Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за 13/08/09



№ 30 (550) Хто не працює, той… їсть, або об’єктивно про затримки заробітної плати, харчування дітей та ремонт доріг

Небайдужість деяких обласних ЗМІ до стану справ в Ужгороді, котра чомусь виявляється тільки через пересмикування фактів і “наїзди”, простежується вже давно. Й, зрозуміло, чим ближче на горизонті маячитимуть вибори мера, тим тенденційнішими ставатимуть замовні статті. Та все ж має бути якась межа інтерпретацій, бо минулотижневі тези міфічного Івана Виговського (з гетьманськими амбіціями? - авт.) у “Фесті” про те, що міський бюджет із січня не перераховував продовольчій базі коштів за харчування дошкільнят або що дороги в Ужгороді ремонтують за рахунок голодних малюків, - повний абсурд. Об’єктивно висвітлити зачеплені в публікації проблеми та загалом проаналізувати фінансову ситуацію в місті ми попросили начальника фінуправління Ужгородської міської ради Тетяну Метеньканич.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

Сам на сам із кризою

Для початку Тетяна Іванівна коротко відповіла на газетні закиди, за допомогою яких журналіст під псевдонімом намагається маніпулювати свідомістю пересічних читачів, не втаємничених в особливості бюджетного процесу. Найболючіше питання - чому по області нема проблем із виплатою зарплат бюджетникам, а в нас вони є? Ситуація дійсно дивна: Ужгород і Чоп - єдині населені пункти Закарпаття, в яких відбувається вилучення коштів у Держбюджет, усі інші - дотаційні. Але якраз дотаційні отримують гроші з Києва і вчасно платять своїм вчителям, лікарям, бо ж країна стоїть на порозі президентської гонки, і всі, навіть популістські, зобов’язання уряд наразі виконуватиме будь-якою ціною, в тому числі й за допомогою друкарського станка. Місто ж, яке заробляє на себе і ще на когось, залишилося сам на сам із кризою. Виходить, як казав герой Папанова в “Операции “Ы”, “Кто не работает, тот ест”. Додайте до цього, що в Ужгороді найрозвинутіші мережі освітніх та медичних закладів, комунальна інфраструктура, які потребують величезних коштів на утримання, і стане зрозуміло, чому нам так важко.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  13/08/09, 08:59


№ 30 (550) Віктор Мартин: “Ситуація важка, але не безнадійна. В умовах кризи робимо максимум можливого”

Певний період наша газета в кожному номері подавала звіт комунальників про зроблене за попередній тиждень. Потім ця традиція, не встигнувши вкоренитися, перервалася, але читачі телефонують, цікавляться, що і де ремонтується в Ужгороді, тому про останні події в комунальній сфері ми вирішили розпитати директора департаменту міського господарства Віктора Мартина.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

- Вікторе Івановичу, насамперед людей турбує, чи не стануть результатом реформування ЖРЕРів, а фактично їх укрупнення, довжелезні черги до паспортиста чи за якимись довідками?

- Після проведення конкурсів на обслуговування житлового фонду території, закріплені за ЖРЕРами, дійсно змінилися. ЖРЕР № 4, наприклад, ставши переможцем, приєднав до себе частину колишніх ТОВ “Добробут” і ЖРЕР № 6. Зрозуміло, навантаження зросло, і ми однозначно змусимо ці організації розширювати графік прийому громадян, збільшувати час роботи паспортистів, щоб ужгородці годинами не стояли в чергах.

- Яка ситуація з ремонтом доріг і внутріквартальних територій?

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Влада)  -  13/08/09, 08:59


№ 30 (550) Зворотний зв’язок. Чому покрівля тече, незважаючи на ремонт

До міського голови С. Ратушняка та директора КП ЖРЕР № 5 А. Ковальського звернулися мешканці будинку № 4 по вул. Пестеля.

“Шановні Сергію Миколайовичу та Анатолію Володимировичу!

Ми, мешканці будинку, що знаходиться в Ужгороді по вул. Пестеля, 4, квартири 39-63, звертаємося до вас із великим проханням: будь ласка, проведіть капітальний ремонт даху і козирків над балконами та вхідними дверима ще у 2009 році.

Наш будиноку було здано в експлуатацію 1986-го. Уже відтоді в нас з’явилися проблеми, пов’язані з протіканням даху. На наші звернення, як усні, так і письмові, у ЖРЕР № 4, а згодом у ТОВ “Добробут”, окрім нарікань на те, що немає людей, немає грошей, погана погода, нічого не почули. Зверталися до виконавчого комітету міської ради у 2003 році, та це суттєво не змінило ситуації (відповідь додається). Правда, приблизно 3 роки тому під керівництвом управління житлового господарства м. Ужгорода та особистим кураторством Івана Кубишина підприємство “Галин Бакс” зробило так званий ремонт даху. Вони наклеїли новий шар руберойду, не знявши старий, що повністю згнив. ТОВ “Добробут” не змогло нам дати відповідь, який саме був проведений ремонт, оскільки не вони його проводили. А дах протікає і нині.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Влада, Новини)  -  13/08/09, 08:58


№ 30 (550) Невидимі фортеці та бар’єри словацько-українського кордону

Ужгород - єдине місто в Україні, в якого міські ме-жі на значній ділянці фактично збігаються з держав-ним кордоном. А найбільший прикордонний і митний перехід із Словаччиною, розташований на межі облас-ного центру, справедливо носить назву „Ужгород”.

Близькість кордону та наявність зручного автомобільного переходу в напрямку на країни Центральної Європи в повоєнній історії міста асоціювалися з коротким та ємним поняттям - „європейські ворота країни”. Ужгородці добре пам’ятають 50-70-ті роки минулого століття, коли ці ворота в буквальному сенсі були на замку, а через прикордонний перехід на день проїжджали, можливо, кілька авто. У 80-ті співробітництво з „братньою соціалістичною Чехословаччиною” трохи пожвавилось. Обмін делегаціями і навіть комбайновими загонами для боротьби за високі врожаї зернових стали звичними, як і традиційні Дні дружби радянського та чехословацького народів на кордоні до Дня Перемоги. На них принаймні представники радянсько-партійної номенклатури області й міста мали рідкісну можливість скуштувати якісне пиво та вільно придбати заморські фрукти під акомпанемент ідеологічних промов і концерту на нейтральній території.

Майже від початку періоду незалежності України і до вступу Словаччини до ЄС прикордонний перехід поблизу Ужгорода пережив бурхливий період масового переміщення людей, товарів та автотранспорту. А на всьому відрізку в 97 км українсько-словацького кордону від гірської ділянки і стику з польським кордоном у Великоберезнянському районі аж до Чопа сталися суттєві зміни. Залишимо експертам аналіз причини різкого зниження бар’єру нелегального проникнення мігрантів через українсько-словацький кордон за роки незалежності України. І особливо в його так званій „зеленій” гірській зоні. Можливо, колись хоча б частково проясниться і стане відомою правдива інформація про тисячні потоки нелегальних мігрантів, про „бізнесменів-мільйонерів”, що організовували ці потоки, та чиновників у різних правоохоронних структурах, які “дахували” цей „бізнес” і, звичайно ж, були у долі від прибутків.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  13/08/09, 08:58


№ 30 (550) Родина Доля: “Наша музика заохочує людину насолоджуватись уявною мандрівкою в часи старовини”

Володимир, Іветта та Володимир-молодший Доля досить добре відомі більшості ужгородців. Багато років тому вони створили ансамбль старовинної музики „Dolya Consort”, який не лише познайомив городян та гостей міста з особливим звучанням епохи Ренесансу, а й знайшов багатьох шанувальників. Слід сказати, що самі музиканти відзначаються неабиякою скромністю і не вбачають у своєму захопленні старовинною музикою нічого особливого. Втім вони погодилися дати інтерв’ю для наших традиційних “Суботніх зустрічей” і розповісти читачам про себе та своє незвичне хобі.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, “Ужгород”

- Володимире, Іветто, ви, наскільки я знаю, не професійні музиканти. Чи думали колись, що ваші імена пов’язуватимуть саме з музичним ансамблем?

Володимир: - Ви праві, спочатку наша родина взагалі не мала стосунку до музики. Хоч Іветта й закінчила музичну школу по класу “фортепіано”, проте освіту вирішила здобути зовсім іншу - технічну. Саме під час навчання на фізичному факультеті тоді ще УжДУ ми й познайомилися. Починали вчитися на одному курсі, але потім мене призвали на службу до лав радянської армії, тож університет довелося завершувати на 2 роки пізніше за дружину.

- То з чого ж почалося ваше захоплення старовинною музикою?

Іветта: - Почалося все в 1995 році з нашого сина Вови, котрого ми дуже хотіли віддати до музичної школи. Хлопчик мав усього 5 років, він був дуже активним і відвідував безліч гуртків: від школи “Радість” у Падіюні до етногуртка “Світлиця” та секції спортивної гімнастики. Потім були ще заняття з фітодизайну, ліпка з глини, “Танцювальна корпорація друзів”, де він займався 5 років, плавання в басейні “Спартак” та багато іншого, але найбільше сина захопила Студія старовинної музики, створена в Падіюні Степаном Тихоненком і його дружиною Ларисою Шуваловою. Саме туди ми привели Вову, коли його за віком ще не брали до музичної школи на клас флейти. Хлопчик виявився талановитим, бо, зовсім не знаючи й не розуміючи нот, міг повторити мелодію на слух. Учився швидко, та позаяк був ще зовсім маленьким, ми з чоловіком допомагали йому розібратися з блок-флейтою. Якось непомітно старовинна музика захопила не лише Вову, а й нас.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум)  -  13/08/09, 08:57




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS