Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за 17/06/14



№ 23 (766) Нові обличчя. Віктор Шатров: «Навчаючись, хабарів не давав, а викладаючи, – не беру»

Член виконкому – про громадську роботу, корупцію в освіті та нову революцію

«Ужгород» продовжує знайомити читачів із членами оновленого виконавчого комітету Ужгородської міської ради. На черзі – розмова з істориком, правозахисником, викладачем та музейним працівником Віктором Шатровим.

– Вікторе, як Ви стали членом виконкому?

– Я був учасником Євромайдану в Ужгороді – не міг байдуже дивитися на ті події, які відбувалися в країні. Коли починався процес формування виконкому, активно виступав за те, щоб до складу потрапили люди незалежні і політично не заангажовані. Бо швидко знайшлися ті, хто пропонував квотну систему формування, тобто представників від партій, котрі представлені в міській раді. Але я виступив і намагався переконати, що у виконкомі більшість повинна бути від громадськості, а не від політичних партій. Тоді Віктор Щадей підтримав цю пропозицію і допоміг відстояти саме такий принцип формування комітету.

– До революції Ви брали участь у громадській роботі?

– У 2011-му надавав правозахисну допомогу «дітям війни». Тоді їм припинили виплачувати допомогу, і ми з батьком (він у мене голова обласної організації дітей війни) почали домагатися виплат через суди. По Закарпаттю разом виграли справи на 27 мільйонів гривень. Лише в Ужгороді допомогли 3 тисячам людей. Також я є заступником голови комісії з питань захисту прав інвалідів і ветеранів Громадської ради при ОДА. Механізм громадських рад у нас, на жаль, працює тільки тоді, коли це вигідно самим чиновникам. Тому в часи президентства Януковича ми фактично не могли ні на що впливати. Нині намагаємося оновити громадську раду при ОДА. Я радий, що такий орган створений і при міській раді.

– Як оцінюєте склад виконкому?

– Він мене цілком влаштовує.

– Що би Ви змінили в роботі виконкому?

– Хотілось би більшої поінформованості членів виконкому стосовно питань, що розглядаються. У проектах, які ми отримуємо, багато деталей лишається за кадром, і цю відсутню інформацію за кілька днів знайти й опрацювати навряд можливо. Наприклад, ми отримуємо проект про відкриття чи закриття тераси. Нам дають лише її адресу та площу – тому треба їхати і перевіряти самому, де та тераса. А якби дали викопіювання чи фото об’єкта, то було би легше орієнтуватися і правильно ухвалювати рішення. Я тепер готую проект рішення щодо зміни регламенту, аби ті підприємці, які хочуть розмістити тераси, МАФи, рекламоносії тощо, подавали нам наочну інформацію про розміщення об’єкта. Те, що засідаємо раз на тиждень, – теж хороша зміна. Можна було б засідати і два рази на тиждень, бо питань накопичилося дуже багато. Чомусь при Погорєлові розгляд подань і заявок від громадян тривав дуже довго – мабуть, чиновники заробляли на можливості «пришвидшити» просування того чи іншого питання.

– Як на основній роботі ставляться до Вашої громадської діяльності?

– Поблажливо. Дирекція музею розуміє, що життя міста потрібно покращувати.

– Як гадаєте, коли стануть відчутними зміни в країні?

– Зміни прийдуть тоді, коли відбудеться повне переформатування влади. Адже нині бачимо, що влада наразі намагається розв’язувати проблеми держави за рахунок простих людей, через скорочення соціальних видатків. Ніхто не говорить про необхідність введення прогресивної шкали оподаткування, бо це вдарить по кишені багатих. Наші олігархи сьогодні мають підтримати країну, вкласти у неї кошти. Та якщо навіть після переформатування влади зміни на користь простих громадян не відбудуться, – чекайте на нову революцію. І я готовий буду приєднатися до неї.

– Ви, як викладач, бачите, що корупції у навчальних закладах стало менше?

– Корупція є всюди: і в нас, і в Європі. Але знаєте, чим відрізняється корупція у Європі від корупції в Україні? Там щось спорудять – і те, що зекономили, можуть вкрасти. А в нас спочатку вкрадуть – і на те, що лишилося, щось там спорудять. Я, коли навчався в університеті, жодного разу хабара не давав (окрім квітів та цукерок – але то вдячність, а не хабар). Коли при здачі кандмінімуму мене намагалися примусити здати гроші, я з принципу відмовився. І тепер, як викладач, хабарів не беру. Хочете – вірте, хочете – ні. Бо вважаю, що саме з корупції в освіті й починається корупція у всій державі.

– Коли оголосять місцеві вибори, будете пробувати пройти до депутатського корпусу?

– Думаю, що так. Але велике питання – коли будуть проходити ці вибори і за яким законом. Я вважаю, що найкраще, аби місцеві вибори відбувалися на мажоритарній основі та у два тури – це дозволить відсіяти так званих «гречкосіїв», котрі підкуповують виборців.

– Традиційно ми розпитуємо членів виконкому про їхні статки…

– Я себе зараховую до середнього класу. Мені лише 27 років, тому батьки ще допомагають жити. Заробляю небагато: зарплата музейного працівника – 1450 гривень, ще 375 – зарплатня в університеті. Іноді додатковий заробіток приносить написання наукових статей. Мешкаємо з дружиною і донькою у звичайній двокімнатній квартирі разом з мамою. Автомобіля не маємо.

Біографія:

Народився 1987 року в Ужгороді в родині зв’язківців. Навчався у ЗОШ № 1, яку закінчив із відзнакою. За третє місце на всеукраїнській олімпіаді з історії був без вступних іспитів зарахований на історичний факультет УжНУ. Ще під час навчання працював учителем у ЗОШ № 21 і продавцем-консультантом у будівельному гіпермаркеті. Після університету вступив до аспірантури, на осінь 2014 року планує захист кандидатської дисертації. Нині працює старшим науковим співробітником Закарпатського музею народної архітектури та побуту, а також викладає історію філософії, логіку та конфліктологію у Східноєвропейському слов’янському університеті. Одружений, виховує півторарічну доньку Божену.

Тетяна ЛІТЕРАТІ

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  17/06/14, 10:18




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS