись, експериментувати, – і тільки тоді щось починає виходити».

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  19/09/14, 09:10


№ 37 (780) Репортаж брехливого журналіста)

Ужгородці вичавлюють з росіян сльози на продаж, а в школах навчають робити коктейлі Молотова…

Українські і російські засоби масової інформації вже не перший місяць у стані інформаційної війни. Телеканали і газети сусідньої країни вдаються до брехні й перекручень, а то й зовсім верзуть нісенітниці. А ми вирішили трохи пожартувати – уявили, що могли б написати «киселівські» репортери про наш Ужгород. Дуже вас просимо: не сприймайте це серйозно. Хай цей насичений гіперболами та вигадками текст стане приводом усміхнутися!

За російську підвішують на мості

«Влада в Україні захоплена озвірілими бандерівськими угрупуваннями, на чолі яких стоїть шоколадний Петро. У Києві люди досі бояться виходити на вулиці – на Майдані на них чатують накачані наркотиками розбійники, котрі живуть там ще з зими. Загалом, що відбувається в українській столиці, ви знаєте, адже наші кореспонденти часто висвітлюють тамтешнє життя. Ми вирішили податися далі, на Захід країни, і подивитися, що робиться в інших містах.

Ось приїхали до Ужгорода – обласного центру Закарпатської області, яка вже давним-давно мріє відділитися від території України, але поки що всі спроби придушуються.

Перше, що нас вразило, – це неподобство, яке відбувається в місцевому парку. Боздоський (так він називається) роками засаджували різними деревами, облаштовували алеї, аби людям було де відпочити. Те, що роблять у парку тепер, не вкладається в рамки здорового глузду! На території працює з десяток лісорубів-націоналістів. Вони приїхали з Міжгірського, Рахівського і Воловецького районів. Ці «гуцули» виконують чорну вказівку вирубувати всі берези і «рябіни», а натомість садять калину і вербу. Дійшло до того, що знищувати почали ясени, бо про них співають у російській пісні «Я спросіл у ясєня, гдє моя любімая», і черемху, адже її згадує відома російська співачка Тетяна Буланова («Бєлая чєрьомуха вєсни, пачєму он нє со мной?»).

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  18/09/14, 09:34


№ 37 (780) Ice Bucket Challenge по-ужгородськи: вилий на себе крижану воду і допоможи армії!

Ice Bucket Challenge за короткий час став всесвітньо відомим флешмобом, популярність якого зростає з кожним днем. Першими до всього цього божевілля додумалися американці, котрі таким чином хотіли привернути увагу до рідкісного захворювання – аміотрофічного бічного склерозу.

Суть флешмобу полягає в тому, що людина має вилити собі на голову відро крижаної води, зняти все це на відео, викласти в мережу Інтернет і переказати гроші на благочинність (в американському випадку – на вивчення хвороби ALS). Також після обливання людина може передати естафету трьом своїм друзям, котрі протягом 24-х годин мають повторити процедуру Ice Bucket Challenge. Той, хто прийме виклик і обіллється, жертвує невелику суму грошей. Той же, хто відмовиться, має зробити вже значно суттєвіший благочинний внесок.

У цій акції взяли участь чи не всі голлівудські зірки, а за ними мода на Ice Bucket Challenge розійшлася по всьому світу. В Україні обливання протягом останнього місяця теж стали дуже й дуже популярними, от тільки, з огляду на ситуацію в країні, гроші люди стали жертвувати на армію: 100 гривень – якщо прийняв виклик і облився; 1000 гривень – якщо не наважився прийняти холодний душ.

То хто з наших відомих містян уже обливався крижаною водою? Та майже всі – включно з виконувачем обов’язків міського голови Віктором Щадеєм. Він поліз з відром води аж на дах багатоповерхівки – щоб на відео було добре видно краєвиди Ужгорода. «Естафету мені передали десь десять людей: Ростислав Буланов, Андрій Балога, Андрій Ковач і навіть кілька незнайомих містян. Я подумав: якщо так багато викликів, то треба їх прийняти. Тим більше, що робиться це для хорошої справи. Обливався холодною водою я вперше, але враження позитивні. Гроші, за правилами, віддав волонтерам. А естафету передав Павлові Чучці, Ілоні Палфі й Олександрові Ковалю», – розповів Віктор Щадей.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  17/09/14, 09:08


№ 37 (780) В Ужгороді буде 150 нових світильників

В обласному центрі почали реалізовувати ІІ етап Програми модернізації зовнішнього освітлення.

Ця програма, затверджена на сесії міської ради ще 2011 року, повинна завершитись у 2016-му. Результатом її виконання має бути зменшення плати за електричну енергію, поліпшення якості об’єктів благоустрою міста, збільшення терміну експлуатації ламп.

Загальна протяжність ліній мережі зовнішнього освітлення Ужгорода – 235 км, у т. ч. кабельної мережі – 101,2 км, повітряної мережі – 133,8 км. На цей час використовуються застарілі типи ламп, яким давно придумали економічно та екологічно доцільнішу альтернативу.

Тож цього тижня в Ужгороді замінювали старі лампи розжарювання на енергоощадні світлодіодні. Про це розповів директор підприємства «Промтехобладнання», що працює над покращенням зовнішнього освітлення в Ужгороді, Володимир Кордонець. «На сьогодні світлодіоди, які використовуються у точковому світильнику, при всій своїй компактності, мають дуже високу світловіддачу: при енергоспоживанні 2 Вт сила світла досягає 1000 мКд. Усе популярнішими стають енергоощадні світлодіодні лампи, що, крім економії електроенергії, мають багато інших переваг порівняно з люмінесцентними, галогенними та лампами розжарювання. Наприклад, світлодіодна продукція – довговічніша, міцніша, не потребує спеціальної утилізації», – каже пан Володимир.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  16/09/14, 09:18


№ 37 (780) Ужгородки до бою готові!

«На перший раз – непогано», – каже інструктор сімом змореним дівчатам після майже тригодинного тренування. Вони – перші добровольці, які відгукнулися на заклик закарпатського Правого сектору про створення так званої «жіночої боївки». Відправляти цих дівчат у зону АТО, звісно, не будуть, але азів військової підготовки обіцяють навчити. Журналістка «Ужгорода» вирішила випробувати заняття на собі – війна ж у країні, і все може пригодитися…

«Хочемо вміти правильно тримати зброю в руках»

Багатьох новобранців Правого сектору готували до війни наші інструктори. В житті вони юристи, економісти, автослюсарі, але на тренувальній базі навіть імен своїх справжніх не використовують – називають один одного лише за позивними. Всі ці хлопці належать до штурмової бригади «Сонечко», яка не раз їздила в зону АТО: брала участь у кровопролитних боях під Карлівкою та однією з перших заходила до Авдіївки. Кажуть: на них сам Путін оголосив полювання.

Перша зустріч Правого сектору з дівчатами-добровольцями була ознайомчою, наступні – вже цілком практичні. Хлопці не приховують: дуже хочуть, аби котрась із їхніх майбутніх учениць показала себе здібним снайпером, розвідником чи штурмовиком і по закінченні тренувань виявила бажання поїхати з ними на Схід. У те, що війна скоро закінчиться, тут не вірять – мають свої, геть песимістичні, прогнози.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  15/09/14, 09:25


№ 36 (779) Що ми п’ємо в ужгородських кав’ярнях

Більшість ужгородців не уявляє початку дня без філіжанки кави. За деякими оцінками, кавовий напій є другою за обсягом споживання речовиною на Землі після води. Та мало хто знає, яку каву п’є, з яких зерен робиться чарівний еліксир бадьорості й натхнення.

Люди часто дають поверхові оцінки каві: «смачна», «запашна» – й мало хто задумується, від чого залежить цей смак і аромат, звідки привозять кавові зерна, як готують напій у місцевих кав’ярнях.

За словами багатьох ужгородців, найкращими кав’ярнями міста вважаються «Світ кави та чаю», що на вулиці Корзо, «Горіціана», «Меделін» і «Тотем». Хорошу каву, за нашими спостереженнями, подають і в кав’ярнях «Кофетель», що на проспекті Свободи, й у «Coffe shop».

Кав’ярня «Світ кави та чаю» вирізняється вишуканим інтер’єром та романтикою. Вона міститься в самому центрі Ужгорода, але схована ніби в мурі – в маленькому провулочку, тож знайти її досить важко. Коли ж потрапляєш туди, – поринаєш в Італію, у щось бадьоре, таке чуттєве і пристрасне. Починаючи від засмаглих офіціантів, закінчуючи терпким напоєм.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  11/09/14, 09:13


№ 36 (779) «MSA»: зробив корисне – похвалися цим!

Заохотити людей до корисних справ – таке завдання поставили перед собою двоє молодих закарпатців Микола Дмитрієв і Юрій Белеканич, створивши Інтернет-проект під лозунгом «Ти змінюєш світ».

Їхнє творіння – «My Social Action» («Моя соціальна активність») – некомерційний проект, головний постулат якого – зробити світ навколо себе кращим. Ця мета, на перший погляд, доволі банальна, та й занадто глобальна, але творці «MSA» вважають шлях до неї зовсім простим. Про це Микола і Юрій сьогодні розповіли «Ужгороду».

«Світ може змінюватися, якщо ми захочемо»

«На жаль, у 21 столітті досить важко знайти людей, які зроблять корисну справу просто так, – кожен за це щось хоче, – розповідає Микола Дмитрієв. – Ми вирішили не йти звичним шляхом, переконуючи людей, як важливо робити добрі справи безкорисливо, – це вже на суспільство не впливає. Навпаки – якщо людина хоче чогось за свою роботу, треба їй це дати. Мова не йде про гроші чи якісь інші матеріальні нагороди, а про похвалу від інших. Людина так влаштована, що для неї думка оточення важлива. Все починається з того, що в ранньому дитинстві ми, намалювавши сонечко і хатку, біжимо хвалитися своїми успіхами батькам, а потім, у школі, так само розказуємо про добрі оцінки, грамоти тощо. Так у нас підвищується самооцінка, ми маємо моральне задоволення від того, що зробили. Цей принцип ми з Юрою намагалися втілити й у нашому проекті. Тільки тут його учасники хваляться через соціальні мережі».

Щоб отримати бажану похвалу в соціальних мережах, фото своєї корисної справи треба викласти на сторінку «MSA». Це має бути не один знімок, а два: «до» і «після». Наприклад, якщо учасник хоче прибрати якусь територію, то спочатку має її сфотографувати засміченою, а потім – чистою.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  11/09/14, 09:10


№ 36 (779) Куля, Вояк і Капітан

В Ужгороді є чимало родин з «військовими» прізвищами

Нині, коли в країні фактично йде війна, всі ми говоримо й думаємо лише про це. Натомість «Ужгород» пропонує трохи відпочити від серйозних тем і познайомитися зі звичайними містянами, котрі живуть з «військовими» прізвищами або такими, що стосуються подій на Сході України.

Телефонний довідник «видає» дуже багато прізвищ, які так чи інакше пов’язані з воєнними діями, навіть конкретніше – з діями в зоні АТО. Є у нас багато Солдатових, Майорових, Калашникових, Бойцових, навіть родини Ярошів і Семенченків є! Та як людям живеться з такими прізвищами? Допомагають вони їм у житті чи, навпаки, заважають?

25-літній професійний танцівник Олександр Куля розповідає, що не знає походження свого прізвища і того, від назви якого предмета воно насправді утворилося: від кулі як сфери – чи кулі як частини патрона. В дитинстві однолітки постійно видумували йому всілякі клички – називали Патроном, Гільзою, Кулькою. Пригадує: «Іноді було дуже неприємно, та потім переріс і перестав через це хвилюватися. Зате коли йшов до армії, на останній перевірці побачили моє прізвище і заявили: «Ми тебе одразу у Внутрішні війська забираємо й нікому не віддамо!». Характер у хлопця, як сам каже, теж підходить до прізвища: «Я ніколи не можу всидіти на місці, все хочу вирішити швидко і «в десятку». І хоч загалом я досить терплячий, та коли вже «вибухну», то – ховайся!».

Пенсіонерка Людмила Вояк з Ужгорода теж розповіла, що має сильний, «військовий» характер: «Чесно сказати, я не вірю в те, що прізвище може мати якийсь вплив на долю людини чи її характер. Людині може допомогти лише везіння, а не прізвище. Але так – я дуже принципова, можу відстояти свою позицію, маю таку досить бійцівську натуру. Навіть на роботі бувало, що колеги казали: «Ну ти й справді – як вояк!».

Прізвище іншого мешканця нашого міста – ще й зі званням. 23-літний інженер Віталій Капітан чув від рідних, буцімто їхнє прізвище до Першої світової війни писалося «Копітан» і лише потім трохи змінилося. «Ставлення людей до мого прізвища лійсно особливе, – зазначає він. – Коли щось стається, мені кажуть: «Ну в тебе ж таке прізвище! Давай, розберися!». Це десь мене підштовхує до того, щоб я справді відповідав його значенню. До речі, в нашій родині ні в кого не було військового звання капітана, хоча знаю, що в Ужгороді працює капітан міліції Капітан».

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  10/09/14, 09:18




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS