Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за Січень 2010



№ 1 (573) Андрія Погорєлова відсторонено від виконання обов’язків

Рішення про тимчасове відсторонення від виконання обов’язків начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрія Погорєлова прийнято профільним міністерством.

У держуправлінні призначено перевірку, котра має розставити всі крапки над “і”, проте нагадаємо, що очільник крайового КРУ на одній з прес-конференцій раніше вже заявляв про порушення у структурі, керованій сином колишнього мера Ужгорода.

Кажуть, балогівці дуже болісно сприйняли не погоджене з ними усунення з крісла своєї людини. Адже саме за допомогою Андрія Погорєлова їм удавалося гальмувати чимало проектів, які мали сприяти розвитку й процвітанню Ужгорода. Найбільш резонансне й цинічне вставляння палиць у колеса стосувалося зведення аквапарку в місті.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/01/10, 13:30


№ 1 (573) Протягом першої новорічної доби ужгородців побільшало на 12 чоловік

Першого дня 2010-го в міському пологовому будинку народилося 17 немовлят, 12-ро з них - у родинах ужгородців. Таким чином нас стало більше на 9 хлопчиків та 3 дівчаток.

Лік новорічним городянам о 1.05 відкрив 4-кілограмовий “здоровань” зі зростом 56 см, котрий з’явився в сім’ї Цаплуків. Хлопчика назвали Олександром, що в перекладі з грецької означає “захисник людей”. Його батьки зареєстрували в міському РАЦСі в переддень Старого Нового року. “Отримали прописку” наступні за ним двійнята - Віталій (від лат. “життєвий”) та Михайло (від давньоєвр. “подібний до Бога”), котрі з інтервалом у 10 хвилин (о 3.55 та 4.05) “знайшлися” у Світлани Поп, та народжені Тетяною Литовченко близько 9-ї Кароліна (від лат. “королева”) й Аліна (від грец. “сонячна”). Обидві “парочки” доношені, здоровенькі, каже Олександра Шютєва, виконувачка обов’язки головного лікаря пологового будинку. Загалом усі пологи тієї доби пройшли без ексцесів, до того ж за присутності когось із рідних, що свідчить про те, що партнерські пологи стають звичним явищем.

Найлегший із народжених того дня карапуз має вагу 2,5 кг, а найважчий - 4 кг. Для більшості породіль, вік котрих коливається від 19 до 38 років, це були 2-3 пологи, тоді як для 27-річної ромки Ольги Дежі - 8-мі.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Новини)  -  20/01/10, 13:30


№ 1 (573) В Ужгороді продовжують незаконно проводити азартні ігри

Працівники податкової міліції під час здійснення оперативних заходів щодо дотримання вимог Закону “Про заборону грального бізнесу в Україні” з дозволу та в присутності адміністратора оглянули приміщення інтернет-кафе в Ужгороді, яке орендує приватний підприємець Н., місцевий мешканець.

Уході огляду виявлено 4 комп’ютери, підключені до електромережі, на одному з них брав участь в азартній грі громадянин, який вніс відповідну грошову ставку адміністратору залу. Документи, які б підтверджували походження комп’ютерів та їх власника, відсутні.

Складено протокол огляду місця події, взято пояснення від відвідувача закладу. Він підтвердив факт здійснення ставки для участі в азартній грі у розмірі 50 грн., які були перераховані на електронний рахунок з метою отримання виграшу. Адміністратор інтернет-кафе від надання пояснень відмовилася.

Товарно-матеріальні цінності орієнтовною вартістю 50 тис. грн. описано та вилучено. Матеріали знаходяться на вирішенні згідно з чинним законодавством.

За матеріалами УПМ ДПА у Закарпатській області

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/01/10, 13:29


№ 1 (573) Повноважний представник дитинства

“Давним-давно жив на світі дивовижний казкар. Свої казки він не придумував, ні - вони росли в нього в саду, і він віддавав плоди своєї праці дітям”. Про цього казкового садівника я прочитав у книжці чудового письменника О. Дріза і подумав: це про нього, тому що саме його називали Добрим чарівником, кожна зустріч із яким залишала в дитячій душі чудову казку про різнобарвний світ, сповнений захопливих відкриттів. Усе своє життя він залишався повноважним представником дитинства, його ім’я знали далеко за межами нашого Закарпаття. Він - це Золтан Баконій, лауреат премій імені Дмитра Вакарова, Костянтина Ушинського, заслужений учитель України.

Золтан Степанович - дуже дорога мені людина, він відіграв відчутну роль у моєму становленні як педагога і людини.

Лев ЛУЦКЕР

Золтан Баконій народився в казково красивому селі Невицьке, що потопає в зелені гір, із середньовічним замком, із башт якого відкривається чудовий вид на долину річки Уж. Невицьке мальовниче будь-якої пори року, тож не випадково саме тут приходило натхнення до багатьох закарпатських митців. У цих місцях любив працювати й патріарх закарпатської школи живопису Йосип Бокшай. Маленькому Золтану подобалося спостерігати за роботою майстра. Волею долі цей художник, імені якого хлопчик тоді ще не знав, згодом став його вчителем та наставником. І коли одного разу під час занять з образотворчого мистецтва в гімназії юний Золтан зізнався наставнику, що дуже любить малювати, але в нього сильно болять очі, той заспокоїв його: “Ти будеш учителем і зможеш передати все, чого я тебе навчив, дітям “. І З. Баконій не підвів майстра - став чуйним та мудрим педагогом.

Спочатку навчав малювання школярів Тячівщини, Хустщини, Перечинщини й Ужгородщини. А згодом понад 40 років віддав створеній 1947 року ізостудії в Ужгородському будинку піонерів і школярів, яка з маленького гуртка юних любителів малювання виросла в художню школу. Причому студію З. Баконія відвідували не тільки ужгородські школярі - сюди доїжджали, часто разом із мамами, маленькі жителі з Великоберезнянщини, Перечинщини, Берегівщини. З 8 тисяч дітей, які долучалися до таємниць образотворчого мистецтва, 300 пов’язали своє життя з професіями архітектора, живописця, скульптора, графіка, мистецтвознавця. Більшість же учнів Золтана Степановича стали чудовими лікарями, інженерами, вчителями, робітниками, службовцями, але всі вони вдячні за те, що він допоміг їм полюбити мистецтво, і вони передали цю любов своїм дітям та онукам. Вихованці майстра живуть і працюють не тільки на Закарпатті, вони роз’їхалися по всьому світу, їх можна зустріти і в Росії, і в Англії, і в Америці, і в Німеччині… “Він чарівник юної мрії, - казав мені Михайло Томчаній, чудовий художник і архітектор, мій давній друг, з яким торік ми зустрілися у нього вдома в Будапешті і, перебираючи старі фотографії, згадували нашого вчителя. - Якщо б усі вчителі були такими педагогами, як Золтан Степанович, світ переповнився б геніальними людьми”.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  20/01/10, 13:29


№ 1 (573) Тетяна Ніколенко: “У людей мого віку дитинство зіпсувала війна, а старість - перебудова. Та я не скаржуся - жили якось активніше, веселіше, ніж нинішнє покоління”

10 січня Тетяна Михайлівна Ніколенко відсвяткувала 80. Каже, якби детально описувати пережите нею, то треба б братися за роман, а не газетну статтю. Сам період Великої Вітчизняної війни, перебування в концтаборах - окрема книга тяжкої історії, пропущеної через її долю. Проте ця мужня жінка за натурою оптимістка, тож поряд із трагічними спогадами, від яких у неї на очі навертаються сльози, в розмові переходить і до філософських роздумів. Про те, що щастя не в грошах (хоч і без них не обійтися), а в спілкуванні з хорошими цікавими людьми, котрих на своєму шляху зустріла немало. Що життя - це рух, і тому вона досі намагається все робити сама, аби не “заіржавіти”. Слово за слово, виявляється, що Тетяна Михайлівна іноді під настрій пише вірші, навіть збиралася написати книжку про своє дитинство. Їй є про що розповісти, тож маємо за честь запросити її стати гостем наших “Суботніх зустрічей”.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

- Тетяно Михайлівно, ви родом із Росії. Як опинилися в Ужгороді?

- Це довга історія. Я народилася в селі Лосени на Смоленщині, там пройшла найщасливіша частина мого дитинства. І хоч жили скромно - мама нас, шістьох дітей, ростила сама, - проте весело, в любові й ласці. Ми, малі, пасли собі овець, гусей, кіз, та цю безтурботність перервала війна. Вона забрала двох найстарших братів: один загинув на фронті в Прибалтиці, другий - евакуюючи колгоспну худобу до Сибіру. А ми залишилися в окупованому фашистами рідному краї, проте свято вірили в Перемогу і намагалися якось наблизити її. Як? На Смоленщині був сильний партизанський рух, тож допомагали підпільникам. 13-річний брат Олександр уночі з двома сумками простував до лісу, несучи туди харчі, іноді виконував роль розвідника. Та хтось із односельчан, що записалися в поліцаї, видав нашу сім’ю. Попалися “на гарячому”, коли в хаті знаходився партизанський зв’язківець. Його вивели надвір і розстріляли, дім відразу спалили, а всю нашу родину та ще 4 інші, котрих запідозрили в підтримці партизанів, заарештували й відправили в концтабір. Тільки старшу сестру одразу повели на розстріл… Аж через 2 десятки років я довідалася, що фашист промахнувся, влучив не в неї, а в полу пальто, що розвівалося вітром, і за їхнім звичаєм удруге проводити страту не стали - сестру забрали в бункер. Що вона там пережила - тяжко переказувати, але зрештою чудом утекла звідти.

Нас, трьох молодших, разом із мамою в “телячому” вагоні, набитому так, що їхати можна було тільки стоячи впритул, відправили до Польщі. Про їжу, пиття, туалет мова навіть не йшла. На станціях просто викидали з вагонів трупи. Це жахіття забути неможливо… І не менш страшними виявилися наступні 2 роки перебування в концтаборі. Спершу нас усіх привезли в Освенцим. Це було 22 жовтня 1943-го. Коли людей випустили з вагонів, вони кинулися пити воду з калюж, так замучила їх спрага. В концтаборі переслідувало постійне відчуття голоду. На день давали 200 грамів чорного хліба - глевкого, а відтак важкого, тож шматочок отримували зовсім маленький, а ще - рідкий суп і трохи води. Свій хліб мама розділяла нам. Навіть коли дітей відокремили в інші бараки, вона через певний час дізналася, де ми, і вночі нишком, непомічена наглядачами, прокрадалася, щоб підсунути під двері по зекономленому шматочку…

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  20/01/10, 13:28


№ 52 (572) Сергій Ратушняк: “Я ніколи не займався словоблудством. Я працював, і мої справи кожен виборець може побачити”

Журналісти сайту “Трибуна” взяли велике інтерв’ю в мера Ужгорода Сергія Ратушняка. Пропонуємо читачам частину з нього, яка стосується боротьби з корупцією, відповідальності за передвиборні обіцянки тощо.

- Сергію Миколайовичу, серед двох основних проблем сьогоднішньої України ви назвали злодійство і корупцію. Дійсно, корупція стала природною ланкою взаємин у цій державі, і вже навіть здається, що перемогти її не можна. Як президент Ратушняк має намір боротися з цією проблемою?

- Президент Ющенко знищив суспільні інститути і правоохоронні органи. Вони, звичайно, активно знищувалися і при Кравчукові, і при Кучмі, але при Ющенкові настільки усе дегенерувало, що в нас уже немає корупції. У нас корупцією називається саме життя, це слова-синоніми. Тому, на жаль, терапевтичним лікуванням проблему корупції в Україні не вирішиш. Потрібна операція. Піночет і Лукашенко впоралися з цим завданням.

- У вас є бачення того, які реформи потрібно провести в прокуратурі, судах, МВС, СБУ і т. д.?

- Правоохоронні органи, безумовно, потрібно реформувати. У мене, приміром, виникає резонне питання: а що зробила Служба безпеки для проштовхування українських товарів на зовнішні ринки і для їхнього захисту на внутрішньому? Що зробила для захисту інтелектуальної власності, для запобігання проникненню в Україну кримінальних елементів та збоченців з усього світу? А це ж і є функції Служби безпеки - захист українських товарів, наших державних інтересів. Я хочу побачити, що з цього зроблено! Нині це комерційна служба, в якій багато хто заробляє гроші, займаючись криміналом. Чимало прикладів такої ж роботи прокуратури, міліції, митниці, екологів, Держкомзему тощо. І найбільший жах - судова влада. Безкарна і безмежна в беззаконні. Суддя повинен мати право на вибір двох шляхів: гідне життя або гільйотина.

Що стосується питання боротьби з корупцією, з якого ми почали, то хочу акцентувати: тривалим лікуванням, яким є реформування, тут уже не допоможеш. Потрібна операція, а краще - спецоперація. У буквальному значенні слова.

- Тобто?

- Що потрібно зробити в першу чергу? Зі старої обойми професіоналів - Радченко, Смешко, Горбулін і так далі - створюємо групу “СМЕРШ”, скажімо, у складі ста чоловік. Вони протягом трьох місяців повинні зібрати, систематизувати всю інформацію про реальний стан справ: чим володіють сьогодні керівна, вища, середня і нижня ланки СБУ, прокуратури, МВС і судів. Особняки, вілли, ресторани, рахунки, оформлені на підставних осіб та родичів, - весь список. Упевнений, ці досьє є і зараз, але вони заховані в сейфах у правоохоронних органах.

Так от, я хочу запропонувати всім корупціонерам на підставі зібраної спецгрупою інформації негайно сплатити в бюджет тридцять відсотків податків на все їхнє майно і власність. Це раз. Довічно позбавити права працювати в державних органах - це два. Якщо корупціонер відмовляється добровільно платити податок - порушувати кримінальні справи і відбирати в силовому порядку.

Я хочу, щоб ви зрозуміли всю глибину прірви, в яку скотилася українська державна влада взагалі і правоохоронна система зокрема. Той же суддя Цицак може прийняти будь-яке рішення. Може вирішити, що квартира ваша заставлена ще при княгині Ользі, і відібрати її. Може вирішити, що, за анонімними даними, ви громадянин Африки, і зняти вас із виборчих перегонів…

І куратори всієї цієї ідеології відомі - Балога та Стрижак. Ви вдумайтеся: Конституційний суд очолює людина, яка давала розстрільні статті тим, хто за радянської влади боровся за незалежність України! Важко придумати більше блюзнірство і наругу над новою незалежною країною. І паралельно ця людина курирує призначення цицаків, малиничів тощо. Через нього і Балогу з Петьовкою налагоджений потік збору від п’ятдесяти до вісімдесяти тисяч доларів за призначення юриста “з вулиці” рядовим суддею. Таких призначень за час правління Балоги-Ющенка пройшло 2200. Сто десять мільйонів доларів готівкою! А в деклараціях - бомжі і Ющенко, і Балога.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини, Країна)  -  13/01/10, 12:41


№ 52 (572) Микола Оніщук: “Громадяни мають володіти повною інформацією щодо своїх виборчих прав”

Про вибори, виборчі права громадян та роботу Міністерства юстиції у цей відповідальний період розповів головний правник України Микола Оніщук.

- Як ви оцінюєте демократичні перетворення в країні і виборче законодавство в цілому?

- Вибори та демократія як суспільні явища невід’ємні одне від одного: вибори є умовою становлення демократії, її ключовим виміром і деякою мірою її результатом.

Попри певну недосконалість чинного виборчого законодавства, Україна в останні роки досягла значного поступу в проведенні прозорих і демократичних виборів. 2006 року спостерігачі від Євросоюзу, Ради Європи та ОБСЄ майже одноголосно заявили, що парламентські вибори відбулися в нас чесно і відкрито.

На належному рівні пройшли і позачергові вибори до парламенту 2007 року, що були визнані Парламентською асамблеєю Ради Європи як демократичний механізм урегулювання політичної ситуації. Відтак Україна поступово долає негативний імідж, який утворився у 2004 році, коли президентські вибори були визнані сфальсифікованими.

- Які, на вашу думку, зміни потрібно внести у виборче законодавство?

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини, Країна)  -  13/01/10, 12:40


№ 52 (572) Трибуна депутата. Віктор Феєр: “Робимо Все, щоб ужгородці в своєму рідному місті почувалися затишно та комфортно”

Фракцію Партії регіонів в Ужгородській міській раді завжди вирізняла згуртованість та націленість на кінцевий результат. Депутати-регіонали чи не найактивніші в сесійній залі: з усіх без винятку питань життєдіяльності міста вони мають власну позицію і готові її до останнього відстоювати на благо громади.

Оскільки наприкінці року здебільшого прийнято підбивати підсумки роботи, поділитися враженнями діяльності Ужгородської міськради V скликання ми попросили голову фракції Партії регіонів Віктора Феєра.

- Чим запам’ятається депутатам із фракції Партії регіонів Ужгородської міськради 2009 рік?

- Рік, що минув, видався надзвичайно важким і водночас насиченим на події. Переконаний: депутатський корпус Ужгородської міськради зробив усе можливе, аби під час економічної кризи ужгородці в своєму рідному місті почувалися затишно та комфортно. Приємно відзначити, що не останню роль у цьому відіграли й депутати з фракції Партії регіонів. Вони були чи не найдисциплінованішими в міськраді V скликання, взявши участь у 84 пленарних засіданнях. Регіонали брали активну участь у роботі міської ради: розробці, підготовці та прийнятті рішень, що стосуються життєдіяльності громадян. Кожен із депутатів нашої фракції не “відсиджувався на задвірках”, а активно відстоював інтереси виборців як під час сесійних засідань, так і працюючи в комісіях. Варто також відзначити: регіонали у своїй роботі завжди шукають компромісу з депутатами з інших фракцій та міським головою. Міська рада на відміну від обласної ради чи парламенту - не заполітизована. До прикладу, наша фракція не “завалює” питання тільки тому, що його ініціювали БЮТ чи “Наша Україна”. І навпаки. Головний критерій - користь для громади. Ми розуміємо: лише консолідовано можна приймати рішення на благо нашого улюбленого міста.

- Чи вдалося міським депутатам реалізувати все задумане?

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  13/01/10, 12:40


№ 52 (572) Світ захоплень. Ялинкове диво Тетяни Теличко. Її колекція новорічних прикрас нараховує понад півтори тисячі іграшок

На початку цього року мені довелося брати інтерв’ю у викладачки Ужгородського державного музичного училища ім. Д. Задора Тетяни Теличко. Й оскільки тоді ще тривали Новорічно-Різдвяні свята, побачила її незвичайну, майже під стелю, розлогу ялинку, увішану сотнями іграшок, намистом і прапорцями. “Боже, як у дитинстві!” - вихопилося в мене. Звісно, захотілося більше про все дізнатися, і виявилося, що для Тетяни Юріївни прикрашання новорічного деревця - не данина звичаю, воно давно перетворилося на ритуальне дійство, а іграшки в їхній родині дбайливо зберігаються і передаються з покоління в покоління як реліквія. Нині їх у сімейній колекції - понад півтори тисячі.

Олена МАКАРА, “Ужгород”

- На нашій ялинці зустрічаються кілька поколінь іграшок: бабусині, мамині, батьків Віктора Федоровича, частина - подруги моєї мами й мої. І до кожної я ставлюся як до живої істоти, - розповідає пані Тетяна, - коли беру їх до рук, думаю: “Вони пам’ятають…”. Багато з них знаю з дитинства і можу розповісти, коли і де вони були придбані, з якого приводу.

Колекцію почала збирати бабуся Тетяни Юріївни. “Коли напередодні Новоріччя ми діставали коробки з іграшки, бабуся починала пригадувати, що до революції були скляні, ватні та картонні іграшки - ті, які купували. Проте дуже багато прикрас робили вдома з кольорового паперу, вати та яєць, наприклад, Дідів Морозів, балерин, - розповідає вона. - Торік на мукачівському базарі я знайшла двох Дідів Морозів, які повністю повторили сюжет і манеру тих, про які розповідала бабуся. Виходить, іграшкові традиції збереглися”. На жаль, із бабусиних залишилося зовсім небагато іграшок: 2 картонні - коник та слоненя, 2 горішки й чайник (і хоч вони уже добряче позначені часом, проте займають на новорічному деревці в Теличків почесне місце). Решта прикрас просто не збереглася: якісь зіпсувалися, а велику частину довелося знищити в роки, коли радянська влада під час антирелігійної кампанії у 1927 році ввела на ялинки табу, вважаючи її шкідливим пережитком. У “без’ялинкове” десятиріччя за новорічне деревце були гілки, прикрашені саморобними іграшками з паперу, яблуками та пряниками. Щоправда, і їх ховали. Новий рік, а водночас і все, пов’язане з ним, реабілітували в середині 30-х (цьому передував виступ П. Постишева, радянського і партійного діяча, у газеті “Правда”), “і бабуся постійно повторювала: “Дай, Боже, Постишеву здоров’я, що ялинку дозволили”.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Новини)  -  13/01/10, 12:39


№ 52 (572) Подвижник нашої культури

У народі кажуть: “Праця - людині окраса”. Бо всі матеріальні і духовні надбання людства за всіх часів створювалися тільки людською працею та людським розумом. До певної міри це стосується і такої важливої та невід’ємної сфери духовності, як культура і мистецтво, де талант митця тільки в поєднанні з натхненною працею, як правило, приносить бажані результати. Саме до таких невтомних подвижників належить і наш ювіляр - директор Ужгородського коледжу культури і мистецтв, декан Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв, доцент, заслужений працівник культури України Михайло Миколайович Митровка. Практично майже немає такої ділянки в цій обширній сфері духовності, до котрої не доклав би своїх старань цей трудолюбивий та завзятий чоловік, котрий кінцем року, напередодні Новорічних свят, відзначає славний 70-річний ювілей.

Одначе, спостерігаючи за його енергійною працею у двох мистецьких навчальних закладах та щоденною невгамовною метушнею і молодечою вдачею, і на гадку не приходить, що йому вже … 70. Бо належить до категорії людей, діяльність, темперамент яких визначається не віковою планкою, а якимись особливими внутрішніми імпульсами, потаємними порухами душі, котрі постійно випромінюють потужну енергетику. Його справедливо відносять до славної когорти відомих діячів культури і мистецтва Срібної Землі, котрі своїм талантом і натхненним дерзанням примножують її багатющий духовний потенціал. Великою його заслугою є, зокрема, вагомий особистий внесок у підготовку і виховання кадрів середньої та вищої кваліфікації для установ культури, мистецтва, туризму та інших галузей. Адже виховання здібної молоді - особливо благородна місія, котрій він присвятив кращі роки своєї трудової стежини життя.

Народився ювіляр у багатодітній сім’ї села Кибляри на Ужгородщині. Ця дивовижна місцина дала нашому краєві багатьох ентузіастів культурно-мистецького розвою, освіти, науки. Тож не дивно, що саме в Киблярах у 20-ті роки минулого століття зусиллями ентузіастів місцевого товариства “Просвіта” було засновано спочатку жіночий, а згодом і мішаний 63-членний хор. Полонила муза і юне серце маленького Михайлика Митровки, котрий із перших років шкільної науки з великою насолодою співав в учнівському хорі Киблярської семирічки, де його турботливими наставниками в царині музики і хорового співу були досвідчені педагоги Золтан Жофчак та Степан Грабар. Любов до музики і педагогічної справи згодом привела юнака в стіни Мукачівського педагогічного училища, після закінчення якого (1957 р.) він упродовж двох років працює вчителем співів Чорноголівської середньої школи на Великоберезнянщині. Та молодий педагог постійно відчував потребу оволодіти спеціальною музичною освітою і в 1959 році стає студентом диригентсько-хорового відділення Ужгородського музичного училища (клас Івана Сопка).

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Новини)  -  13/01/10, 12:39




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS