Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за Травень 2013



№ 18 (711) Дитяче свято мистецтв і талантів

15-го травня в Закарпатському обласному палаці дітей та юнацтва “ПАДІЮН” провели свято мистецтв. Під час заходу вчителі вокального, образотворчого, декоративно-ужиткового і хореографічного мистецтв підсумували результати річної роботи.

За словами начальника управління освіти Ужгородської міської ради Оксани Бабунич, під час майстер-класів, що відбулися за цими напрямками, найвидовищнішим стало декоративно-ужиткове мистецтво: “Якщо бісероплетіння є досить звичним для нашого краю, то один із навчальних закладів презентував на виставці вироби, виконані майже ексклюзивною на сьогодні технікою інкрустації соломкою. Був показаний майстер-клас із виготовлення писанок за допомогою їх мармурування, майстер-клас із квілінгу. Вчителів, котрі викладають ці предмети, інакше як ентузіастами назвати не можу. Вони йдуть назустріч дітям, їхнім потребам і можливостям. А можливості дітей безмежні. І це ми вчора побачили. Діти отримують величезне задоволення від уваги, сцени, аудиторії, оплесків. Вони радіють, коли в них цікавляться, як виготовити виріб за тією чи іншою технікою, як їм це вдається. Гадаю, це свято мистецтв стане традиційним для нашого краю”.

По завершенні всіх майстер-класів гостей свята запросили до концертної зали “ПАДІЮНу”, де на них чекав концерт самодіяльних колективів.

Паралельно під час свята мистецтв управління освіти Ужгородської міської ради провело ще й міський етап обласного конкурсу дитячої та юнацької творчості “Ми таланти твої, Закарпаття!”. “Тому в рамках свята мистецтв ми паралельно визначили переможців міського етапу цього конкурсу у трьох номінаціях. У номінації “Декоративно-ужиткове мистецтво” перемогу здобули Вероніка Максимова (БПЛ “Лідер”) і Крістіна Мандзич (ЗОШ І-ІІІ ст. № 7). У номінації “Образотворче мистецтво” перемога дісталася Мирославі Мацунич (ЗОШ І ІІІ ст. № 5) і Олександрі Дідик (ЗОШ І-ІІІ ст. № 2). У третій номінації - “Сучасний спів” - перемогли Олександр Попович (ЗОШ І-ІІІ ст. № 15) і Мар’яна Савчур (ЗОШ І-ІІІ ст. № 6 ім. Гренджі-Донського). Вони візьмуть участь в обласному етапі конкурсу. Я ж вважаю, що кожен учень, кожен вчитель і кожен, хто допомагав в організації цього конкурсу, - вже переможці. Свято вийшло легким, домашнім. І сподіваюся, воно стане традиційним. Якби вчителі й діти не любили цю справу і не проявляли бажання до неї, свято б не вдалося таким, яким ми його побачили”, - резюмувала Оксана Юріївна.

Щоб оглянути плоди старання дітей, на свято мистецтв завітав і міський голова Ужгорода Віктор Погорєлов. Він відзначив, що мав масу задоволення як від дитячих робіт, так і від концерту за участі дітей.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  20/05/13, 14:51


№ 18 (711) В Ужгороді смакували сонячним напоєм

З 9-го по 12 травня в Ужгороді відбувся традиційний, восьмий, фестиваль меду і вина “Сонячний напій”, організований Ужгородською міською радою і Спілкою приватних виноробів та виноградарів Закарпаття. На площі Поштовій, де він проводився, заздалегідь підготувалися до зустрічі туристів і гостей краю. Напередодні святкування тут встановили символ Закарпаття як краю зі своїми звичаями і традиціями - йдеться про писанку, котра неабияк привернула увагу туристів своїм закарпатським колоритом. Поруч - у сквері на вул. Ракоці - розмістилися ятки зі сувенірами. Головною ж локацією заходу вже звично були винні підвали Ужгорода - так званий Богольвар, що сьогодні є однією з туристичних родзинок Ужгорода.

Вже традиційно для участі в “Сонячному напої” до обласного центру Закарпаття з’їхалися винороби з усього краю. Свою продукцію демонстрували понад 70 представників винної справи з різних куточків Закарпаття, зокрема з Виноградова, Мукачівщини, Іршавщини. Поки відвідувачі фестивалю дегустували напої, знавці виноградарства і виноробства розповідали їм про історію та секрети виготовлення закарпатського вина, традиції його вживання й особливості своєї професії. Кожен, хто завітав на фест, міг відчути неперевершений смак напоїв, придбати вподобане вино, продукцію бджільництва, продукти закарпатських сироварень, сувеніри, а головне - відпочити з сім’єю і товаришами, відклавши буденні негаразди до темної шафи.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  20/05/13, 14:51


№ 18 (711) Виконком. Визначено місця для відпочинку на Ужі

Цього тижня на засіданні виконавчого комітету було ухвалено рішення “Про облаштування місць відпочинку і заходи щодо запобігання загибелі людей на водних об’єктах міста”.

Відповідно до рішення визначено місця відпочинку для мешканців міста: біля дитячої залізниці в межах наб. Ботанічної на правому березі р. Ужа - 1000 кв. м; від транспортного мосту (наб. Студентська) до кінця парку “Боздоський” - 5000 кв. м; від пров. Навої до транспортного мосту в межах наб. Київської - 2000 кв. м.

Також передбачається: влаштувати водопостачання місць масового відпочинку мешканців міста біля води, а також водовідведення; вжити заходів для освітлення території визначених місць відпочинку.

Під час обговорення проекту рішення головний інженер КП “Водоканал” Михайло Брежнєв наголосив на тому, що жодних промислових та інших небезпечних скидів до річки Ужа на території міста немає.

За літо в міських оздоровчих таборах відпочинуть 4152 дитини

З метою оздоровлення і забезпечення повноцінного відпочинку дітей та підлітків, відповідно до міської Програми відпочинку на період літа 2013 року, на території міста будуть працювати 20 таборів із денним перебуванням.

Загалом до відпочинку й оздоровлення в таборах буде залучено 4152 дитини. Крім того, працюватиме табір на базі реабілітаційного відділення міської дитячої клінічної лікарні.

На вул. Капітульній планується створити новий сквер

З метою забез-печення благо-устрою території та створення скверу для відпочинку членами виконкому було ухвалено рішення про демонтаж чотирьох безгосподарних металевих гаражів, установлених без дозволу на внут-рішньоквартальних територіях на вул. Капітульній, навпроти Кафедрального собору.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  20/05/13, 14:51


№ 18 (711) День перемоги відзначали урочистою ходою і польовою кухнею

9-го травня в Ужгороді з нагоди 68-ої річниці Перемоги відбулася урочиста хода до Пагорба слави. Участь у масовому заході взяли ветерани війни, мешканці міста, не байдужі до своєї історії та її героїв, і представники органу міського самоврядування на чолі з мером Ужгорода Віктором Погорєловим. Учасники колони урочисто, під акомпанемент оркестру, пройшли до Пагорба Слави. Там відбувся мітинг-реквієм, під час якого присутні вшанували пам’ять воїнів, котрі віддали своє життя заради нашого з вами світлого майбутнього.

“Багато років минуло з того незабутнього травня 1945 року, але й сьогодні величний подвиг захисників і визволителів залишається невичерпним джерелом патріотизму й вірного служіння своєму народу, - сказав Віктор Погорєлов. - Цього славного дня ми згадуємо всіх, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося і віддаємо глибоку шану ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни. Цей дійсно святий день завжди викликає почуття світлої радості, безмежної гордості за наш народ та гіркий сум водночас. Знаючи, якою вагомою ціною завойовано нашу Перемогу, ми схиляємо голови перед священною пам’яттю загиблих. Ми у вічному боргу перед вами - за обірвану війною юність, за зразки мужності, силу духу, самопожертву, які ви виявили в боях за рідну землю. Всім, хто пройшов крізь вогонь Великої Вітчизняної, бажаю міцного здоров’я, родинного благополуччя і довгих літ щасливого та мирного життя!”.

За традицією цього дня на території амфітеатру в Ужгороді було також організовано польову кухню, де всіх охочих гостей свята пригощали солдатською кашею, а ветерани війни розповідали молодшому поколінню про ті страшні часи.

Іннеса МАНЗУЛИЧ

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  20/05/13, 14:50


№ 18 (711) Угоду про співпрацю з поляками підписав міський голова Віктор Погорелов

14-го травня відбулась одноденна поїздка міського голови Віктора Погорелова до Польщі, в м. Ярослав, де була підписана партнерська угода щодо реалізації грантового проекту “Ярослав - Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів” на 2013-2015 роки в рамках програми транскордонного співробітництва “Україна - Польща - Білорусь 2007-2013″.

У листопаді 2012 року Ужгородська міська рада отримала офіційне повідомлення від спільного технічного секретаріату програми транскордонного співробітництва про те, що спільний Українсько-Польський проект отримав фінансування 9 млн. грн. для української сторони - на реставрацію будівлі “Богольвар” в Ужгороді.

У період від листопада 2012 р. по травень 2013 р. проводилися підготовчі роботи, опрацювання окремих питань. Результатом проведеної роботи стало підписання партнерської угоди.

Таким чином, між основними партнерами проекту - м. Ужгород і м. Ярослав - була підписана партнерська угода, котра юридично закріпила умови реалізації цього проекту. З боку Ужгородської міської ради підписав угоду мер міста Віктор Погорелов, а з боку міської ради Ярослава - бурмістр Ярослава Анджей Вічавський.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  20/05/13, 14:50


№ 18 (711) Партнерство Закарпаття і Пряшівського та Кошицького країв Словаччини триватиме

Про це свідчать угоди, підписані в суботу, 11 травня, під час традиційного українсько-словацького Дня добросусідства. Участь у святі взяло чимало поважних гостей, серед них - очільник Закарпаття Олександр Ледида, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Словаччині Олег Гаваші, Надзвичайний і Повноважний Посол Словаччини в Україні Павол Гамжик, голова Пряшівського самоврядного краю Петер Худік, голова Кошицького самоврядного краю Зденек Требуля.

Цього разу свято українсько-словацької дружби провели на території пункту пропуску Ужгород - Вишнє Нємецьке. Офіційна частина, за звичаєм, відбувалась на очах у численних гостей дійства - офіційні угоди про співпрацю підписували на головній сцені.

Першими свої підписи під Програмою спільних дій між Закарпатською обласною державною адміністрацією і Пряшівським самоврядним краєм на період від травня 2013-го до травня 2014 року поставили керівники вищезгаданих регіонів - Олександр Ледида і Петер Худік. Також очільники Закарпатської області Олександр Ледида і Кошицького самоврядного краю Зденек Требуля письмово підтвердили наміри продовжити співробітництво, підписавши спільний виконавчий протокол. А ще Угоду про добросусідство укладено між селами Оноківці (Україна) і Петровце (Словаччина).

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада)  -  20/05/13, 14:50


№ 18 (711) Посміхайтесь добрим людям!

При дуже цікавій зустрічі з письменницею Юлією Драгун, авторкою книжок для дітей “Хто раніше встає”, “Горнятко доброти”, “Зернятко мудрості”, я одержала в подарунок її книгу “Посміхайтесь добрим людям”. Ця книга об’єднує пісні, написані Юлією Драгун у співдружності з композиторами - учителькою Галиною Гордійчук (вона першою поклала на музику вірші своєї знаної землячки зі села Новоселиці на Закарпатті) і Марією Жабляк - методистом Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Пісенний збірник адресований дітям дошкільного і молодшого шкільного віку, вихователям та музичним керівникам дошкільних навчальних закладів, учителям музичного мистецтва і керівникам гуртків, батькам. Він навчає християнської доброти, уміння ділитися з ближніми душевною радістю й теплом, любов’ю до отчої землі, рідного краю. Автори творять щиро, лірично, зворушливо.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  20/05/13, 14:50


№ 18 (711) Ужгородське приміське село Минай

Коли саме виникло стародавнє поселення Минай, яке у XVI ст. мало назву Нина, достеменно не відомо, хоча є припущення, що воно могло існувати вже наприкінці ХІІІ століття. В історичних джерелах за 1405 рік згадується село під назвою Нінє, володарями котрого були сторож-ницькі Даци, а в документах 1422-1424 рр. згадуються інші володарі - родина Минаїв. Мабуть, від них і отримало назву первісне поселення.

Угорсько-руське село

У джерелах за 1447 рік пові-домляється про володарів Гелмеціїв, очевидно Холмцівських, яким належала і частина земель Минаю, а в 1500 році Минай перебував у власності дворянських родин Баянгазьких та Пінковських. У 1512 році один із графів Другетів, володарів Ужанської домінії, надав певне володіння у Минаї і ченцям Чину Св. Павла (павликанцям). Ще в 1453 році три хати із земельними наділами в Минаї належали Габору Другету. У 1550 році за службу австрійській імператорській династії 2 хати з минайськими землями отримав Габор Мінаї, а 1556 року були тут володіння й Іштвана Мінаї.

У 1828 році в Минаї налічувалося 77 будинків з 452 мешканцями. Дослідник, автор “Географічного словника Угорщини” Елек Фейнеш, описуючи населені пункти Закарпаття, відзначав, що Минай - угорсько-руське село в комітаті Унг, за чверть милі від Ужгорода; мешканці: 55 римо-католиків, 120 греко-католиків, 109 реформатів і 158 євреїв; у селі є реформатська церква і синагога; землевласники - Мінаї, Молеї та ін.

Згідно з переписом 1880 року загальна кількість населення Минаю становила 282 особи, з них римо-католиків було 90 осіб, греко-католиків - 117, реформатів - 34, іудеїв - 41. Перепис 1910 року відмічає в селі наявність 350 мешканців, зокрема 65 римо-католиків, 175 греко-католиків, 57 реформатів, 53 іудеї.

У 1921-му і 1930-му роках перепис проводився вже у час входження Закарпаття - Підкарпатської Русі - до складу Чехословацької республіки. Відповідно до перепису 1921 року в селі проживала 341 особа, в т. ч. 85 римо-католиків, 133 греко-католики, 76 реформатів, 46 іудеїв і один іншого віросповідання. У 1930 році в Минаї було 420 мешканців, з них 110 римо-католиків, 163 греко-католики, 92 реформати, 53 іудеї та двоє іншого віросповідання.

Згідно з Мюнхенським договором 1938 року село Минай ввійшло до складу хортистської Угорщини. Тоді його населення становило 454 особи, з яких 92 були римо-католиками, 211 - греко-католиками, 92 - реформатами, 2 - православними і 57 - іудеями.

Цікавими є відомості про село Минай за 1939 рік. На той час земельні угіддя Минаю налічували 676 кадастр. гольдів, тобто приблизно 390 га землі. У 85 хатах проживало 480 мешканців. Греко-католицьким священиком у селі був отець Олексій Дулишкович, а реформатським - Дюла Тарці. Директором початкової державної школи був Михайло Санич. Земельні угіддя в селі розподілялися між власниками таким чином: Вінце Балог мав 12 гольдів, Бернат Гершкович - 20, Шімон Гершкович - 20, Бернат Якубович - 19 гольдів. Це були найбільші землевласники села. В селі проживали ремісники і торговці: столяр Йожеф Башані, швець Іштван Вароді (мол.), м’ясник і різник Соломон Шварц, тесляр Рудольф Кріспан, садівники Тодор і Дмитро Печефі, коваль Янош Мінаї, слюсар Карло Лепешка, торговець тютюновими виробами Габор Ф. Балог; Йожеф Грюнвальд продавав прянощі й харчові продукти, вдова Петера Яноша - молочні продукти, Армін Якубович - овочі і фрукти.

Інтелігенція і робітники

З відомих у той час мешканців села слід згадати отця Олексія Дулишковича - настоятеля місцевого храму Св. Петра і Павла, який народився у 1874 році в с. Минаї в сім’ї греко-католицького священика. Теологічну науку опанував у Будапештській центральній духовній семінарії. Був викладачем Ужгородської греко-католицької півцеучительської семінарії, протягом 18 років редагував газету “Gцrцg katolikus szemle” (”Греко-католицький огляд”).

У 1857 році в Минаї народився Янош Кальницький, що був реформатським священиком у с. Бежовці (Словаччина). Досить відомим був мешканець Минаю Вінце Балог, власник 12 кадастр. гольдів землі, який народився у 1852 році, а в 1923-1931 рр. перебував на заробітках в Америці. У 1898 році в Минаї народився Сілард Курті, потомок дворянської родини Фаїкурті, котрий володів 30 гольдами землі в селі, був головою місцевого осередку Угорської народної партії, службовцем Ужгородської державної будівельної контори. Хроністом села був Михайло Санич, директор місцевої державної початкової школи, голова добровільної пожежної команди. До речі, в Закарпатському краєзнавчому музеї зберігається прапор Минайської добровільної пожежної команди ще з 1936 року. Уродженцем села Минаю був і коваль Янош Мінаї, учасник та інвалід першої світової війни, який народився 1888 року.

Церква

Серед пам’яток Минаю слід згадати церкву Св. Петра і Павла. Вперше храм згадується у Протоколі візитації єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії владики Михайла Ольшавського 1751 року. В ньому значиться парафія в селі Коритняни, де настоятелем був отець Лука Молодовський. До цієї парафії, як філія, належало і село Минай, де куратором був Стефан Тронько. В поселенні нараховувалося 16 господарів, до сповіді спроможні були 70 греко-католицьких вірників - членів цих 16 ґаздівських сімей. До Коритнянської парафії належали також філії сіл Концова і Кетергеня.

Мабуть, первісна греко-католицька церква Минаю була дерев’яною і мала міститися в районі “старого села”, неподалік реформатської церкви. У Каталозі - переліку священиків і парафій, складеному в 1792 році, при єпископі Андрієві Бачинському, значиться парафія села Минаю, де священиком був Янош Громоші. Він обслуговував 115 вірників села, а прибуток становив 27 корон і 53 крейцери. До парафії належали філії: Кетергинь (нині Розівка), де нараховувалося 25 греко-католиків; Хомок із 68 греко-католиками; Концгаза (нині Концово) - 44 греко-католики.

У 1806 році, при тому ж єпископі Андрієві Бачинському, був зроблений новий облік парафій Мукачівської греко-католицької єпархії, де знаходимо і парафію Минаю. Місце священика було відсутнє. У парафії села Минаю було 119 греко-католиків, нараховувалося 19 греко-католицьких сімей. Була в селі одна римо-католицька сім’я. Село мало реформатського священика. В той час греко-католицької церковнопарафіяльної школи в селі ще не було. Того року в Минаї відбулося одне вінчання, 5 хрещень і 2 похорони. Згадуються філії в селах Хомоку, Концгазі й Кетергині. Минайська греко-католицька парафія разом з перерахованими філіями належала до Ужгородського намісництва - деканату. У тому ж році було здійснено упорядкування парафій Ужанського комітату, церкву Св. Петра і Павла с. Минаю було передано в підпорядкування Бежовському намісництву (нині Словаччина).

Отцем Стефаном Бендасом зроблено перелік парафій і священиків Мукачівської греко-католицької єпархії. В ньому знаходимо відомості про священиків, які задовольняли духовні потреби греко-католиків і с. Минаю. Так у 1764-1768 рр. священиком у селі був отець Йосиф Жеткей; у 1768-1773 рр. - о. Іштван Беньович-Міндель; у 1773-1804 рр. - о. Янош Громоші. У роках 1806-1850-му місце священика було вільним і духовні потреби вірників села задовольняли настоятелі Бежовської парафії Янош Сабов (1806-1822 рр.), Янош Шаламон (1822-1848) і Йожеф Шаламон (1848-1850). У 1850 р. священиком був Мигаль Маркош (бедевлянський), у 1851 р. - о. Андрій Комлоші, в 1852-1859 рр. - о. Іштван Дзюбаї, в 1859-1862 рр. - о. Антал Генці, в 1862-1868 рр. - о. Янош Грабар, у 1868-1870 рр. - о. Юлій Мустянович. Наступними духовними отцями парафії Минаю були о. Іван Бокшай (1870-1876 рр.), о. Олекса Бендас (1878-1880), о. Янош Шерегій (1880), о. Олександр Кимак (1881), о. Августин Яцкович (1882-1883), о. Андрій Барна (1883-1884), о. Габор Яцкович (1884-1887), о. Василь Грабар (1887-1889), о. Августин Лавришин (1890-1891), о. Андрій Ортутай (1891-1905). У 1905 році священиком села став отець Олексій Дулишкович. Саме при ньому в 1908 році у Минаї був зведений новий мурований храм Св. Петра і Павла, на новому місці при дорозі в сторону Чопа.

Парафія Минай значиться в переліку парафій Мукачівської греко-католицької єпархії 1908 року разом із філіями сіл Концова, Хомока, Розівки, хуторів Негребецька і Золдага. Тоді в Минаї проживали 142 греко-католики, 77 римо-католиків, 1 лютеранин, 54 реформати і 65 іудеїв; літургійними мовами богослужінь були руська та угорська; метричні книги велися вже з 1842 року. Правда, в переліку парафій Мукачівської єпархії за 1856 рік зазначається, що метричні книги велися в Минаї ще з 1773 р. Це вказує на те, що в селі вже тоді була дерев’яна церква Св. Петра і Павла.

Дослідник храмової архітектури Закарпаття Михайло Сирохман, описуючи храм у с. Минаї, відзначає, що нову муровану церкву було збудовано саме в 1908 році, при єпископі Мукачівської єпархії владиці Юлієві Фірцаку, і освятив її отець Іван Яцкович - один з високих достойників Мукачівської єпархії, канонік, ректор Ужгородської богословської семінарії, перший голова правління Товариства Св. Василія Великого в Ужгороді.

Новий храм з однією вежею прямокутної форми із заокругленим святилищем будувався при настоятелі о. Олексієві Дулишковичу в католицькому церковному архітектурному стилі, без іконостаса, з двома бічними вівтарями - Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа. Церква була спільним храмом греко- і римо-католиків; літургія - Служба Божа - велася двома мовами: руською й угорською. Церква була збудована за рахунок благодійних пожертвувань вірників єпархії. Так отець Іоанн Кабацій подарував на будівництво нового храму 600 корун. Загальна сума витрат на будівництво храму становила 20 000 корун. Розписи в храмі виконав у 1913 році художник Бейла Мігалі при настоятелі о. Олексієві Дулишковичі й кураторі Іванові Петері. Отець Олексій Дулишкович виконував свої душпастирські обов’язки настоятеля храму Св. Петра і Павла до 1943 року. Від 1943-го по 1949 рік настоятелем церкви був отець Микола Сабов.

Минайський храм діяв до 1949 року, аж поки нова тоталітарна влада не ліквідувала Мукачівську греко-католицьку єпархію. Храм було закрито, а в 1963 році взагалі було знято з обліку і перетворено на складське приміщення культторгу. Минали роки, десятиліття, але у вірників села жевріла надія на відродження Мукачівської єпархії та відновлення храму Господнього в селі.

У рік здобуття Україною незалежності була відновлена греко-католицька громада Минаю - 31 липня 1991 року. А 16 жовтня того ж року понівечену церкву було повернуто громаді, яка взялася до відновлення храму. Громаду очолив отець Олександр Легеза - син репресованого священика Стефана Легези, котрий помер 11 липня 1955 року в таборі ГУЛАГу в місті Явасі Мордовської АРСР.

Отець Олександр Легеза (нині ставрофорний протоієрей), колишній семінарист Ужгородської богословської академії, у 1947 році завершив фактично навчання в семінарії, але у зв’язку з її ліквідацією не був висвячений. Тільки 19 травня 1957 року він був підпільно (будучи на державній службі в Закарпатлісі) висвячений у новоієреї єпископом Миколою Чернецьким. Декретом № 304 від 17 жовтня 1991 року єпископ-ординарій Мукачівської греко-католицької єпархії владика Іван Семедій призначив отця Олександра Легезу помічним священиком Ужгородського кафедрального собору та адміністратором храму Св. Петра і Павла с. Минаю і храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Концова. Перед отцем Олександром стояло нелегке завдання - в обох селах храми були дуже понівечені. Проте, будучи людиною побожною і надзвичайно працьовитою, він узяв на себе цю нелегку ношу, очоливши відновлювальні роботи, при допомозі вірників і куратора М. Югаса.

Церкву відбудували, встановили нову вежу, виготовили нові престоли, лавиці, встановили новий дзвін. У 1992 році художник Федір Лащак зі своїм сином Дмитром відреставрували інтер’єр. 12-го липня 1995 року єпископом-ординарієм Мукачівської греко-католицької єпархії було освячено оновлену церкву Св. Петра і Павла. Поступово налагоджувалося релігійно-духовне життя громади. Під час богослужінь супроводжували спів у різний час дяки Марія Ялч, Іван Павлиш, Іван Мицулич, тлінні останки котрих покояться на місцевому кладовищі. За сприяння Івана Павлиша 19 листопада 2000 року був встановлений новий Хрест Господній, який освятили отці Олександр Легеза, Михайло Баник та інші. У 2000 році ставрофорний протоієрей Олександр Легеза вийшов на заслужений відпочинок, ставши священиком-емеритом.

(Далі буде)

Людвіг ФІЛІП, краєзнавець

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  20/05/13, 14:49


№ 18 (711) Вибір однозначний - Музика. З нагоди ювілею ужгородської піаністки Маріанни Сокач

Закарпаття - це перлина, скарбниця працьовитих людей і народних талантів, взірець щирості й гостинності, невичерпне джерело доброзичливості і ввічливості, куточок, звеличений працею. Закарпатці пишаються своїми видатними земляками, такими, як Дезидерій Задор, Іштван Мартон, Петро Милославський, Володимир Гошовський, Семіраміда Хосроєва, Маріанна Валковська. У когорті відомих митців - вихідців із багатого на таланти Закарпаття чимало обдарованих співаків, виконавців, композиторів, диригентів. Уже давно заявили про себе Йожеф Ермінь, Етела Чуприк, Петро Матій, Марія Зубанич, Оксана Ільницька, Світлана Стегней, Віктор Теличко та багато інших. Ці імена викликають в душі повагу й гордість за те, що їхнє творче життя проходить у нашому рідному місті.

Музична культура Закарпаття, як і кожне значне музичне явище, має неповторну своєрідність, часові особливості, усталену систему засобів музичної виразності, що базуються на тривких, випробуваних десятиліттями місцевих музичних традиціях. Професійне мистецтво краю живилось і досі надихається творчою енергією народної естетики. Саме з цього вічного джерела черпає натхнення чудовий музикант Маріанна Сокач.

Маріанна Ернестівна Сокач - старший викладач Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора, Ужгородського факультету Донецької державної музичної академії імені С. С. Прокоф’єва. Її знають в області як прекрасного музиканта, талановитого педагога, високопрофесійного виконавця.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  20/05/13, 14:49




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS