Газета ужгородської міської ради і виконкому

Архів за 28/11/07



№ 47 (460) СЕСІЯ: ГУБЕРНАТОР МАЄ ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ПРОТИПРАВНІ ДІЇ ГОЛОВИ УЖГОРОДСЬКОЇ РДА

На розгляд 27 пленарного засідання IV сесії Ужгородської міської ради V скликання виносилося 31 питання.

Зокрема депутати прийняли доповнення до рішення своїх попередників, згідно з яким власники всіх приміщень на перших поверхах, виведених із житлового фонду, мусять брати участь в утриманні будинків. І це справедливо, бо численні магазини й салони краси так само послуговуються внутрішніми комунікаціями, як і мешканці розташованих вище квартир. Також вирішено надавати в оренду земельні ділянки для тимчасового розміщення будівельних майданчиків: досі прилеглі території загального користування займали самовільно й безкоштовно.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Влада, Новини)  -  28/11/07, 11:06


№ 47 (460) Найдавніша пам’ятка паркової культури міста: чи має вона майбутнє?

Підзамковий парк, або як його називає більшість ужгородців — парк Горького, нині не привертає увагу відпочиваючих. Але колись — і це добре пам’ятає старше покоління нашого міста — сюди у вихідні стікалося багато городян відпочити чи поблукати в тіні розлогих дерев.

Юрій ТУРЯНИЦЯ, Ужгород

Із книжки Й. Кобаля “Ужгород відомий і невідомий” дізнаємося, що “перші будинки по вул. Підградській (таку назву вона носила із самого початку) були зведені у 50—60-х роках ХІХ ст. Та найцікавішим об’єктом, вартим уваги, є великий парк… Це найдавніша пам’ятка паркової культури Ужгорода”. На місці нинішнього парку в ХV—ХVІ ст.ст. був звіринець, тобто обгороджений ліс, в якому полювали господарі Ужгородського замку. Тоді він мав набагато більшу площу. З часом потроху звіринець Другетів утратив своє значення: тварин не стало, натомість тут заготовляли сіно і вирощували горіхи, яблука та груші для потреб замку.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Соціум, Новини)  -  28/11/07, 11:05


№ 47 (460) “ГЕСТАПО” ДЛЯ ЖІНОК СЕКСУАЛЬНОГО МАНЬЯКА

Коли гортав матеріали кримінальної справи В. Скотнова (з етичних міркувань прізвище зловмисника та імена поретпілих у публікації змінено), на душі ставало моторошно. Невже такі звірячі знущання можуть скоювати ті, кого ми звикли називати людьми. Поки що важко сказати, скільки насправді жертв на рахунку цього нелюда: дві, що проходили у судовому процесі, чи значно більше. Адже не виключено, що інші потерпілі побоялися звернутися із заявами до правоохоронців. А розпочалася ця жахлива історія ще навесні минулого року вечірньої пори…

Іван ЛАДЖУН, Ужгород

…Саме тоді 46-річна Василина однією з ужгородських вулиць поверталася додому. Раптом жінка почула, як її навздоганяє автомобіль. Відійти вбік не встигла. Під час обгону автівка зачепила Василину, і та розпласталася на асфальті. З салону легковика ви-йшов водій, підняв потерпілу, помістив її в салон свого “джипа” і швидко поїхав з місця пригоди. Трохи оговтавшись, та завважила, що невідомий привіз її не в медичний заклад, а до якогось двору. Жінка попросила, щоб краще доправив її до лікарні, але у відповідь почула відмову. Через деякий час опинилася в будинку. Те, що трапилося далі, стало для неї, наче сон жахів.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Місто, Новини, Випадок)  -  28/11/07, 11:04


№ 47 (460) Cуботні зустрічі. Валентин Кришталевич: “У роки голодомору нас, першокласників, до розташованої поруч школи водили за руку: боялися, що вкрадуть і з’їдять”

До Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій ми для “Суботніх зустрічей” підшуковували людину, котра пережила це страхіття і могла б поділитися спогадами. В управлінні праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, яке зараз укладає відповідні списки, підказали: це може бути Валентин Кришталевич, голова обласної ради інвалідів війни та Збройних Сил. За цю кандидатуру ми вхопилися відразу, бо Валентину Миколайовичу є що розповісти не тільки про голодомор.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

— Валентине Миколайовичу, в часи голодомору ви, напевно, були ще зовсім малим…

— Так, але ті роки врізалися в пам’ять. До війни ми взагалі дуже бідували, а в 1932 році почали відчувати гостру нестачу у всьому. Це при тому, що жили в місті, Кременчузі, а села просто вимирали. Казали, що там від людей забирали весь урожай до останньої зернини, а якщо в хаті знайшли якусь кашу, то й ту висипали. І, зауважте, свої так робили! Думаю, таке цілеспрямоване знищення селянства як класу пояснювалося тим, що на Полтавщині воно було переважно заможне: на чорноземах тикни в землю палицю — і наступного року можна груші збирати. Ні про які нітрати, добрива там і не йшлося — все саме родило, і, звичайно, багато хто висловлював невдоволення розкуркуленням. Особливо страшно стало навесні і влітку 1933-го. У нас в Глобинському, Семенівському районах траплялися села, що повністю спорожніли. Хто міг, тікав до міста, але виїжджати селянам суворо заборонялося, їх ловили. В Кременчугу люди теж помирали. Ми жили в центрі, у великому дворі — 32 родини, і цей двір закривався залізними воротами. Раніше їх не замикали, а тоді мусили — боялися. Так от, виводять нас дорослі на вулицю, а під воротами двоє людей лежить — як виявилося, вже холодні… Шукали щось їстівне, та так і не знайшли… До речі, якраз тоді я пішов у перший клас, і нас, чотирьох першачків нашого двору, до школи, розташованої за 300 м, водили за руку. Відпускати самих боялися — було дуже поширене канібальство, дітей крали і з’їдали. Люди просто дуріли з голоду.

(more…)

(опубліковано в категорії: Загальна, Соціум)  -  28/11/07, 11:04




Реалізація: ALDESIGN WebStudio
базується на WP 1.5 engine | valid XHTML and CSS