Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за 20/08/09



№ 31 (551) Ужгородські мости набувають європейського вигляду

Пішохідний міст уже причепурився: яскраві свіжі фарби перил, шляхетні ліхтарі та квіти на них додають оптимізму й нагадують, що ми - теж Європа. А нове асфальтове покриття дає можливість заглядатися на все це, не ризикуючи спіткнутися на вибоїні.

Скоро так само змінить імідж і дещо похмурий транспортний міст. Його теж відремонтують, перефарбують і заквітчають. Роботи якісно виконує Кіровоградська фірма, згідно з проектно-кошторисною документацією їх вартість становитиме близько 290 тис. грн. А поки що ужгородців просять вибачити за певні незручності і враховувати, що з 9-ї вечора до 5-ї ранку транспортний міст закритий для проїзду, а пішоходи можуть рухатися тільки однією доріжкою.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/08/09, 12:58


№ 31 (551) За вивезення негабаритного сміття платити потрібно окремо

До редакції звернулися пенсіонери з вул. Годинки, 10 та представники міської ради інвалідів зі скаргами, що за вказаною адресою вже місяць не вивозять сміття і його набралася ціла гора.

Люди вважають, що це - санкції за борги, яких не мають ті, хто телефонував, хоча визнають, що проблема несплати дійсно існує.

Утім, у Федора Коваля, директора КП “Уж”, котре обслуговує цю територію, ми з’ясували, що там річ в іншому. Побутовий непотріб вивозиться щодня згідно з графіком, часом навіть по двічі. А нагромаджується негабаритне сміття, транспортування якого не входить до тарифу 4,99 грн. на особу. У принципі, будівельні відходи, гілки, старі меблі тощо комунальники мали б вивозити тільки на замовлення мешканців за окрему плату. Міська рада затвердила відповідний тариф - близько 80 грн./м3, і бажаючі можуть скористатися цією послугою, зателефонувавши за номерами: 3-45-93 або 66-34-55. Однак оскільки несвідомі громадяни переважно вночі мікроавтобусами й навіть вантажівками все ж скидають негабарит на згаданий контейнерний майданчик і біля нього, КП “Уж” щодва тижні прибирає і це - власним коштом чи за міські гроші. Частіше не може, оскільки пальне дороге, а ці витрати позапланові. Буквально в середу й четвер з вул. Годинки вивезли 2 КамАЗи такого мотлоху, так що “гори”, з приводу якої зверталися люди, вже нема. Допоки знову хтось її не створить.

У зв’язку з цим Федір Ілліч звертається по допомогу до мешканців навколишніх будинків, тих же пенсіонерів: наглядайте за контейнерними майданчиками. Якщо бачите автівку, котра скидає будівельні відходи, - постарайтеся сфотографувати, записати номерні знаки й зателефонуйте до муніципальної поліції (61-32-45) або в КП (див. вищевказані телефони). Якщо порушення зафіксоване, вживатимуться належні заходи. Принагідно Федір Коваль нагадує ужгородцям, що будівельне сміття навіть у менших об’ємах ні в якому разі не можна скидати в контейнери, бо воно важке, і в підсумку виходять із ладу підйомні механізми спецтехніки.

Щодо боргів населення за вивезення ТПВ, то це проблема серйозна і болюча, але про неї - іншим разом.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/08/09, 12:57


№ 31 (551) Водоканал знову попередили

ВАТ “Закарпаттяобленерго” та Ужгородський міський район електричних мереж знову надіслали директору КП “Водоканал міста Ужгорода” Юрію Омельяненку попередження про можливе припинення постачання електроенергії.

Причиною таких крайніх заходів ВАТ “Закарпаттяобленерго” є борг за спожиту електроенергію, який станом на 4 серпня 2009 року становить 6 632 130,01 грн. Водоканал не може погасити його, оскільки левова частка цих грошей - кошти, які підприємству боргують споживачі. Юрій Омельяненко вкотре звертається до ужгородців із проханням сплатити за надані послуги, адже місто може опинитися без води. Вже зараз готуються заходи, спрямовані на запобігання загрозі життю або травматизму людей, пошкодженню обладнання та продукції, негативним екологічним наслідкам. Якщо ж мешканці міста не зреагують на заклик і не погасять боргів до 10 серпня, МРЕМ відключатиме Водоканал від електроенергії, а це, швидше за все, призведе до того, що з 10 по 31 серпня з 10 години ранку в будинках ужгородців зникне вода.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/08/09, 12:57


№ 31 (551) Облаштування поверхневої каналізації в Підлипниках “гальмує” Погорєлов-молодший

До редакції звертаються мешканці Підлипників, стурбовані недавніми сильними дощами. Річ у тім, що за подібних обставин минулого року їхній мікрорайон досить суттєво підтопило. Люди цікавляться, чи вирішуватиме міська влада якимось чином їхню проблему.

Відповідаючи на це запитання, в. о. міського голови Микола Адамовський пояснив: на поверхневу каналізацію Підлипників виділено кошти з Держбюджету, там готовий проект і є все необхідне, щоб втілити його в життя. За одним винятком: не вистачає підпису головного еколога краю. Погорєлов-молодший не погоджує будівництво резервуару для збору води і через якісь бюрократичні зачіпки всіляко гальмує справу. Так само, як це робилося з аква-парком і в багатьох інших випадках.

Отож якщо, не дай Бог, після дощів у Підлипниках виникне така ситуація, як минулоріч, усіх мешканців мікрорайону попросимо звернутися на вул. Швабську до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області, аби його начальник розповів, чому діє всупереч інтересам ужгородців.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/08/09, 12:57


№ 31 (551) “ПОРАБУЛО” фест

15 серпня в ужгородському амфітеатрі відбудеться фестиваль із незвичною назвою “Порабуло”. Його підготовкою займаються молоді дівчата Наталя Тернай, Олександра Росада та Юлія Мироненко, котрі й раніше пробували себе в ролі організаторів кількох художніх виставок і концертів, але вперше взялися за великий нічний фестиваль.

Свій захід дівчата назвали “Порабуло” через те, що вважають: уже давно ПОРА БУЛО організувати в Ужгороді подібний фест, і якщо він вийде вдалим та сподобається публіці, можна буде зробити його щорічним. Від інших молодіжних тусівок “Порабуло” відрізнятиме незвичний підбір розваг, які за вхідні 20 гривень зможе оцінити кожен відвідувач. У ресторані амфітеатру 2 дні демонструватимуться роботи молодих художників, а для тих, хто не боятиметься забруднити руки, проводитимуть майстер-клас із розмальовування одягу. Художники також творитимуть перформанс у той час, як на сцені свої вміння показуватимуть майстри паркуру та айкідо. Крім того, на території фесту всі бажаючі за символічну плату зможуть нанести на своє тіло татуаж та повправлятися на майстер-класі з татуювання, а ще потанцювати на 3-годинному виступі гуртів “Танго Темпо”, “КІАS” і познайомитися з музикою місцевих ді-джеїв. Це далеко не всі розваги, які заплановано втілити у фесті “Порабуло”, адже там будуть ще вогняні шоу та виступи з діодними шариками, перегляд відеоробіт короткого метру й, нарешті, відеоніч, протягом якої (з 23.00 до 6.00) глядачам запропонують рідкісні кінострічки, котрі, за словами організаторів, відкриють ужгородцям кіно як вид мистецтва.

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Новини)  -  20/08/09, 12:56


№ 31 (551) Обережно, вандали! Щоб протистояти їм, потрібно об’єднати зусилля всієї громади

Наша газета не раз писала про випадки варварського ставлення до майна громади: кільканадцять ущент знищених протягом тижня лавичок на Слов’янській набережній (зараз вони вже відновлені), обгорілі кущі, вкрадені з клумб квіти, підпалені євроконтейнери для сміття тощо. У вівторок цю проблему перед журналістами висвітлив у прес-клубі “Нове Закарпаття” начальник управління муніципальної поліції Микола Дем’янчук.

Обличчя нашого міста останнім часом змінюється: ремонтуються вулиці, мости, покращується освітлення, друге дихання отримав комунальний парк “Боздоський”, насаджуються нові алеї. Зміни тішать тих, хто справді любить Ужгород, але в той же час на щойно оновленому проспекті ми бачимо потрощені сучасні смітники, біля ЗОШ №12 - понівечений дитячий майданчик, у центрі - облитий фарбою пам’ятник Шандору Петефі чи взагалі зруйновану скульптуру в альпінарії, розписані нецензурними висловами плити. І все це - справа рук мешканців міста. Дійсно, пора бити тривогу.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/08/09, 12:56


№ 31 (551) КОМУ ВИГІДНИЙ ЗАНЕПАД МУЖІЇВСЬКОГО ЗОЛОТОРУДНИКА?

4 серпня в с. Мужієво Берегівського району в приміщенні ТОВ “Закарпатполіметали” відбулися збори комітету кредиторів у справі про банкрутство золоторудника. Кредитори та працівники підприємства мали намір зустрітися із його директором Василем Василинцем, котрого Господарський суд Закарпатської області рішенням від 10 липня зобов’язав надати бухгалтерську документацію, на підставі якої можна зробити висновок про відновлення платоспроможності рудника. Але директор вже ушосте не з’явився на зустріч із кредиторами, уповноваживши на розмову свого представника.

Присутні на зустрічі працівники підприємства разом із маленькими дітьми вимагали одного - виплатити заборговану за майже три роки зарплату, яка станом на 1 червня цього року становила понад 2,5 млн. грн. Загальний борг ТОВ “Закарпатполіметали” перед кредиторами - близько 29 млн. грн. До цієї суми входить заборгованість перед Пенсійним фондом (за позовом якого і розпочали судову справу про банкрутство підприємства) та рядом інших державних структур (Державна податкова інспекція, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, гірничо-рятувальний загін МНС у Закарпатській області тощо). Найбільше золоторудник боргує іноземній компанії “Cengart Financial INC”, яка викупила його борги за обладнання на суму понад 3,9 млн. доларів США.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  20/08/09, 12:56


№ 31 (551) 200-літня історія ужгородського жупанату

Цьогоріч будівля старого жупанату, чи пак нинішнього художнього музею ім. Бокшая, відзначає поважний ювілей - цілих 200 років минуло відтоді, як далекого 1809-го було завершено її будівництво. За цей час вона стала свідком багатьох історичних та політичних подій, бачила, як змінювався Ужгород і його мешканці, відчувала на собі часи піднесення та занепаду, проте й сьогодні продовжує вражати всіх своїми міцністю і красою.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Ужгород”

Жупанат - звичайно, не найстаріша будівля в Ужгороді: до прикладу, римо-католицький костьол на вул. Волошина був зведений у 1762-1766 роках, тоді ж почали будувати приміщення сучасної музичної школи ім. Чайковського, а 1781 року спорудили й комплекс “Совине гніздо”, в якому зараз розміщена редакція газети “Ужгород”. Але жупний, або комітатський, будинок став однією з найяскравіших візиток нашого міста, місцем не лише багатьох історичних подій, а й культурним осередком спершу всього Ужанського комітату, потім Підкарпатської Русі, згодом радянського і нарешті українського Закарпаття.

При всій величі та старовині цієї будівлі цікаво, що в істориків майже немає інформації про неї. До прикладу, науковець обласного краєзнавчого музею та автор книжки “Ужгород відомий і невідомий” Йосип Кобаль, готуючи до святкування 60-ліття художнього музею ім. Бокшая статтю про історію комітатського будинку, зазначав, що йому навіть не вдалося відшукати точної дати початку будівництва, так само невідомим залишається ім’я архітектора, котрий спроектував цю чудову будівлю. В історичних документах 1808 року зберігся лише короткий запис про те, що навпроти першої будівлі міської управи зводиться новий комітатський будинок. До того часу жупанат знаходився в іншому приміщенні, яке, на жаль, не збереглося до наших днів. Відомо, що до 1932 року воно розміщувалося на нинішній вул. Волошина, 37, але потім будівлю розібрали, а на її місці звели нову (в ній зараз знаходиться обласне відділення МНС). Власне, древній Ужгород усе ж залишив згадку про перший комітатський будинок, і криється вона в кам’яних аркоподібних воротах, на яких досі зберігся герб Ужанщини. Той самий герб із зображенням витязя з короною, котрий тримає в одній руці дубову гілку, а в іншій - пшеничні колоски (це мало уособлювати плодючість Ужанської долини), увінчує й зведену 1809 року будівлю на Жупа-натському пагорбі.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  20/08/09, 12:55


№ 31 (551) Закарпатський маестро із Мінська

Правда, в Мінську він живе тільки останні 2 роки, відколи йому там запропонували посаду головного диригента Національного академічного Великого театру опери і балету Республіки Білорусь. А до того Віктор Плоскіна, лауреат національного конкурсу диригентів ім. Степана Турчака і заслужений артист України, попрацював у багатьох великих українських містах, у Сербії, брав участь у численних міжнародних фестивалях. Словом, у музичному світі це відома особистість, тож коли я довідалася, що Віктор Михайлович приїхав у відпустку в рідне Неліпино і є нагода разом із ужгородськими друзями маестро, викладачами музучилища Федором Томичем та Михайлом Бачинським, поїхати до нього й узяти інтерв’ю - скористалася нею без зайвих роздумів.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

У рідному селі Віктор Плоскіна відразу всадовив нас за щедро накритий стіл, і спогади друзів про роки навчання та колег, розкиданих по світу, перепліталися з розповідями артиста про певні етапи свого життя, закарпатських виконавців і фестиваль “Музичне сузір’я Закарпаття”.

- Вікторе Михайловичу, ви захопилися музикою з дитинства чи, як це часом трапляється, був шкільний добровільно-примусовий період?

- Та ні, обійшлося без примусу. На Свалявщині така чудова природа, що сама спонукає до творчості. У нас народ дуже співочий, з Неліпина вийшло чимало музикантів, художників. Отож я закінчив місцеву музичну школу, далі - Ужгородське музучилище. Роки навчання тут були чи не найкращими в моєму житті. Потім - Львівська консерваторія, яку пройшов швидко, за 4 роки, бо вже мав роботу в Кисловодську. Але хіба біографія комусь цікава? Мені цікавіше поговорити, наприклад, про фестиваль “Музичне сузір’я Закарпаття”, якому цьогоріч виповниться 10.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  20/08/09, 12:54


№ 31 (551) Анна Дуденкова: “Те, що зустріла Анну Ахматову, а також знайшла брокгаузівське видання Пушкіна, вважаю безцінними подарунками долі”

Напевно, сама доля визначила, що література стане справою життя Анни Дуденкової. Вона народилася в унікальному місці, звідки походить чи не найбільше російських письменників. Любов до книжок і читання в ній виховали безцінні зібрання приватних бібліотек; а неповторна атмосфера північної столиці розвинула цікавість до наукових пошуків і відкриттів. Тож молодій випускниці одного з найкращих вузів СРСР, котра разом із Віктором Ариповським, Миколою Воскресенським, Петром Лінтуром стояла біля витоків кафедри російської літератури УжДУ, було чим поділитися зі студентами. Вони, її учні 1951-1966 років, і досі пам’ятають динамічні й захоплюючі лекції своєї викладачки. Чимало з них пішли її стопами, теж присвятивши себе науці. Згодом близько 40 років Анна Іванівна прожила в Києві. Та саме наше місто стало їй по-справжньому рідним, і саме сюди вона зрештою повернулася. Тож цьогорічний серпень для неї позначений двома ювілеями: днями Анна Іванівна відзначила 85-річчя, а наприкінці місяця виповниться 5 років, як знову стала ужгородкою.

Олена МАКАРА, “Ужгород”

- Анно Іванівно, що ж через стільки років знову привело вас в Ужгород?

- А зв’язок із містом у мене ніколи не переривався. Ужгород для мене - це магія молодості, народження дитини, велика дружба, цікава кафедра, де не було підлості в стосунках між колегами, не підсиджували один одного, а якщо хтось і намагався це робити, то дуже швидко йшов геть: його оточувала атмосфера неприязні. Я завжди сподівалася, що рано чи пізно повернуся сюди.

- А звідки ви родом?

- З самого центру Росії, сказала б, із найлітературнішого її місця - з Орловщини. Звідси родом Жуковський, Лєсков, Андрєєв, Бунін, Пришвін - і це далеко не повний перелік російських письменників, уродженців цього краю. А моє рідне село Спаське Мценського повіту розташоване за 12 кілометрів від маєтку Тургенєва у Спаському-Лутовинові.

Мій батько від природи був обдарованою людиною. До революції він закінчив церковно-приходську школу. Любив учитися, мав уроджену грамотність, був чудовим декламатором, писав вірші й пісні на них. Тож якщо в мене якісь здібності, то це по лінії тата. Мама ж грамоту опановувала вже після революції на курсах лікнепу.

Я дуже рано навчилася читати, і відірватися від книжки мені було важко. Навіть уночі, за що перепадало від братів, котрі спали поряд у кімнаті. У школі вважалася найначитанішою. У 7 класі я вже познайомилася не лише з російською класикою, а й зарубіжною. Тож мої відповіді та запитання нерідко заганяли вчителів у глухий кут.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  20/08/09, 12:54




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS