Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за 20/01/10



№ 1 (573) Сергій Ратушняк: “Просніться, браття!! І не будьмо вже рабами на рідній землі!”

В останні дні передвиборної кампанії мер Ужгорода й кандидат у Президенти України Сергій Ратушняк спілкувався із земляками в різних куточках області. Примітно, що 10 січня на диво широке коло слухачів він зібрав у Мукачеві, зламавши міф про всемогутність родини Балог у цьому місті. Побував Сергій Миколайович і на Рахівщині, а 12 січня провів аж п’ять зустрічей із представниками місцевих громад у Міжгір’ї, Воловці, Великому Березному, Перечині, на яких були присутні близько двох тисяч людей.

Мешканці Міжгір’я прийшли на зустріч з кандидатом у Президенти України Сергієм Ратушняком, щоб почути правду й знайти вихід із ситуації, в якій опинилося Закарпаття. Край, що межує з чотирма країнами ЄС та розташований у центрі Європи, став територією із комплексом меншовартості. Закарпатець Сергій Ратушняк - перший, хто заявив на всю державу про готовність довести протилежне: Закарпаття з його попереднім досвідом життя в Європі може й буде прикладом для всієї України. “Територію Закарпаття з населенням 1 млн. 300 тис. душ подарували одній сім’ї - Балог. Таке треба припинити, і тепер цього не буде”, - заявив Сергій Ратушняк. Віддана Балогам на відкуп розграбована область деградувала, розкрадалася (32 га закарпатських полонин загарбано цим кланом), знищено пріоритетні виробничі галузі, і, як наслідок, за соціально-економічними параметрами ми програємо іншим областям. Сергій Ратушняк має намір поламати консервативне бачення Україною Закарпаття як краю покірних і безсловесних рабів, якими заправляють Балога і “Барва”. Ми зможемо розвивати економіку й соціально-гуманітарні сфери регіону, але тільки зруйнувавши злочинну вертикаль влади в області й країні.

Для розвитку й модернізації розграбованих регіону та країни потрібні кошти. Як справжній закарпатець, що знає, як заробити гроші, Сергій Ратушняк пропонує конкретну програму того, де знайти кошти і як суттєво збільшити Державний і місцеві бюджети. Нею він поділився з людьми, які прийшли на зустріч, а також назвав невідомі для них факти банківського бандитизму, суддівської корупції, розповів, як “вимиваються” наші гроші. Крім олігархів, які привласнили підприємства за вартістю одного його місячного прибутку (замість суми 5-річного прибутку), прихопивши собі і своїм сім’ям металургійні, хімічні підприємства, порти, нашу державу дожирає чиновницький апарат із мільярдними коштами на їхнє утримання: наприклад, апарат СБУ зріс до 47 тис. працівників, а штат прикордонників - охоронців кордону - до 12 тисяч та ще 32 тисячі осіб ними керують. Боротьба з бідністю матиме результат за умови запропонованих Сергієм Ратушняком рішучих кроків: переоцінки вкрадених у держави підприємств (для чого слід внести зміни до законодавства), оподаткування надлишкового майна на рівні 1 відсотка від державної власності, припинення пограбунку місцевого самоврядування, якому залишається тільки третина від заробленого, введення 20-відсоткової плати за користування надрами і транзит. (Вочевидь, Ющенко прочитав програму Ратушняка, бо почав випускати плакати з пропозицією обкласти 20-відсотковим податком літаки та яхти).

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини, Країна)  -  20/01/10, 13:31


№ 1 (573) Нотний архів Дезидерія Задора повернувся в Ужгород

Нинішній понеділок для викладачів та студентів Ужгородського державного музичного училища позначився яскравою подією - вони отримали в дар від родини Задорів нотний архів Дезидерія Євгеновича. Таким чином, услід за ім’ям через 17 років заклад здобув і безцінну спадщину свого першого директора.

Олена МАКАРА, “Ужгород”

До Ужгорода син видатного закарпатця, чудовий віолончеліст, нині концерт-мейстер Дебреценського симфонічного оркестру Іштван Задор привіз близько півтисячі нотних збірок з бібліотеки батька. Тут практично вся світова класика. Причому це твори, з котрими Дезидерій Євгенович регулярно працював. Серед презентованих є унікальні екземпляри, яким близько 100 років і яких нині, звісно, майже не знайти; є ті, які Задор придбав ще студентом у Празі, як і ті, що йому дарували, як-от збірник творів Петра Чайковського для оркестру з дарчим написом Євгена Шерегія до 50-річчя митця (1962 рік). Крім того, пан Іштван передав училищу і записи ранніх творів Дезидерія Євгеновича, датовані 1930 роком. “Не знаю, як би на це відреагував батько: мені здається, ці ноти він ретельно ховав, проте я насмілився привезти їх, бо, на мою думку, було б добре, аби студенти і викладачі познайомилися і з Задором-початківцем, - сказав він. - А ще я був би радий їх колись почути”.

“До речі, кілька років тому пан Іштван знайшов цікавий рукопис твору раннього Задора “Глорія” для мішаного хору і симфонічного оркестру. Його перше виконання відбулося в рамках фестивалю “Музичне сузір’я Закарпаття”, на якому обов’язково звучать твори видатного композитора і почесним гостем якого неодноразово ставав його син, - розповів Віктор Теличко, голова Закарпатського осередку Національної спілки композиторів України. - А нині - такий безцінний подарунок, котрий, безумовно, стане нам усім у пригоді. Гадаю, ця подія надихне і викладачів, і студентів на подальшу творчу роботу”.

Проте не лише ноти “оселяться” в бібліотеці Ужгородського музучилища. Музей першого директора, яким по праву пишається заклад, поповниться унікальними документами: оригіналом атестату зрілості Д. Задора, виданим йому гімназією Другетів, довідкою 20-х років минулого століття про те, що Євген та Жозефіна Задори, батьки композитора, були активними учасниками хору “Боян” і своєю виконавською майстерністю збагатили рівень хору, та репертуарною збіркою 1926 року, якою користувався Євген Задор. “Крім того, ми з сестрами вирішили передати і другий екземпляр збірки “Народних пісень Закарпаття” з помітками Бартока”, - додав Іштван Задор. У свою чергу, Світлана Стегней, директор УжДМУ, принагідно повідомила, що нещодавно натрапила на документ 1945 року про призначення Дезидерія Задора керівником училища, і він теж додасться до музейної експозиції. На першого директора тут рівняються, його ім’я асоціюється із професіоналізмом, каже Світлана Іванівна, а свідченням того, що започаткована ним справа має гідне продовження, є те, що щороку викладачі та колективи закладу, а також його випускники стають лауреатами обласної премії у галузі музичного та виконавського мистецтва імені Дезидерія Задора.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Новини, Країна)  -  20/01/10, 13:31


№ 1 (573) Кардіореанімаційне відділення УЦМКЛ оновлено

Напередодні Різдва міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк символічно відкрив реконструйоване кардіореанімаційне відділення Ужгородської центральної міської клінічної лікарні. На ремонт було виділено 900 тис. гривень, ці кошти дозволили обладнати кардіореанімацію новітньою технікою та зробити так, аби лікарі працювали в євроумовах, а пацієнти мали змогу почуватися в лікарні комфортно.

Як зауважив головний лікар УЦМКЛ Іван Курах, відтепер хворим на серцево-судинні недуги не потрібно буде виїжджати на лікування за кордон, адже вони і в рідному місті зможуть отримати кваліфіковану медичну допомогу. А ще подякував Сергієві Ратушняку за те, що з його допомогою відкрито вже 3 осучаснені відділення - пульмонологічне, загальної та кардіореанімації.

Сергій Ратушняк, у свою чергу, привітав медиків з Новим роком та Різдвом Христовим і пообіцяв, що піклуватиметься про лікарні й надалі. Зокрема наступним кроком стане заміна бойлерної системи вартістю у 100-150 тисяч гривень, адже для нормального функціонування лікарні тепло є вкрай важливим фактором.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/01/10, 13:30


№ 1 (573) Андрія Погорєлова відсторонено від виконання обов’язків

Рішення про тимчасове відсторонення від виконання обов’язків начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрія Погорєлова прийнято профільним міністерством.

У держуправлінні призначено перевірку, котра має розставити всі крапки над “і”, проте нагадаємо, що очільник крайового КРУ на одній з прес-конференцій раніше вже заявляв про порушення у структурі, керованій сином колишнього мера Ужгорода.

Кажуть, балогівці дуже болісно сприйняли не погоджене з ними усунення з крісла своєї людини. Адже саме за допомогою Андрія Погорєлова їм удавалося гальмувати чимало проектів, які мали сприяти розвитку й процвітанню Ужгорода. Найбільш резонансне й цинічне вставляння палиць у колеса стосувалося зведення аквапарку в місті.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/01/10, 13:30


№ 1 (573) Протягом першої новорічної доби ужгородців побільшало на 12 чоловік

Першого дня 2010-го в міському пологовому будинку народилося 17 немовлят, 12-ро з них - у родинах ужгородців. Таким чином нас стало більше на 9 хлопчиків та 3 дівчаток.

Лік новорічним городянам о 1.05 відкрив 4-кілограмовий “здоровань” зі зростом 56 см, котрий з’явився в сім’ї Цаплуків. Хлопчика назвали Олександром, що в перекладі з грецької означає “захисник людей”. Його батьки зареєстрували в міському РАЦСі в переддень Старого Нового року. “Отримали прописку” наступні за ним двійнята - Віталій (від лат. “життєвий”) та Михайло (від давньоєвр. “подібний до Бога”), котрі з інтервалом у 10 хвилин (о 3.55 та 4.05) “знайшлися” у Світлани Поп, та народжені Тетяною Литовченко близько 9-ї Кароліна (від лат. “королева”) й Аліна (від грец. “сонячна”). Обидві “парочки” доношені, здоровенькі, каже Олександра Шютєва, виконувачка обов’язки головного лікаря пологового будинку. Загалом усі пологи тієї доби пройшли без ексцесів, до того ж за присутності когось із рідних, що свідчить про те, що партнерські пологи стають звичним явищем.

Найлегший із народжених того дня карапуз має вагу 2,5 кг, а найважчий - 4 кг. Для більшості породіль, вік котрих коливається від 19 до 38 років, це були 2-3 пологи, тоді як для 27-річної ромки Ольги Дежі - 8-мі.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Новини)  -  20/01/10, 13:30


№ 1 (573) В Ужгороді продовжують незаконно проводити азартні ігри

Працівники податкової міліції під час здійснення оперативних заходів щодо дотримання вимог Закону “Про заборону грального бізнесу в Україні” з дозволу та в присутності адміністратора оглянули приміщення інтернет-кафе в Ужгороді, яке орендує приватний підприємець Н., місцевий мешканець.

Уході огляду виявлено 4 комп’ютери, підключені до електромережі, на одному з них брав участь в азартній грі громадянин, який вніс відповідну грошову ставку адміністратору залу. Документи, які б підтверджували походження комп’ютерів та їх власника, відсутні.

Складено протокол огляду місця події, взято пояснення від відвідувача закладу. Він підтвердив факт здійснення ставки для участі в азартній грі у розмірі 50 грн., які були перераховані на електронний рахунок з метою отримання виграшу. Адміністратор інтернет-кафе від надання пояснень відмовилася.

Товарно-матеріальні цінності орієнтовною вартістю 50 тис. грн. описано та вилучено. Матеріали знаходяться на вирішенні згідно з чинним законодавством.

За матеріалами УПМ ДПА у Закарпатській області

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/01/10, 13:29


№ 1 (573) Повноважний представник дитинства

“Давним-давно жив на світі дивовижний казкар. Свої казки він не придумував, ні - вони росли в нього в саду, і він віддавав плоди своєї праці дітям”. Про цього казкового садівника я прочитав у книжці чудового письменника О. Дріза і подумав: це про нього, тому що саме його називали Добрим чарівником, кожна зустріч із яким залишала в дитячій душі чудову казку про різнобарвний світ, сповнений захопливих відкриттів. Усе своє життя він залишався повноважним представником дитинства, його ім’я знали далеко за межами нашого Закарпаття. Він - це Золтан Баконій, лауреат премій імені Дмитра Вакарова, Костянтина Ушинського, заслужений учитель України.

Золтан Степанович - дуже дорога мені людина, він відіграв відчутну роль у моєму становленні як педагога і людини.

Лев ЛУЦКЕР

Золтан Баконій народився в казково красивому селі Невицьке, що потопає в зелені гір, із середньовічним замком, із башт якого відкривається чудовий вид на долину річки Уж. Невицьке мальовниче будь-якої пори року, тож не випадково саме тут приходило натхнення до багатьох закарпатських митців. У цих місцях любив працювати й патріарх закарпатської школи живопису Йосип Бокшай. Маленькому Золтану подобалося спостерігати за роботою майстра. Волею долі цей художник, імені якого хлопчик тоді ще не знав, згодом став його вчителем та наставником. І коли одного разу під час занять з образотворчого мистецтва в гімназії юний Золтан зізнався наставнику, що дуже любить малювати, але в нього сильно болять очі, той заспокоїв його: “Ти будеш учителем і зможеш передати все, чого я тебе навчив, дітям “. І З. Баконій не підвів майстра - став чуйним та мудрим педагогом.

Спочатку навчав малювання школярів Тячівщини, Хустщини, Перечинщини й Ужгородщини. А згодом понад 40 років віддав створеній 1947 року ізостудії в Ужгородському будинку піонерів і школярів, яка з маленького гуртка юних любителів малювання виросла в художню школу. Причому студію З. Баконія відвідували не тільки ужгородські школярі - сюди доїжджали, часто разом із мамами, маленькі жителі з Великоберезнянщини, Перечинщини, Берегівщини. З 8 тисяч дітей, які долучалися до таємниць образотворчого мистецтва, 300 пов’язали своє життя з професіями архітектора, живописця, скульптора, графіка, мистецтвознавця. Більшість же учнів Золтана Степановича стали чудовими лікарями, інженерами, вчителями, робітниками, службовцями, але всі вони вдячні за те, що він допоміг їм полюбити мистецтво, і вони передали цю любов своїм дітям та онукам. Вихованці майстра живуть і працюють не тільки на Закарпатті, вони роз’їхалися по всьому світу, їх можна зустріти і в Росії, і в Англії, і в Америці, і в Німеччині… “Він чарівник юної мрії, - казав мені Михайло Томчаній, чудовий художник і архітектор, мій давній друг, з яким торік ми зустрілися у нього вдома в Будапешті і, перебираючи старі фотографії, згадували нашого вчителя. - Якщо б усі вчителі були такими педагогами, як Золтан Степанович, світ переповнився б геніальними людьми”.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  20/01/10, 13:29


№ 1 (573) Тетяна Ніколенко: “У людей мого віку дитинство зіпсувала війна, а старість - перебудова. Та я не скаржуся - жили якось активніше, веселіше, ніж нинішнє покоління”

10 січня Тетяна Михайлівна Ніколенко відсвяткувала 80. Каже, якби детально описувати пережите нею, то треба б братися за роман, а не газетну статтю. Сам період Великої Вітчизняної війни, перебування в концтаборах - окрема книга тяжкої історії, пропущеної через її долю. Проте ця мужня жінка за натурою оптимістка, тож поряд із трагічними спогадами, від яких у неї на очі навертаються сльози, в розмові переходить і до філософських роздумів. Про те, що щастя не в грошах (хоч і без них не обійтися), а в спілкуванні з хорошими цікавими людьми, котрих на своєму шляху зустріла немало. Що життя - це рух, і тому вона досі намагається все робити сама, аби не “заіржавіти”. Слово за слово, виявляється, що Тетяна Михайлівна іноді під настрій пише вірші, навіть збиралася написати книжку про своє дитинство. Їй є про що розповісти, тож маємо за честь запросити її стати гостем наших “Суботніх зустрічей”.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

- Тетяно Михайлівно, ви родом із Росії. Як опинилися в Ужгороді?

- Це довга історія. Я народилася в селі Лосени на Смоленщині, там пройшла найщасливіша частина мого дитинства. І хоч жили скромно - мама нас, шістьох дітей, ростила сама, - проте весело, в любові й ласці. Ми, малі, пасли собі овець, гусей, кіз, та цю безтурботність перервала війна. Вона забрала двох найстарших братів: один загинув на фронті в Прибалтиці, другий - евакуюючи колгоспну худобу до Сибіру. А ми залишилися в окупованому фашистами рідному краї, проте свято вірили в Перемогу і намагалися якось наблизити її. Як? На Смоленщині був сильний партизанський рух, тож допомагали підпільникам. 13-річний брат Олександр уночі з двома сумками простував до лісу, несучи туди харчі, іноді виконував роль розвідника. Та хтось із односельчан, що записалися в поліцаї, видав нашу сім’ю. Попалися “на гарячому”, коли в хаті знаходився партизанський зв’язківець. Його вивели надвір і розстріляли, дім відразу спалили, а всю нашу родину та ще 4 інші, котрих запідозрили в підтримці партизанів, заарештували й відправили в концтабір. Тільки старшу сестру одразу повели на розстріл… Аж через 2 десятки років я довідалася, що фашист промахнувся, влучив не в неї, а в полу пальто, що розвівалося вітром, і за їхнім звичаєм удруге проводити страту не стали - сестру забрали в бункер. Що вона там пережила - тяжко переказувати, але зрештою чудом утекла звідти.

Нас, трьох молодших, разом із мамою в “телячому” вагоні, набитому так, що їхати можна було тільки стоячи впритул, відправили до Польщі. Про їжу, пиття, туалет мова навіть не йшла. На станціях просто викидали з вагонів трупи. Це жахіття забути неможливо… І не менш страшними виявилися наступні 2 роки перебування в концтаборі. Спершу нас усіх привезли в Освенцим. Це було 22 жовтня 1943-го. Коли людей випустили з вагонів, вони кинулися пити воду з калюж, так замучила їх спрага. В концтаборі переслідувало постійне відчуття голоду. На день давали 200 грамів чорного хліба - глевкого, а відтак важкого, тож шматочок отримували зовсім маленький, а ще - рідкий суп і трохи води. Свій хліб мама розділяла нам. Навіть коли дітей відокремили в інші бараки, вона через певний час дізналася, де ми, і вночі нишком, непомічена наглядачами, прокрадалася, щоб підсунути під двері по зекономленому шматочку…

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  20/01/10, 13:28




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS